Депозитарний шок із наслідками

Державні чиновники вирішили взяти під свій повний контроль розрахунки на вітчизняному фондовому ринку. Активний протест основних учасників ринку, що проявився в офіційних зверненнях та відкритих листах до президента, прес-конференціях і навіть попереджувальній зупинці торгів на Українській біржі, не справив належного враження на керівництво нашої країни. Відмахнувшись від думки українських фахівців як від докучливої мухи, президент підписав Закон «Про депозитарну систему України» у редакції, в якій його прийняв парламент 6 липня нинішнього року. Всі пропозиції щодо його вдосконалення і вказування на невідповідність законопроекту статтям Конституції України, висловлені профільними організаціями й навіть юридичним управлінням Верховної Ради, було проігноровано. Сам текст закону оприлюднено на сайті парламенту лише в перших числах жовтня. У що виллється запровадження нових правил для ринку цінних паперів, передбачити поки що складно, але деякі положення закону викликали у фахівців глибокий шок.

«До основанья, а затем…»

Останні півтора року вітчизняний фондовий ринок відверто деградує. Вихід іноземних гравців, які розігрівали торги вітчизняними цінними паперами, призвів до повної апатії ринку. Ліквідних цінних паперів стає дедалі менше. Обсяги біржових торгів упали в кілька разів. І на сьогодні не видно жодної причини, з якої ситуація могла б поліпшитися. Зате з’явилася ще одна серйозна підстава для її значного погіршення. І народилася вона, як завжди, в кабінетах держчиновників.

Основне завдання депозитарної системи, яку негайно прагнуть реформувати, - вести облік права власності власників цінних паперів. Аналогічно тому, як на рахунку в банку зберігаються безготівкові гроші, у депозитарії на рахунку зберігаються бездокументарні акції та облігації, котрі належать клієнтам. Система обліку цінних паперів в Україні, м’яко кажучи, далека від досконалості, але вона є і більш-менш нормально працює вже 15 років.

Звісно, в ідеалі в країні краще мати один депозитарій, який би обліковував усі цінні папери. Це могло б зменшити витрати інвесторів і збільшити ліквідність паперів. Однак досі українське законодавство не обмежувало кількості депозитаріїв, а Центрального депозитарію (ЦД) у нашій країні створено не було. Його функції розділяли між собою три установи: депозитарій НБУ, призначення якого - обслуговувати випуски ОВДП, Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦП, колишній Міжрегіональний фондовий союз) і Національний депозитарій України (НДУ).

Такий стан речей створював учасникам ринку та інвесторам цілу низку проблем. Річ у тому, що кожен інвестор або брокер мав відкрити рахунок у хранителя, на якому перебувають куплені ним цінні папери, а хранитель, у свою чергу, мусив мати рахунок у тому або іншому депозитарії. Кожен емітент цінних паперів також обслуговується в певному депозитарії. На сьогодні визнана в усьому світі технологія захисту учасників угоди від ризиків - проведення розрахунків за схемою «поставка проти платежу». Полягає вона в тому, що переведення коштів на рахунок продавця і цінних паперів - на рахунок покупця відбувається одночасно, а забезпечує одночасність цих операцій саме депозитарій. Очевидно, що коли депозитарії у продавця й покупця різні, то забезпечити синхронність поставки цінних паперів та оплати за них досить складно.

Власне, про створення Центрального депозитарію, необхідність у якому ні в кого не викликала сумніву, і йшлося в законопроекті, розробленому з участю експертів фондового ринку та представників бірж і поданому в парламент ще в листопаді 2011 року. Однак у прийнятому в липні нинішнього року Законі «Про депозитарну систему України» з’явилися зміни, які докорінно міняють ситуацію.

По-перше, згідно з прийнятим законом, Центральний депозитарій України буде підконтрольним уряду і НБУ. У світовій практиці це відносно поширений підхід. Правда, цим шляхом ідуть переважно країни колишнього соцтабору. Наприклад, у Словаччині центральний депозитарій повністю належить міністерству фінансів, у Болгарії і Хорватії держава виступає мажоритарним акціонером ЦД, а в Польщі центральний банк володіє майже половиною акцій депозитарію. Можливо, в Україні, де держава нерідко йде на сумнівні втручання в роботу фондового ринку, а учасники ринку не відчувають до влади беззастережної довіри, корисним був би інший досвід - створення ЦД самими учасниками ринку. Наприклад, в Італії, Португалії, Чехії і Німеччині головні депозитарії повністю належать біржам.

По-друге, новий депозитарій планують створити на основі НДУ (70% акцій належать державі), якому інші депозитарії впродовж року мають передати всі цінні папери, що перебувають у них на обслуговуванні. При цьому до уваги не беруться інтереси ВДЦП, на обслуговуванні в якому, за даними на 1 січня, перебуває близько 75% випущених на українському фондовому ринку корпоративних цінних паперів. Для того щоб цивілізовано об’єднати два депозитарії, держава володіє достатньою мірою впливу як на ВДЦП, так і на НДУ. Схоже, не має тільки бажання з цим морочитися. По суті, закон пропонує ВДЦП подарувати свій бізнес НДУ. І, зрозуміло, ніхто не планує компенсувати інвестиції акціонерів ВДЦП у створення цього бізнесу. Сьогодні ВДЦП технологічно набагато сильніший за НДУ. Проте, схоже, чиновникам з НБУ вигідніше створювати технології заново на кошти держбюджету і банків.

Однак головна проблема полягає не в порядку створення. Подив учасників ринку викликає набір покладених на нього функцій. По суті закон створює функціонально неповноцінний ЦД. В усьому світі грошові розрахунки за позабіржовими операціями, «поставка проти платежу», виплати доходів на цінні папери, виплати за облігаціями, які погашаються, і таке інше центральні депозитарії виконують самостійно. В Україні ж новим законом перелічені функції у депозитарію забрали. ЦД лише вестиме облік прав власності і зберігатиме цінні папери на рахунках.

Монополія на кліринг

Однак урізані функції Центрального депозитарію не викликали б такої хвилі обурення фахівців, якби не ще один винахід чиновників. Найбільший конфлікт, закладений у прийнятому законі, криється в нормах, що передбачають створення нової організації - Розрахункового центру. Практично створюється нова інфраструктурна організація, яка займатиметься клірингом і виконуватиме функції центрального контрагента для всієї країни. Закон написаний таким чином, що клірингові функції монополізує Розрахунковий центр, який, своєю чергою, буде прямо підконтрольний держчиновникам.

Такого прошарку, як Розрахунковий центр, немає в жодній країні світу. Мабуть, тому, що нікому не потрібен, - він не створює доданої вартості, а лише збільшує витрати і підвищує складність інфраструктури, яка від цього працюватиме тільки гірше, вважають експерти ринку.

Кліринг (від англ. clear - очищати, вносити ясність) - система безготівкових грошових розрахунків, що базується на взаємному заліку сторонами вимог і зобов’язань. Наявність клірингового центру на фондовій біржі дозволяє здійснювати розрахунки за цінні папери та оформлення переуступки прав власності без фізичного переміщення цінних паперів між власниками, зберігаючи всі папери в депозитарії.

На біржі щодня відбуваються тисячі операцій із купівлі й продажу цінних паперів, у яких беруть участь сотні брокерів та приватних інвесторів. Розрахунки щодо кожної операції окремо потребують велетенського технологічного ресурсу. Оскільки за день один і той самий торговець може здійснити необмежену кількість зустрічних операцій, це ще й не раціонально. Тому кліринг на біржі - визначення доходу і зобов’язань з операцій кожного учасника торгів з обліком усіх проведених ним операцій - життєва необхідність. Наприкінці торгового дня депозитарій переводить гроші та цінні папери на рахунки учасників торгів, але вже не з кожної операції окремо, а за результатами торгів кожного окремого учасника.

Щоб реалізувати такий підхід, потрібен центральний контрагент - організація, яка виступає покупцем для кожного продавця і продавцем для кожного покупця. У країнах із розвиненим фондовим ринком центрального контрагента найчастіше створює конкретна біржа, вона ж виконує функцію клірингу. Але у варіанті, передбаченому новим вітчизняним законом, для цих потреб створюється зовнішня структура - Розрахунковий центр, причому з правом на повну монополію.

Однак і це ще не найстрашніше. Окрім клірингу, Розрахунковий центр виконуватиме функції розрахункового банку для всіх учасників торгів на фондовому ринку. Закон велить Центральному депозитарію та решті інфраструктурних організацій зберігати свої гроші і гроші своїх клієнтів не в НБУ, а в Розрахунковому центрі, який, займаючись клірингом, бере на себе ринкові ризики. Зайва ланка в ланцюзі розрахунків - це вже додаткові ризики, адже збільшується ймовірність технологічних збоїв або помилок під час проведення операцій. Але це не головне. У клірингову організацію, яка за визначенням веде ризиковий бізнес, не можна заганяти гроші всього ринку, у тому числі інших клірингових організацій, які з нею конкурують. У жодній країні світу Центральний депозитарій не зберігає гроші в кліринговій організації.

Окрім підвищення ризиків, такі зміни несуть для бірж і суто прагматичний негативний ефект: біржі втратять частину доходу, оскільки не зможуть надавати клірингових послуг. Другий негатив - фінансовий удар по незалежних біржах, насамперед найбільш інноваційних майданчиках, які активно розвивають лінійку продуктів. Відтепер жоден новий продукт не може бути створений без санкції Розрахункового центру.

Туманні перспективи

Набрання чинності новим депозитарним законом загрожує біржовим майданчикам обмеженням їхньої автономності та істотною втратою доходу. Але головне зло закону - створення чергової штучної монополії. Конкуренція є джерелом розвитку в будь-якій сфері. І навпаки - будь-яка монополія стає гальмом і рано чи пізно здатна призвести до деградації навіть дуже перспективного почину. В умовах України з нашою аморальною корупцією та чиновницьким свавіллям цей закон особливо актуальний. І наслідки, як правило, тяжчі. Так, на сьогодні фондовий ринок України виглядає жалюгідно. Фактично на наших біржах немає жодної публічної компанії, реально зацікавленої в біржових інвесторах. Ринок платить їм взаємністю - більшість акцій компаній йому також нецікаві. Однак причина такого стану справ полягає не в депозитарній системі або кліринговій системі, а в особливостях національного оподаткування та бізнес-клімату. Саме тут потрібна революція.