Біогаз. Помилка… для президента?

Україна - країна дорогих енергоресурсів. Нині вона одержує найдорожчий в Європі газ і добуває найважче за умовами видобутку вугілля. До того ж частка природного газу в енергобалансі країни (40%) майже вдвічі перевищує середню по країнах Євросоюзу (22%) або в тих же Штатах (23%). І питання максимального використання інших ресурсів критично важливі для країни.

Теоретично це розуміють усі. Процедура збору щомісячного мільярда доларів для відправки «Газпрому» - постійний головний біль уряду. От і цього тижня довелося брати новий кредит.

У результаті на словах усі за збільшення використання місцевих і особливо відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). На практиці, на жаль, усе набагато складніше.

На початку листопада Держ­агентство з інвестицій і управління національними проектами проводило роуд-шоу в Лондоні. Іноземним інвесторам пропонувалися проекти з одержання енергії з відходів біомаси. При цьому впевнено заявлялося, що держава створить рівень максимального сприяння для таких проектів.

Передумови для цього було створено. Так, у жовтні Верховна Рада прийняла поправки до закону про «зелений» тариф, поширивши його дію на енергію, вироблену з біогазу. Однак немов на підтвердження тези про ризикованість інвестицій в Україну, саме в день презентації закон було ветовано президентом. Вето було несподіваним. Хоча проходження закону було доволі тривалим, у Раді його підтримали 349 депутатів, тобто за нього голосували представники і влади, і опозиції.

Рівень підтримки пояснюється просто: цей закон допомагає розв’язувати одну з найболючіших проблем України - використання відходів.

До 4% території країни займають різноманітні звалища як промислових, так і побутових відходів. Кількість тільки великих полігонів наближається до 2000 (причому майже половина з них працює з порушенням законодавства), скільки дрібних - взагалі невідомо, але там ідеться вже про десятки тисяч звалищ. Звалища забруднюють грунтові води, створюють викиди в атмосферу (тонна метану еквівалентна за парниковим ефектом 21 тонні вуглекислого газу). Та й просто своїм смородом заважають жити мільйонам людей. Тож навіть часткове вирішення проблеми - завдання загальнонаціонального масштабу.

Сама технологія одержання біогазу зі звалища нескладна. На ньому бурять мережу неглибоких свердловин, і газ, що утворюється при гнитті відходів, надходить на міні-ТЕС. Комерційний потік газу забезпечується років на 15-20. Потім переходять на нову ділянку. При цьому одночасно вирішують низку питань - одержують електроенергію, звалище впорядковують, скорочують забруднення атмосфери та грунтових вод.

Саме тому в Європі за останні роки подібні технології застосовують більш як на 1150 полігонах. Чимало їх у наших найближчих сусідів, приміром, у Польщі біогазові установки працюють на 71 полігоні відходів, у Чехії - на 61. Крім того, у світі широко розвивають технології одержання біогазу з рослинної сировини і відходів тваринницт­ва.

Власне, саме завданню залучення ресурсів у сферу переробки побутових відходів і було присвячено законопроект, представлений депутатом від Партії регіонів Олександ­ром Горошкевичем. Суть його гранично проста: інвестори проектів з добування газу на таких звалищах (зараз він просто потрапляє в атмосферу) зможуть продавати вироблену з нього електроенергію за так званим зеленим тарифом, тобто вище вартості електроенергії на «Енерго­ринку». Така практика вже діє стосовно електроенергії вітрових установок, сонячної та малих ГЕС.

Поширення «зеленого» тарифу на біогаз стимулює інвестиції. Нині проекти з використання полігонів відходів у тій чи іншій стадії реалізації здійснюються в Маріуполі, Ялті, Алушті, Кременчуці, Львові, Києві, Чернігові й Запоріжжі. Є інтерес до цієї теми і в Донецьку. Але, як неважко помітити, не набереться навіть десятка проектів. А електроенергії поки що не виробляє ніхто.

І тим більше дивно було читати, що, на думку безіменних експертів, які готували матеріали для вето, нові проекти, ні мало ні багато, розбалансують енергетику України! Так, наприкінці обгрунтування вето стверджується таке: «Енергосистема України має можливість максимально зарезервувати до 10 тис. МВт електроенергії.

Уже подано заявки на будівництво й підключення електричних станцій з використанням альтернативних джерел загальною потужністю понад 17 тис. МВт. Уведення в дію закону призведе до збільшення подачі заявок на будівництво та підключення електростанцій, що, своєю чергою, негативно вплине на рівень безпеки енергетичної системи».

У цьому випадку ситуація прямо протилежна - електростанції на біогазі, на відміну від вітрових чи сонячних, працюють безперервно, незалежно від наявності вітру або сонця й не потребують резервування. Інакше кажучи, вони, навпаки, стабілізують енергосистему. Про те, що реально в країні немає не те що 17 тис. МВт потужностей відновлюваної енергетики, але навіть тисячі мегават, узагалі промовчимо. Та й проектів щодо біогазу зі звалищ у найближчі роки буде не так багато.

Нічого особливо видатного новий тариф новим інвесторам не обіцяє: окупність більшості проектів навіть із ним становить близько семи-восьми років. І зовсім фантастичним виглядає така заява: «Резуль­тати розрахунків Інституту відновлюваної енергетики НАН України свідчать, що вже 2015 року собівартість електроенергії, виробленої з використанням енергії вітру, в Україні буде майже в сім раз нижчою, ніж собівартість електро­енергії, виробленої з біогазу».

Тут президента зовсім відверто обдурили. Наскільки відомо, відповідний лист готували в Міненерго­вугільпромі, з чим ми його адміністрацію й вітаємо.

Практично Януковичу пообіцяли, що через чотири роки ціна вітрової електроенергії в чарівний спосіб упаде в шість разів, нижче вартості атомної… і преференції для її стимулювання дадуть «можливість розвивати сектори економіки, які забезпечуватимуть виробництво дешевої електроенергії після закінчення терміну дії «зеленого» тарифу».

Самі вітровики нічого такого не обіцяють. Нині пропонований у законі тариф для біогазових станцій становить 116,9-157,8 коп. за кіловат-годину (залежно від типу сировини та потужності установки). Для порівняння, вітрових - 124,5 коп., сонячних - 505,09 коп. Це цілком відповідає світовим цінам на електроенергію з відновлюваних джерел - не менш як 10-12 євроцентів за кіловат-годину.

Причому в найближчі роки стрибкоподібного падіння цін ні в Україні, ні у світі не передбачається. Про це Віктору Януковичу вже написали президент НАН України Борис Патон і перший президент України Леонід Кравчук. Вони навели розрахунки, що вже до 2017 року ціна електроенергії від біоустановок зрівняється з ціною електроенергії на другому класі напруги (для побутових споживачів), причому розвиток таких систем не тільки поліпшить екологію, а й підвищить енергонезалежність країни та скоротить споживання природного газу. Ба більше, Інститут відновлюваної енергетики жодних прогнозів різкого зниження собівартості, як виявилося, не робив.

Як заявив агентству «Інтерфакс-Україна» заступник директора інституту Степан Кудря, «в обгрунтуванні вето президент посилається на розрахунки нашого інституту. Однак Інститут відновлюваної енергетики НАН України по біогазу жодних висновків не надавав. Нас просто підставили».

За словами експерта, інститут підготував для Держенергоефек­тивності аналітичну довідку по біомасі, але до біогазу вона не має прямого стосунку. «Хтось узяв цифри по біомасі, перекрутив їх і зробив потрібні для себе висновки», - зазначив він.

Інакше кажучи, маємо класичний приклад апаратної боротьби на витіснення конкурента. Директор Науково-технічного центру «Біомаса» Георгій Гелетуха поцікавився: «Кому це вето може бути вигідне? Припущу, що, по-перше, представникам газотрейдерів, які втрачають якийсь обсяг ринку природного газу. І, по-друге, хоч як це дивно, потенційним конкурентам із гравців на ринку ВДЕ. Теза про 17 тис. МВт уже заявленої потужності відновлюваних джерел енергії явно підготовлена ними. Прихований зміст цього пункту я розумію так: «Ринок ВДЕ вузький, нам самим тут тісно, бракувало тільки біогазу».

Хто з цих двох груп зробив більший внесок у появу вето, сказати не беруся, але вважаю, що інтереси цих двох потенційних супротивників біо­газу дуже відрізняються від державних інтересів України».

У дискусії, що виникла навколо вето, з’явилася й така ідея: чи треба давати «зелений» тариф для енергії з біогазу. Нехай він конкурує з природним на ринку теплової енергії, аж до ідеї накачувати його в газопроводи.

По суті, це просто переведення стрілок на нову тему, в якій ми загрузнемо в суперечках і в результаті можемо взагалі залишитися без ринку біогазу. Розрахунки експертів НТЦ «Біомаса» показують таке: щоб проект з виробництва біометану (при вартості кукурудзи 20 євро/тонна, це українські реалії) окупався приблизно за п’ять років (термін, цікавий інвесторам), продажна ціна біометану має становити 1200 дол. за тисячу кубометрів. Це в 2,9 разу вище нинішньої ціни природного газу за контрактом з Росією. Отже, знову потрібне держстимулювання, якого немає.

Тепло з біогазу теж у більшості випадків буде нерентабельним. Фактично когенерація із «зеленим» тарифом - єдиний реальний механізм для запуску ринку біогазу. Це підтверджується світовою та європейською практикою розвитку біогазових технологій.

Хоча експерти зазначають, що, крім зауважень, які протягнули лобісти у вето президента, є там і цілком слушні.

Законопроектом передбачалося ще більше розширити функції Національної комісії регулювання електроенергетики. Саме на неї покладався контроль над використанням коштів, отриманих від реалізації електроенергії за «зеленим» тарифом. Однак запровадження такого контролю посилить адміністративний тиск, знизить інвестиційну привабливість сфери альтернативної енергетики та, знову-таки, потребуватиме додаткових витрат на його організацію. Проти цього важко заперечити, і парламентаріям справді варто врахувати ці зауваження.

Крім того, у законопроекті передбачалося ввести норму про одночасне використання енергії з альтернативних джерел і традиційних видів палива в співвідношенні не менше половини альтернативної. Президент цілком справедливо вказує, що це може призвести до зловживання з боку виробників електроенергії, оскільки контроль над співвідношенням зазначених джерел енергії неможливий через відсутність засобів такого контролю.

Цю норму справді варто під­коригувати. Тим більше що вона мала б сенс, якби частка альтернативних видів палива становила при спільному використанні не менш як 5%. Це дало б старт розвитку в Україні технологій спільного спалювання біомаси з вугіллям на існуючих вугільних електростанціях.

Водночас не слід з водою вихлюпувати й дитину. Досить однозначно та негативно сприймуть відмову від біоенергетики й інвестори. Для них тепер головне - визначитися, чи не є вето на закон відмовою від тренда на енергозбереження і використання ВДЕ в Україні, що було намітився, на користь певних груп впливу.

Наприкінці серпня президент дав дуже обнадійливе доручення Кабміну щодо розвитку цих джерел, прийнято Державну програму енерго­збереження до 2014 року, створено національний проект «Енергія природи» з підпроектом «Енергія біомаси» тощо. Не хотілося б, щоб ця тенденція змінилася. От що сказав один із експертів: «Нам треба визначитися, чи продовжуємо ми практику просування тільки «своїх і дружніх» проектів у ВДЕ та нерівних правил гри для всіх видів відновлюваної енергетики?

А головне, чи продовжуємо ми практику тотальної залежності економіки України від природного газу та не беремо курс на скорочення його споживання і заміщення альтернативою? Це ключові питання.

Інакше ми подаємо новий сигнал вітчизняним і зарубіжним інвесторам: вас тут не чекають».

Однак це ми вже проходили. Через нестачу інвестицій у країні, на відміну від більшості сусідів, поки що так і не виконали жодної програми нарощування випуску власних енергоносіїв. Чи варто на користь груп безіменних лобістів знову заходити в глухий кут - вирішувати президентові України і парламентаріям.