Інвестиційний клімат в Україні очима професіонала-ринковика

Про причини низького інтересу іноземних інвесторів до України і репутаційні проблеми нашої держави, ключові проблеми економіки та платіжного балансу, російський фактор і білорусько-українські паралелі, ситуацію на фондовому ринку і способи його пожвавлення, можливості заробітку і реального поліпшення інвестиційного клімату… Виявляється – розмова на ці теми може виявитися навіть дуже цікавою. Про все це і про багато іншого Валерія Гонтарева, голова ради директорів групи «Інвестиційний Капітал Україна» (ICU), - в інтерв’ю DT.UA.

Про ставлення до України іноземних інвесторів

- Валеріє Олексіївно, нещодавно ми з вами зустрічалися в австрійській столиці на інвестиційно-банківській конференції Euromoney - форумі Центральної і Східної Європи. Під час форуму дуже активно обговорювалися загальноєвропейські проблеми, досить багато говорилося про перспективи різних країн регіону - Польщі, Румунії, Туреччини, Росії, Словенії тощо. Про Україну, здається, не згадали жодного разу…

- Ви цілком праві. Це була сумна картина, першого ж дня, коли під час дискусії за участі глави Центробанку Австрії Евальда Новотни обговорювалися перспективи регіону Центрально-Східної Європи та окремих країн, багато з яких у десятки разів менші за Україну, про нашу країну не було сказано жодного слова. Більш того, на форумі не було нікого з нашого уряду або значущих політиків, і українська сесія відбулася тільки завдяки тому, що Сітібанк подбав про її організацію.

- Чим викликана така байдужність? Чому буквально кілька років тому до України був такий великий інтерес, а тепер нас начебто просто викреслили, зарахувавши у третьорозрядну категорію?

- Коли Стівен Фішер, відкриваючи українську панель, сказав, що Україна - це величезний потенціал, можливості, клімат, прекрасне географічне положення і населення в 46 мільйонів, і потім надав мені слово, я якраз і сказала, що вже 20 років працюю і розвиваю фондовий ринок країни. І щоразу, виступаючи перед іноземними інвесторами, озвучую той самий текст. Тільки цифри відносно населення поступово зменшуються. Спочатку нас було 52 мільйони, потім 50, 46…

На жаль, усі ці 20 років, ми тільки й можемо розказувати, що у нас є величезний потенціал, тільки з кожним днем дедалі менше жителів. Звичайно, це сумно.

Чому про нас ніхто не згадував на конференції у Відні? Ну, напевно, тому, що ми останнім часом просували себе тільки в плані футбольних чемпіонатів, - про це виходять наші зарубіжні промо-ролики.

А це - форум дуже високого рівня, де присутні чи не всі глави центробанків Центральної й Східної Європи. Ми точно частина Центральної і Східної Європи - як мінімум географічно. Тому, звичайно, хтось із високопоставлених чиновників або політиків мав бути на цьому форумі. Хтось повинен виступати, відповідати на запитання - це шлях, який треба проходити. Тим більше що участь у форумі - абсолютно безкоштовна, не треба витрачати на це державні гроші.

Хоча буде справедливим сказати, що низький інтерес до України був зумовлений і тим, що й самій Європі в її нинішньому об’єднаному форматі так погано ніколи не було. Я їхала з європейського форуму в повному песимізмі, тому що і в самих європейців був цілковитий песимізм, тому що їм було не до нас, і це було видно.

- Але якщо Європа балансує на межі рецесії, то у нас спостерігається нехай і відновне, але все ж таки зростання?

- А яка якість цього зростання? Адже якщо процеси, що почалися з 2008 року, розглядати з погляду довгострокової перспективи, не обмежуючись тільки квартальним або річними показниками, то відразу видно, що після 15-відсоткового падіння ми ще не дійшли навіть до передкризового рівня. Тобто за великим рахунком, країна дотепер не вийшла з рецесії.

Що ж стосується нашого передкризового зростання з 2005-го по 2008 рік, то з цього приводу я маю окрему думку. Я можу дуже чітко порівняти наше тодішнє зростання з нинішніми втратами нашої банківської системи. Вони досить жорстко корелюють, і ми поступово приходимо до того, що не було у нас ніякого зростання. Це все - величезна бульбашка, профінансована тими величезними збитками, які потім понесла наша банківська система. Ці збитки вже становлять майже 60 млрд. грн., які банківська система задекларувала за останні три роки. Але насправді збитки ще далеко не повністю списані й покриті, але це - окрема тема.

Пам’ятаю, як один з наших молодших аналітиків, готуючи звіт щодо банківського сектору, написав, що портфель УкрСиббанку - найгірший на ринку. Я перекреслила й написала: «ні, портфель УкрСиббанку - найбільш чесний на ринку». Тому що банківські портфелі приблизно всі однакові за якістю, особливо, якщо це великі роздрібні банки, що кредитували іпотеку та інші сектори ритейла, що дуже чітко можна простежити.

- На жаль, більшість європейських банків думають зараз не про активний розвиток бізнесу в Україні, а про мінімізацію збитків...

- І здебільшого останні три роки просто виводять з України гроші. Колись, до 2008 року, сюди величезні гроші вносили, а зараз вони їх виводять, виводять і виводять. Близько 14 мільярдів тільки за минулий рік погасили. Це знижує боргове навантаження, але дуже болісно позначається на нашому платіжному балансі. Я от порахувала, що тільки УкрСиббанк, наприклад, погасив в еквіваленті 11 млрд. грн. зовнішніх зобов’язань за два роки, плюс у них ще було велике погашення євробондів наприкінці минулого року. Або, наприклад, Приватбанк погасив у нинішньому році євробонди на 500 млн., а нових залучень немає і поки що не передбачається. Тож це все мінус нашому фінансовому рахунку і усьому платіжному балансу.

Ніхто нічого поганого не зробив і не займався незаконним бізнесом. Усе зроблено правильно, тільки наш платіжний баланс від цього страждає. І в цьому найбільша проблема: якщо ми не залучаємо інвестиції і не створюємо нормальне правове і бізнес-середовище, підвищуючи довіру до держави в цілому, то ми не тільки нічого нового не одержуємо, від нас, навпаки, починають тікати західні банки, перестають розміщатися євробонди. Тобто починається відтік грошових ресурсів. І замість підживлення економіки реальними грішми, відбувається їх викачування.

З урахуванням сьогоднішньої ціни на енергоносії, ми одержимо цього року за поточним рахунком мінус 11 млрд. дол. виключно через газ. Тож газ у нас - це найстрашніша річ. Мене він сам мало цікавить, а більше хвилює платіжний баланс, який практично на 100% зараз зав’язаний на газ - у цьому й проблема. І від необхідності її вирішення нас не рятує навіть одержання нових траншів від МВФ. Інша справа, якби ми дійсно виконували те, що обіцяли МВФ, підписуючи ще перший меморандум 2008-го, то напевно зараз, через три з половиною роки, не були б у такій прикрій ситуації і настільки великій залежності від ціни на газ.

- Як підняти довіру до нашої держави та її інститутів?

- А ви самі відповідайте, скільки ще можна підписати меморандумів між МВФ, Нацбанком, Мінфіном і скільки можна жоден з них не виконати? Я от виконала всі договори, які у своєму житті підписала. Інакше не було б ні поваги на ринку, ні іміджу людей, які дотримують свого слова, ні бізнесу, заснованого на довірі.

А що наш суверен? Коли треба терміново взяти гроші, готовий пообіцяти зробити все, що завгодно. Але якщо ви ці зобов’язання підписали, то треба їх виконувати! Пам’ятаю, як була шокована, коли нам видали другий транш кредиту МВФ на початку 2009 року, причому на фінансування бюджету. При цьому ми не виконали жодної ключової умови. Хоча ні, - Нацбанк виконав. Він, до речі, єдиний, хто при різних владах постійно виконував усі вимоги МВФ.

Але є інша - урядова частина, яка ніколи як слід не виконується. І незрозуміло, навіщо її підписують, а потім заявляють, що це неправильно і неможливо. А раніше чим думали?

Я не можу сказати, що підтримую підвищення тарифів на газ для населення, особливо незаможного. Адже ми дійсно одержимо таку саму ситуацію, як у банківському секторі, коли після девальвації половину кредитів народ перестав обслуговувати. Доведеться це списувати з іншого боку, тому що люди не обслуговують кредити не тому, що вони всі погані в цій країні (хоча не треба, звичайно, забувати про несумлінних позичальників, судову систему й усі проблеми, які з цим пов’язані). Просто коли перед людиною стоїть проблема виживання: гасити кредит або купувати їжу, вона купує їжу. І правильно робить, тому що інакше завтра платити буде нікому. Так само і з газом. Ви можете підвищити ціну, але якщо народ все одно за нього не платитиме, проблеми платіжного дефіциту «Нафтогазу України» так і залишаться.

Але, з іншого боку, розумію, що це треба зробити (підвищити тарифи), тому що занадто небезпечні ті дисбаланси в бюджеті, які створює НАК «Нафтогаз» зі своїми проблемами. Тож якийсь вихід із цієї ситуації треба шукати. От скільки, наприклад, років ми говоримо про енергоефективність? Чуючи це слово, я починаю усміхатися - ми вже півтора десятиліття так багато говоримо, говоримо, говоримо на цю тему і так мало реально робимо.

Про біржу
та російський чинник

- Ви з жалем констатуєте факт надмірної залежності від ціни на газ, а отже, - доброї волі нашого північного сусіда. А що ви скажете з приводу русифікації фондових бірж, що вже відбулася?

- Повірте, не росіяни розвалили наші біржі - це зробили українські «професійні» інвестори. Навпаки, завдяки росіянам сьогодні там хоч якесь пожвавлення, з’являються нові продукти й інструменти. Прийшла на «Українську біржу» (УБ) РТС («Российская торговая система») - вони ж технологічно зробили хороший майданчик. Єдине, треба дивитися, чому вона перетворюється на казино для «фізиків», а ПФТС («Фондова біржа ПФТС») поступово перестає торгувати? При цьому всі бачать, що ринок висихає, а регулятори рапортують, що обсяги, обороти ростуть. Я не можу зрозуміти цього.

- А що регулятор міг би в цій ситуації вдіяти, де він не допрацьовує, що не зробив?

- Я ніколи не маю претензій до регуляторів. У мене більше претензій до непрофесійних «професійних учасників ринку». Часто ці люди, виходячи з сьогохвилинної і, зауважте, дуже незначної вигоди, готові поставити на кін як свої професійну честь і гідність, так і майбутні інтереси всього ринку. Згадайте хоча б історію про останню експірацію ф’ючерсних контрактів на УБ.

- ПФТС і «Українська біржа» об’єднуватимуться?

- Вони формально тут об’єднатися не можуть, тому що в них все-таки акціонери різні, більш того - у РТС менше 50%. Але якщо домовлятися між учасниками ринку, то це можливо, тільки не в наказовому порядку, а в договірному, і, я думаю, це треба зробити.

- Тобто ми запрограмовані на те, що IPO ми проводимо у Варшаві, Лондоні, або в найгіршому разі - у Москві. Це нормально?

- На жаль, «наші люди» уже встигли зіпсувати Україні імідж і на Варшавській фондовій біржі, продаючи, у деяких випадках, райдужні очікування емітентів, реалізація яких поки що відкладається. І хоча такі IPO, як «Кернел» і «Астарта», дотепер підтверджують свій статус найкращих українських активів, які торгуються на Варшавській біржі, але навіть вони не зможуть протистояти негативу, який з’явився в польських інвесторів останнім часом. Тож, не побудувавши свого цивілізованого фондового ринку, ми зможемо ще завдати шкоди фондовому ринку сусідньої країни.

Росіяни ж насправді поки що дуже погано купують наші інструменти. Якщо подивитися, хто купував ті ж ОВДП, то це реально або великі хеджфонди, або великі інвестбанки, такі як Deutsche Bank, Morgan Stanly, Goldman. Але я ніколи не бачила серйозних російських інвесторів на українському фондовому ринку. З приходом «ВТБ-Капитала» все-таки ситуація замінилася, вони - активний інвестор.

Особисто я росіян анітрохи не боюся, в мене немає жодної русофобії, більше того, якби нині не найбільші державні російські банки, нам, напевно, було б дуже складно. Тому що вони єдині, хто під час кризи кредитував, єдині, хто сюди заводить капітал, тоді як європейці його звідси виводять. Це єдині банки, які нарощують тут бізнес, коли Європа закривається, особливо в роздрібному сегменті.

Ми недооцінюємо позитивний вплив російських банків під час кризи тут. Це вони давали ліквідність, давали Мінфіну 2 мільярди, прокредитували ДТЄК на суму близько 1 млрд. дол. під купівлю енергогенерації, гроші від приватизації якої в підсумку надійшли в бюджет 2012 року…

Не хочете кредитів - не беріть. Не можна сьогодні взяти, причому дешево, а завтра сказати, що вам це всунули нечесним шляхом. Увімкніть голову, думайте, що ви робите. Інша річ, чим ми за це заплатимо - гарними словами? Суверенітетом? Ми весь час боїмося, що за це потім доведеться платити. Але за все треба платити!

- До речі, нещодавно росіяни прокредитували «Нафтогаз» на
2 мільярди…

- Я цієї угоди не розумію - вона повністю непрозора для ринку. Розумію тільки, що банк, що належить «Газпрому», швидше за все, не дав би 2 мільярди, якби десь не була досягнута якась глобальна домовленість. Чому ми цю домовленість не бачимо? Тому що йдеться про трубу, до якої ми так тремтливо ставимося, майже як до національної гордості. У результаті поховали цілком здорову ще часів Кучми ідею тристороннього консорціуму, який тоді ще можна було створити на цілком прийнятних умовах. До речі, запитання: а чому наша національна ідентифікація проходить на рівні труби тридцятирічної давнини? Мені особисто її не жаль, - вона вже стара, місцями гнила, її треба ремонтувати й добре б знайти інвестора, який би її купив. Прикро визнавати правоту п. Міллера, але вона невдовзі може-таки перетворитися на антикварну цінність, адже кому потрібна труба без газу? Справді, залишиться залишити її собі й років через 10-20 можна буде розпиляти на хороший металобрухт…

Жалкувати нема за чим, адже чим швидше ми відучимося носитися з такими «стратегічними об’єктами» і почнемо реально створювати нормальні умови для інвесторів, наведемо лад у судових і правоохоронних органах, хоча б частково позбудемося корупції й нарешті почнемо всі дружно трудитися - орати, кожен на своєму робочому місці, - тим ліпше для нас усіх.

Єдине, мені жаль, що коли все почалося в Білорусі - девальвація, спочатку півтруби забрали, потім всю, до мене приходили й запитували: «Як це позначиться на Україні?» - «Та ніяк! - відповідала я. - Що в них там у нашому зовнішньоторговельному балансі? Усього 4%. Ми - країна капіталізму, а білоруси ж там нічого ще не побудували зі своїм бацькою!» Але найцікавіше, виявилося, що хоч ми капіталізм побудували й у нас усе в приватних руках, а сценарій однаково розвивається чисто білоруський. Спочатку газ за гіршою ціною, потім в обмін на півтруби, потім в обмін на кредити, які ми ще візьмемо, щоб усе це фінансувати. І якщо ми таки не захочемо реформувати «Нафтогаз», то максимум через три роки віддамо й другу половину. От це прикро. Виходить, щось не так у нашому королівстві.

- Повернімося до фондового ринку - все-таки там якісь процеси йдуть. Чи є шанси, що ви коли-небудь організуєте тут випуск якихось акцій, чи фондовий ринок України приречений?

- Зовсім ні - ми на цьому ринку працюємо, і працюємо ж! Є акції, але є й інструменти з фіксованою дохідністю. Що ми хочемо розвивати? Жодне підприємство на вітчизняну біржу не виносилося й дрібні пакети не продавалися. Там, де держава каже: ми маємо розвивати фондовий ринок, їй нічого не треба видумувати - достатньо, якщо вже самі 20 років не можемо, просто скопіювати цілком успішний російський досвід. Зауважте, правила в Росії написано російською мовою, не англійською. Якщо хтось не хоче їх читати, то я тут причому?

Ми ж тільки робимо декларації. Від цього подвійного лістингу, про який так багато говорять більшовики, я не очікую прориву. Бо в нашій країні треба поміняти декрет про валютне регулювання 1993 року, нашій країні треба почати лібералізацію ринків капіталу. І хоча Нацбанк уже зробив у цьому напрямку кілька важливих кроків, але насправді потрібно міняти Декрет про валютне регулювання. Будь-який лістинг, який ви не зробіть, - це механізм перетікання капіталу між біржами й країнами, легального перетікання. Тому що інакше хтось комусь на якийсь офшор перепродав, хтось купив, - це не буде нормальним ринком. Але не ходіть в комісію й не кажіть, що це має зробити вона. Підготуйте зміни до декрету або повністю новий закон, - відкривайте ринки. Але ж ми боїмося їх відкривати. Ми весь час боїмося гарячих грошей, великого припливу/відтоку капіталу.

- Це як із урожаєм: немає - біда, є - біда. Так і з грішми.

- Просто треба дивитися, як Росія будувала свій ринок. От ММВБ (Московська міжбанківська валютна біржа) - РТС прийшли сюди й побудували високотехнологічну біржу.

Ми кажемо: «непрозорість емітента». Так переходьте на форми міжнародної звітності! За 20 років наш НАК «Нафтогаз України» так і не відкрив карти - зовсім незрозуміло, що, як і куди. Куди там іноземцям - нам самим, професійним інвесторам, що працюють тут у країні й добре знають місцеву «кухню», нічого не зрозуміло! Росії ж удалося вивести «Газпром» на IPO, розкрити книги, зробити аудит.

Емітентам однаково, торгуються вони чи ні. Найбільших емітентів ви знаєте, точно є група СКМ, яка прагне підвищити свою капіталізацію, колись, рано чи пізно, вона вийде на якесь міжнародне IPO. У неї є багато енергетики, яка торгується, є «Азовсталь», наприклад. Давайте подумаємо, як зробити так, щоб СКМ теж було цікаво (нею ж опікуються!) і давати звітність, і торгувати.

Треба облишити писати програми й робити декларації, потрібно просто підготувати зміни законодавства, яке дозволяє лібералізацію ринку капіталу.

Про перспективи бізнесу
й ризик девальвації

- Зайдімо з іншого боку. Ви самі говорили про песимістичні настрої, але бізнес не закриваєте, отже, бачите якусь перспективу? На чому ви збираєтеся заробляти?

- У нас нині три основні напрямки: торгівля цінними паперами, інвестиційно-банківський бізнес і управління активами. Найбільшу питому вагу в торгівлі цінними паперами у нас мають операції з торгівлі ОВДП - адже це найбільш ліквідний інструмент у країні. У другій половині 2011 року на ринку превалювали продажі нерезидентів і дохідність по ОВДП досягала 25% річних, українські ж банки воліли тримати портфелі, так що на ринку переважали в основному РЕПО операції. З початку нинішнього року ринок ОВДП дуже активізувався.

Також ми активно займаємося андерайтингом і торгівлею корпоративними цінними паперами, угодами по злиттю й поглинанню компаній, і навіть торік разом з ING Bank провели IPO компанії IMC на Варшавській біржі.

Можу сказати, що в усіх напрямках - ми лідери або в першій трійці лідерів ринку - про це свідчать ринкові рейтинги й наша звітність.

Так що ми заробляємо, хоча, якщо чесно, я звичайно, з трудом уявляю на що живе більшість із 600 українських брокерів.

- Ви сказали, що ринок ОВДП - основний напрямок у торгівлі цінними паперами. А не боїтеся, що повториться ситуація 1998-2000 років?

- Тобто ви хочете запитати, чи боюся я суверенного дефолту? Як я вже казала, наш основний напрямок - торгівля. Але на сьогодні в нас в управлінні є інвестиційний фонд на 100 млн. грн., 100% вкладень якого - ОВДП. Більшу його частину становлять валютні держоблігації - ми просто першими бігли на валютний аукціон, оголошений Мінфіном 12 грудня минулого року.

Як я вже казала, це найбільш надійний і ліквідний інструмент у країні. І якщо не працювати з ним, то більше точно ні з чим працювати. Люди, що розбираються у фінансах, розуміють, що прийшовши в банк і засунувши у віконце свої гроші, не можна думати, що вони на 100% збережені. У цей самий момент вони мають запитати себе, що в банку є найбільш високоліквідним і надійним інструментом? Відповідь - це державні папери. Тому, якщо ви робите який-небудь бізнес, ви не можете не думати про державні папери. Бо видача банком кредитів - набагато ризикованіший і небезпечніший захід.

На ринку є люди, які розповідають про гарантоване повернення на ринку інвестицій. І хоча вони щось там гарантують, до них однаково ніхто гроші не несе - усі занадто добре навчені останнім гірким досвідом. Маючи навіть 100% ОВДП у портфелі, я ніколи нічого нікому не гарантую. Я пояснюю своїм інвесторам, що ми вклалися в суверенний ризик, який значно нижчий стосовно всіх інших ризиків, які існують на сьогодні.

- Терміновість ОВДП із вашого портфеля приблизно яка?

- Якщо подивитися на позиції інвестфонду, то в його портфелі нічого довшого, ніж півторарічна валютна ОВДП, нині немає.

- А в гривневих?

- На сьогодні там тільки валютні ОВДП. Там просто побудовано зовсім інший механізм, торговельна стратегія будується на валютних держоблігаціях і контрактах NDF (non-deliverable forwards - безпоставочні форвардні контракти), що збігаються за строком і сумою з портфелем валютних ОВДП. При цьому ми маємо в портфелі дуже ліквідний інструмент, який можна легко рефінансувати на ринку РЕПО. Дохідність, яку ми одержимо, вже практично зафіксована - приблизно 40% у гривні, так що ми переграємо очікувану девальвацію.

- Тобто девальвацію ви все-таки очікуєте?

- Коли ви займаєтеся інвестиціями, дуже шкідливо чогось не очікувати, не враховуючи ті чи інші ризики. «Несподіванка» потім занадто дорого обходиться. Ризик очевидний - у нас негативні торговельний і поточний рахунки платіжного балансу. А майбутні платежі по зовнішньому боргу роблять досить імовірним негативне сальдо й по зведеному платіжному балансу 2012 року. Тому цей ризик слід враховувати. Я просто добре вивчала макроекономіку.

- Коли, по-вашому, імовірність девальвації максимальна, восени?

- Ні, прогнозувати, що девальвація відбудеться конкретно восени нинішнього року чи 28 жовтня - це просто смішно. Жоден серйозний фінансист цього не зробить і на таку дурницю просто не варто звертати увагу. Особисто я точно не назву навіть року. Просто якщо ми подивимося на гривню, її реальний ефективний обмінний курс, то побачимо, що після девальвації 2008 року гривня мала хороший запас міцності відносно валют наших основних торговельних партнерів. Але цей запас при фіксованому номінальному курсі дуже швидко з’їла інфляція. Тому тепер, щоб вирівняти ситуацію, рано чи пізно, знову знадобиться девальвація, особливо якщо врахувати, що наші основні торговельні партнери її мали 2011-го. Правда, ситуація з російським рублем нас радує, він подорожчав на 10% з початку цього року, що дуже добре для стабільності гривні.

Напевно, так нам звичніше жити - «батько» гривні, п. Ющенко весь час проповідував «стабільні гроші», але в це поняття було вкладено більше фіксований курс, ніж стабільні ціни. Тому так і виходить, що при історично високій інфляції ми «до останнього» тримаємо номінальний курс, а потім проводимо його різку «вимушену» девальвацію. Причому щоразу «несподівано». Пам’ятаєте, колись був курс 1,8 грн. за дол., потім він виріс до 5, потім став 8. Очевидно, нам подобається так жити, ми хочемо, щоб період був такий - уявної стабільності курсу, за якою йде шок.

- Зате драбинка на графіках виходить гарна…

- Виходить, ми чекаємо наступної сходинки… Але я не пов’язую це з виборами. Ви запитаєте, коли це потрібно було робити? Напевно, тоді, коли вся Європа почала сповзати, російський рубль і польський злотий. Це був той момент торік, коли й нам потрібно було на те саме піти. Але ми цього не зробили, і я прекрасно розумію чому. Тому, що банківській системі буде погано, адже там відкриті валютні позиції на 6 млрд. дол., і будь-яка значима девальвація означатиме величезні збитки для банківської системи. Тому що девальвація не допомагає нашому Мінфіну платити по зовнішніх боргах і ще більше погіршує проблему з газом і «Нафтогазом». Я це добре розумію та повністю виправдовую. Але не можу сидіти й думати, що девальвації ніколи не буде, якщо в нас великий негативний зовнішньоторговельний баланс. На жаль, Україна надто сильно залежить від постачальника-монополіста Росії… Хоча, до речі, видно, що і Європа досить сильно залежить.

Понад те, якщо ми навіть примудримося домовитися про ціну на газ по 260 дол. (чого я дуже хочу), або візьмемо в Росії всі необхідні гроші в борг (чого я дуже не хочу), то я все одно не знаю, що ми робитимемо через три роки, якщо наша економіка залишиться найбільш енерговитратною в Європі. Точніше, навпаки, сценарій виходу з цієї ситуації очевидний. Питання тільки в часі.

Про поточний стан облігаційного ринку та ризики вкладень

- Ви говорили про 40% дохідності, звідки вона візьметься? Може, ви нині свідомо спекулюєте, роблячи девальваційні прогнози, щоб більше заробити? Адже самі сказали, що вклалися у валютні ОВДП…

- А ви цього не пишіть - я вас не прошу робити рекламу нашим фондам. Вас цікавить, що всередині цього портфеля? Якщо спрощено, то куплені валютні облігації плюс продані NDF за курсом 10 з хвостиком. Разом дохідність на NDF - 26% у гривні плюс 9,3% - по валюті, а якщо додасте навіть незначний леверидж через операції РЕПО з ОВДП… то ось вам і 40%.

- Тоді хіба вам невигідно робити катастрофічні прогнози?

- Ні, невигідно. Вигідно було б, якби ми NDF купили, а в нас продана валюта через NDF! Отже, мені навпаки потрібно, щоб гривня була стабільною. І я кажу, що курсу 10 не буде. Ми не хеджируємося, а виходимо з долара в гривню. Після цього, якщо ресурсний ринок нормальний, ми починаємо будувати леверидж. Залежно від ресурсного ринку, під ці папери беремо ще гривню й вкладаємо далі в папери. Якщо на початку року в мене леверидж був мінімальний, тому що ресурсний ринок був нестабільним, то нині ситуація значно покращилася. Пам’ятаєте, як у вашій газеті виступив голова Нацбанку Сергій Арбузов, заявивши про намір знизити ставки рефінансування та «значно збільшити ефективність функціонування так званого трансмісійного механізму перерозподілу грошей в економіці» з метою зниження вартості кредитів для кінцевих позичальників?

Багато хто з людей могли цей меседж навіть і не помітити, але особисто я, як людина, котра 20 років займається фінансовими ринками в Україні, прочитала так, що гривні в найближчому доступному для огляду майбутньому буде багато. Виходячи з цього ми й почали будувати свою інвестиційну стратегію.

Ми не кажемо, що девальвація буде або її не буде. Вона нас просто не цікавить, тому що наше завдання - її переграти, хоч би якою вона не була. І взяти при цьому мінімальні ризики. У нашій країні - це суверенний ризик. Той, хто хоче більш надійних вкладень, кладе гроші, наприклад, в американські Treasury Bills, одержуючи дохідність 0,25% річних - хто що любить.

- Наскільки наші держпапери нині цікаві іноземним інвесторам?

- Останній серйозний сплеск був, коли портфель іноземних інвесторів дійшов до 11 млрд. грн., - це було в 2010-му - на великому інтересі до ПДВ-облігацій. Але до кінця минулого року більша частина портфеля нерезидентів була розпродана, плюс ще амортизація ПДВ-облігацій, у підсумку в нерезидентів залишилося ОВДП усього на 4 млрд. грн.

Проте нині знову починають придивлятися, потроху купувати - інструменти до року. Дотепер досить дорого коштує гривня. Виходячи з котирувань річного NDF за курсом 9,20 грн. за дол., гривнева дохідність виходить десь порядку 15%. Усе, що нижче, нерезидентам нецікаво, тому що вони можуть укласти більш вигідну угоду по NDF.

- А чи є реальний ринок цих самих NDF, чи є там якісь обороти чи тільки індикативні котирування?

- Погоджуся з вами лише почасти. Там нормальний денний ринок із оборотами від 5 до 10 млн. дол., тому не можна сказати, що його зовсім немає. Щойно інтерес до України зросте, відразу ж збільшаться й обороти. Активні маркетмейкери, які котирують NDF на долар-гривню, - це Deutsche Dank, Сredit Suisse, ВТБ.

- Тоді, виходить, можна будь-яке котирування поставити, адже що для них 10 мільйонів?

- Будь-чого вони не поставлять. Це реальний ринок, якщо казати про терміни до року. Угоди на термін понад рік укладати важко. Щоб знайти NDF, наприклад, на півторарічні облігації, буде потрібно тиждень. А все, що до року, - можна зробити за один день.

- А які обороти по CDS (credit default swaps – кредитно-дефолтні свопи, або спрощено - «страховки від дефолту». - Ю.С.), що часто згадуються?

- По нашій країні, як відомо, CDS торгуються тільки на зобов’язання суверена. Там обороти значно більші - вони можуть у рази перевищувати обсяги випуску й самого базового активу - у цьому випадку, українських євробондів. Найбільш торгується п’ятирічний CDS.

- Якщо повернутися до ринку корпоративних паперів…

- Поки що ми більше оговтуємося після шоку, якого ми зазнали з корпоративними облігаціями у 2008 році й у ході подальшої боротьби з поганими емітентами 2009-2010 року, що практично не приніс плодів. Нічого не повернули «Караван», «Коктебель», з значним зусиллям вийшов із кризи банк «Надра».

Коли торік відкрився ринок - це поки що були тільки випуски українських дочок російських і західних банків («Сбербанк России», ВТБ, Промінвестбанк, Прокредит Банк і Правекс-Банк), у більшості з яких ми брали участь. Інші - не наважувалися. У перші півроку ми розмістили разом з «ВТБ-Капітал» близько 4 млрд.

Усього як андеррайтер облігацій ICU розмістила 1,96 млрд. грн. - і це виявився кращий показник на ринку.

- Якою була дохідність?

- 11-13%, залежно від строку обігу. Але були ще невеликі «Русский Стандарт» і Мегабанк під 14%. У середині минулого року в нас були плани на другу половину з розміщення ще 4 млрд., але цього не сталося. ОВДП, як я вже казала, у листопаді торгувалися по 25% річних. Сredit Agricole от ми зараз активно розпродаємо, дохідність порядку 17-18%.

У ВТБ ще є папери на продаж, але вони вважають, що нинішня дохідність їм не цікава - надто висока вартість розміщення. Але от в «Сбербанке России» на вторинці активно торгується його дворічний папір.

- Якщо інвестори купували облігації під ставку 12%, а нині триває активний розпродаж по 18%, то для України це ж не дуже хороший сигнал?

- Ви знаєте, інвестори практично завжди кудись заходять і звідкись виходять. Вони вчора зайшли в акції «Мечела», а завтра вони обвалилися, але це ж не заважає Росії залучати інвестиції (нехай і не так активно, як хотілося б). Це ринки - їх настрої дуже мінливі. Учора ажіотаж, сьогодні – апатія, завтра підйом, потім – знову падіння. Увесь світ лихоманить. Згадайте, з якими збитками виходили фонди в 2008 році з Америки. Але це ж не заважає їм бігти нині в Treasury Bills і інвестувати все туди.

Як все-таки поліпшити інвестиційний клімат?

- Чого інвестори бояться найбільше - непередбачуваності, мінливості ринку, загрози дефолту?

- Не мінливість ринків і навіть не дефолт людей найбільше лякає. Коли ваш емітент оголосив дефолт (може, ви погано прорахували, як ми колись купили облігації «Каравану»). Лякає те, що далі відбувається. От ви виграли всі суди, а після цього, наприклад, той самий «Караван» просто вивів активи. Зверталися в прокуратуру - нічого. Хто не знає, що банки вже списали кредити «Союз-Віктану» на 250 млн. дол.? А в країні дотепер на кожному кутку продається їхня горілка. Причому у нього 48 або 49% західних акціонерів - реальні фонди, які колись купували його акції. Він усім їм винний, нічого не віддає, але працює, продає продукцію й одержує доходи! І де всі його активи, виробничі потужності, торговельні марки, куди він їх повів? Невже не можна знайти? Іноземним акціонером «Союз-Віктану» був Люксембурзький холдинг. Але горілка стоїть на полицях не в Люксембурзі.

Винно-горілчані історії - мої найулюбленіші. «Союз-Віктан», «Коктебель» - це просте шахрайство. Але вмикаємо телевізор - там реклама «Союз-Віктану». Ну не можуть іноземні інвестори цього зрозуміти своїми мізками! Ще один показовий приклад - це «Немирів». Акціонери, які володіють 75% акцій, не можуть одержати контроль над компанією, де в директора всього 25%. І все тому, що в маленькому місті Немирів є свої закони та суди. От ці та інші схожі кейси потрібно приліпити на стіни тому, хто базікає від імені держави про інвестиційний клімат. Потім просто сісти й покроково їх розібрати, зробивши відповідні висновки.

І не треба обвинувачувати НКЦПФР у тому, що вона не розвиває фондовий ринок, тому що в країні, де виграні суди в усіх судових інстанціях, включаючи Вищий господарський суд, потім два роки не виконується «виконавче провадження». А коли ви подаєте позов до суду на виконавчу службу, то програєте, тому що, виявляється, ми «не довели», що «виконавче провадження» не виконується.

- Які потрібні першочергові кроки для поліпшення інвестклімату?

- Якщо при слові «енергоефективність» я починаю посміхатися, то почувши запитання: «Як поліпшити інвестиційний клімат?», мені хочеться взяти щось важке й у той бік кинути. Не можна вже про це запитувати. Це елементарні речі, які потрібно щодня робити. Ми 20 років про це говоримо й не зрушуємо з мертвої точки. І головна проблема - саме в цьому. Це прописні істини. Я вам що, маю розповідати, що не можна брехати, не можна красти, не можна створювати корупційні схеми. Цього апріорі не можна.

Я назвала два конкретні випадки, які потрібно взяти й покласти на стіл тому, хто займається інвесткліматом. А банки вам ще сто прикладів назвуть, та й ви самі рейтинг недобросовісних боржників готували.

Якщо ми не покажемо й доведемо іноземцям, що в нашій країні не можна виводити з-під застави й переводити активи на іншу особу, і ці схеми не покривають правоохоронні органи, що суди перестали приймати неправомочні рішення, а виконавча служба - виконує судові рішення належним чином, то інвестклімат не покращиться.

Інвестиційний клімат - це не демагогія й не розповідь. Ви пам’ятаєте, коли заблокували торгівлю акціями «Донецьксталі»? І відбулося це не за рішенням суду, а за зверненням депутатів! Скільки в нас депутатів? Скільки паперів можна зупинити? От вам й інвестклімат - він будується із цеглин.

Якщо стільки разів розмивали пакети, кидаючи міноритаріїв, додайте всі ці цеглинки до інвестклімату. Перестаємо говорити загальними словами, беремо конкретні випадки. Хто доб’ється, щоб у місті Немирів могли подати до суду на директора й домогтися справедливості? Ми маємо показати, що якщо інвестор тут купив на щось майнові права, то їх обов’язково відстоять і захистять, він переможе, тому що він - інвестор.