Квазіфіскальні втрати України за 2008-2015 роки склали 128 мільярдів доларів

За 2008-2015 рр. обсяг квазіфіскальних втрат в Україні склав 128 млрд дол. США, з них 79 млрд (62%) покриті за рахунок держбюджету. Зокрема, прямі втрати податкових надходжень становили 25,4 млрд у доларовому еквіваленті, а видатки державного бюджету - 53,6 млрд. Зазначені витрати здійснювалися у формі придбання акцій "Нафтогазу України", банків, а також надання кредитів ФГВФО і не враховувались при підрахунку дефіциту бюджету - 29,9 млрд дол., а також у формі субсидій і субвенцій, які відносяться до витрат і відповідно впливали на дефіцит бюджету, - 23,7 млрд дол.

Що таке квазіфіскальні витрати, з чим вони пов'язані і як впливають на економіку України розібрався Василь Башко у статті "Боргова пастка "безкоштовного сиру"" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".

"Пильна увага суспільства, міжнародних фінансових організацій і кредиторів до показників стійкості державних фінансів, зокрема таким, як дефіцит бюджету і обсяги боргових зобов'язань, змушує уряд делегувати своїм "сателітів" - позабюджетним установам або державним корпораціям - все більше фіскальних операцій, пряме відображення яких в казначейському балансі призводить до погіршення вищезазначених показників. Такі операції називаються квазифискальными витратами (КФР)", - пояснив автор.

Суть КФР полягає в тому, що державна корпорація реалізує товари і послуги за цінами нижче ринкових. Компенсація може відбуватися наступним чином:

- надання підприємствам субсидій з бюджету;

- надання податкових пільг і розстрочок;

- внаслідок перехресного субсидіювання за рахунок інших споживачів послуг державних корпорацій;

- у вигляді запозичень державних корпорацій - в короткостроковому періоді;

- у формі обміну акцій держкорпорацій, які здійснюють КФР, на боргові цінні папери уряду.

Оскільки останній спосіб компенсації КФР дозволяє занижувати показники дефіциту держбюджету, уряд несе менші репутаційні втрати у випадку незбалансованої фіскальної політики. Якщо держава взагалі не компенсує зазначені витрати або компенсує не в повному обсязі, в короткостроковому періоді це позитивно позначається на рівні держборгу, але призводить до погіршення фінансових результатів державних корпорацій - знижується їх рентабельність, збільшується збитковість. Це, в свою чергу, призводить до наступного:

- зниження інвестицій та зносу основних фондів підприємств і, відповідно, до зниження чистої вартості активів підприємств;

- втрат бюджету від недонадходження податків і дивідендів;

- зростання запозичень на покриття КФР.

Здійснення КФР протягом тривалого часу без відповідної компенсації призводить до суттєвого посилення боргового навантаження держкорпорацій. І для здешевлення вартості залучення нових позик уряд починає надавати державні гарантії. Коли фінансовий стан держкорпорації погіршується настільки, що вона втрачає доступ до боргових ринків, уряд змушений рятувати її, або збільшуючи статутний капітал (що не враховується при підрахунку дефіциту бюджету), або повертаючи гарантовані нею боргові зобов'язання, внаслідок чого рівень держборгу різко збільшується. Саме за таким сценарієм відбувалося зростання рівня державного боргу в Україні.

"Делегування державним корпораціям і позабюджетним установам не підкріплених фінансовим ресурсом повноважень по реалізації товарів і послуг за цінами нижче ринкових призводить до виникнення квазіфіскальних втрат цих корпорацій, але разом з тим і дозволяє приховувати дефіцит бюджету і відстрочити факт підвищення рівня держборгу. Але в довгостроковому періоді ці витрати приводять спочатку до зростання гарантованого державою боргу, а в подальшому - і до збільшення держборгу. Без зміни схеми відносин між монополістами, що надають ці послуги, домогосподарствами та державою квазіфіскальні втрати ще довго будуть залишатися не тільки фактором нестабільності для державних фінансів, але і гальмом розвитку всієї економіки", - резюмує автор.