Криза в старопромислових регіонах може спровокувати нові конфлікти – експерт

В Україні відсутня чітка стратегічна позиція держави по відношенню до старопромисловх регіонів, що не тільки не дозволяє повністю вирішити конфлікт на сході України, але і спровокувати нові конфлікти, пише співробітник Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України Олена Снігова у статті "Старопромислові регіони України: як позбутися від стокгольмського синдрому" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".

"Динамічні зміни у структурі промислового виробництва, які відбуваються в Україні після кризи 2008-2009 рр.., поставили в повний зріст назрілу проблему структурної модернізації старопромислових регіонів. Незважаючи на те, що промислово розвинені країни зіткнулися з цією проблемою ще в 80-ті роки минулого століття, в нашій країні її рішення довгий час відкладали в довгий ящик. Якийсь час це пояснювалося можливістю успішної екстенсивної експлуатації успадкованих від загальносоюзного поділу праці базових галузей та ресурсного потенціалу промислово розвинутих територій. Низька продуктивність базових галузей старопромислових регіонів компенсувалася дешевизною енергоресурсів, сировини і праці, а також невисокими екологічними вимогами до промислової діяльності. Проте вже післякризове відновлення пішло в регіонах з високою часткою таких галузей (насамперед Донецькій, Запорізькій та Луганській областях) "якось не так"", - зазначила економіст.

На її думку, "Змінилася кон'юнктура міжнародних ринків виявилася більш вимогливою, ніж раніше, до якості продукції, що поставляється. В цих умовах базових галузей старопромислових регіонів (металургії та хімічної промисловості) так і не вдалося повернути собі докризові ролі драйверів економічного зростання. А наростання структурних диспропорцій регіонів зіграло не останню роль у створенні політико-економічної основи кризи, яка переросла у відкриту військову агресію проти України з боку східного сусіда".

Снігова зазначила, що у світовій практиці під старопромышленным регіоном розуміють промислово розвинену в минулому територію, яка опинилася в занепаді під тиском стійких кон'юнктурних факторів ринку.

Автор статті прийшла до висновку, що В старопромислових регіонах України традиційно переважав тренд пристосування до мінливих умов при мінімумі структурних змін. В роки розквіту тут сформувався специфічний соціальний капітал, який у період згасання ефективності старопромислових галузей став використовуватися для маніпулювання значущістю проблем економіки регіонів для країни в цілому і отримання на цій основі політичних дивідендів і преференцій. Дійсно, об'єктивних підстав для тиску на центральну владу було досить: значна частка зайнятості на підприємствах базових галузей, соціальні проблеми мономіст (основним джерелом коштів для існування яких є одна або декілька розташованих тут великих промпідприємств), вагомий внесок у експортні доходи країни, екологічні ризики, пов'язані або з виробництвом, або з його припиненням (шахти), і т. п. Причому абсолютно несуттєво, виражалося такий тиск у вигляді предметів, які стукають касками шахтарів, кулуарних домовленостей з владою гірничо-металургійних олігархів або залучення потужної частини електорату. Неминучі трансформаційні ризики старопромислових регіонів перекладалися, таким чином, на всю країну. Природно, жодна раціонально мисляча уряд не ризикувало брати на себе тягар їх подолання, воліючи зберігати статус-кво, прямим або непрямим чином дотуючи галузі з згасаючої ефективністю".

Що стосується реформ у регіонах, то нині діюча Державна стратегія регіонального розвитку України на період до 2020 р. формально розроблена з урахуванням європейських вимог і пріоритетів. Концептуально стратегія спирається на необхідність підвищення конкурентоспроможності регіонів шляхом оптимізації та диверсифікації структури економіки. Акцент робиться на підвищенні інноваційного та інвестиційного потенціалу регіонів, розвиток бізнес-середовища, забезпечення раціонального використання природно-ресурсного потенціалу. "Разом з тим в конкретно-практичному ключі увага приділяється тільки диверсифікації сільськогосподарського виробництва та розвитку альтернативної економічної діяльності в сільських районах. У той же час гостра потреба у диверсифікації економіки старопромислових регіонів залишається за межами положень цього документа. Саме нечітка стратегічна позиція по відношенню до старопромислових регіонів обумовлює високий ризик подальшої експлуатації застарілих економічних структур цих регіонів за рахунок концентрації зусиль на сприяння модернізації та технічного переоснащення підприємств металургійного, машинобудівного, енергетичного та хімічного комплексів. Не вирішуючи проблеми відновлення інклюзивності регіонального розвитку, така політика не лише не сприяє розв'язанню протиріч, що розривають сьогодні Схід України, але і чревате майбутнім загостренням конфліктів щодо застаріваючих галузей, анклави яких вже сьогодні зріють в різних регіонах країни", - резюмує кандидат економічних наук Снігове.