Затоплення шахт на Донбасі: катастрофа набирає обертів

Під гаслом «захисту жителів Донбасу» російські загарбники фактично знищують цей край, перетворюючи його на непридатну для життя пустелю.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Битва за Донбас: чому Путін повинен програти

Воєнні дії в умовах високої концентрації підприємств видобувної та важкої промисловості мають катастрофічні наслідки для екосистем Донбасу — забруднення ґрунтів, підземних і поверхневих вод, повітря, скорочення біорізноманіття тощо.

Незворотні процеси засолення ґрунтів і забруднення вод пов’язані, зокрема, з неконтрольованим затопленням вугільних шахт. Ця проблема не є новою для регіону, але з 2014 року вона дуже загострилась, а за останній місяць перетворилася на екологічну катастрофу грандіозного масштабу.

На сьогодні є офіційна інформація про затоплення до критичних рівнів шахт «Золоте» і «Тошківська», а також про поступове затоплення шахт «Карбоніт» і «Гірська» через пошкодження обстрілами мереж електропостачання. Ця ситуація є вкрай небезпечною та ставить під питання майбутнє всього регіону.

У чому полягає небезпека затоплення шахт

Шахтні води — це підземні та поверхневі води, які проникають у гірничі виробки. Вони зазвичай мають високу мінералізацію та можуть бути забруднені механічними або хімічними домішками. Шахтні води негативно впливають на процес видобування корисних копалин, пошкоджують техніку та підземні споруди, знижують якість видобутих корисних копалин. Тому під час експлуатації шахти ці води постійно відкачують, а перед скиданням у водойми очищують — відстоюють у ставках-накопичувачах, нейтралізують чи демінералізують залежно від складу.

Процес шахтного водовідливу не зупиняється, і коли шахта припинила функціонувати, аби запобігти її затопленню. Такий спосіб закриття шахт називається «сухою» консервацією та є нині найефективнішим, але потребує значних капітальних та експлуатаційних витрат.

Існує простіший, але небезпечний для довкілля спосіб «мокрої» ліквідації шахти — неконтрольоване затоплення гірничої виробки шахтною водою. Саме такий процес через брак фінансування та халатність відповідальних осіб відбувається протягом останніх восьми років на багатьох шахтах, які розташовані на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

depositphotos/mysokol

Однак для шахт, що утворюють єдину взаємопов’язану підземну систему, не існує лінії розмежування, тому підняття рівня води в одній шахті може призводити до ланцюгової реакції на інших пов’язаних шахтах.

Затоплення шахт до критичного рівня несе багато ризиків для довкілля.

По-перше, це може призвести до підтоплення або повного затоплення великих територій, що розташовані над виробкою, — під воду можуть піти, зокрема, населені пункти та сільськогосподарські угіддя. Внаслідок підтоплення відбуваються засолення і деградація ґрунтів.

По-друге, неочищені шахтні води можуть змішуватися з підземними водами, які використовуються як джерело питної води. А піднімаючись на земну поверхню, шахтні води потрапляють у водойми та річки басейну Сіверського Донця, які безпосередньо наповнюють головну водну артерію регіону. Сіверський Донець, своєю чергою, несе забруднені води в Азовське море.

По-третє, шахтна вода змінює щільність ґрунтів, що спричиняє їхні зсуви, просідання. У поєднанні з великою кількістю підземних порожнин це може призвести до провалів земної поверхні разом із розташованими на ній об’єктами інфраструктури, комунікаціями тощо. Обвали ґрунтів викликають техногенні землетруси. Якщо при цьому виштовхується маса води, то виникає гідравлічний удар, який призводить до землетрусів магнітудою 5–6 балів.

Унаслідок затоплення шахт також можливий вихід на поверхню шахтних газів — вибухонебезпечного метану, високотоксичного оксиду вуглецю, радіоактивного радону. Накопичення метану в підвалах будівель, колодязях, териконах може призвести до вибухів і пожеж.

Особливу небезпеку становлять шахти, які не експлуатуються, але слугують місцем зберігання небезпечних і радіоактивних відходів. Це такі шахти, як «Олександр-Захід», «Вуглегірська», імені Калініна та «Юний комунар», які опинилися на непідконтрольній Україні території. Наприклад, шахта «Юний комунар» відома тим, що в ній 1979 року було здійснено ядерний вибух під час експерименту для підвищення безпеки відпрацювання вугільних пластів. До 2018 року шахта перебувала в «сухій» консервації, але російські бойовики зупинили водовідлив, і станом на 2020 рік шахта була затопленою, а рівень радіаційного забруднення у водоносних горизонтах прилеглих територій досі визначається як підвищений.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Окупанти закрили в ОРДЛО більшість шахт, а гірники вимушені їхати в РФ – правозахисник

Затоплення шахт до повномасштабного вторгнення

За даними Рахункової палати, станом на 2019 рік на території нашої країни в її міжнародно визнаних кордонах було розташовано 232 шахти, з яких експлуатувалося 148, з останніх — лише 35 на підконтрольній Україні території.

Ситуація із затопленням шахт ускладнюється тим, що українська сторона не має доступу до об’єктів, розташованих на окупованій території, і, відповідно, не має достовірних та актуальних даних щодо стану шахт, рівнів шахтних вод та їхнього забруднення. Єдиним джерелом інформації були звіти місії ОБСЄ, які фіксували численні випадки затоплення шахт із початку воєнних дій 2014 року (31 березня 2022 року Росія заветувала роботу моніторингової місії ОБСЄ на території України).

За приблизними оцінками на 2020 рік, щонайменше 39 шахт на окупованій території затоплювалося. Найчастіше причиною затоплення ставало знеструмлення через пошкодження обстрілами систем електропостачання.

Однак після встановлення окупаційного режиму почали з’являтися повідомлення про самовільне затоплення шахт окупантами. Наприклад, 29 листопада 2015 року стало відомо про затоплення шахт поблизу лінії розмежування, що вже на той час загрожувало затопленням шахт у Золотому, Тошківці, Карбоніті й Гірському через збільшення навантаження на водовідливні системи. Таке гідрологічне навантаження саме на ці шахти спричинено тим, що через особливості геологічної будови та рельєфу місцевості шахтна вода з непідконтрольної території перетікає на підконтрольну Україні, зумовлюючи ризик затоплень. Саме в такий спосіб 2018 року стався прорив на шахті «Золоте», яка через затоплення основних видобувних горизонтів із того часу не видобуває вугілля. Відтоді воду відкачували із шахти цілодобово та після очищення скидали у річку Комишуваха.

Наявної системи очищення вод було недостатньо, про це свідчили показники надмірного забруднення вод річки, підтверджені звітом Truth Hounds у 2021 році. Перевищення спостерігалися, зокрема, за хлоридами та сульфатами. Існувала домовленість між Луганською обласною військовою адміністрацією та міжнародними донорами щодо надання технічної допомоги для встановлення нових очисних споруд, але виконанню проєкту завадила повномасштабна війна Росії проти України.

Що сьогодні

Станом на 28 березня із 33 шахт, які підпорядковуються Міністерству енергетики України, на двох — «Золоте» та «Тошківська» — спостерігалося затоплення через припинення електропостачання внаслідок обстрілів електромереж. Міністр енергетики Герман Галущенко повідомив, що затоплення вже досягнуло такого масштабу, що ці шахти не підлягають відновленню, а насоси та енергетичне устаткування опинилися під водою. Крім того, водовідлив шахти «Золоте» раніше стримував гідрологічне навантаження на регіон, тепер цього запобіжника немає.

Станом на 1 квітня також з’явилися повідомлення про затоплення шахти «Карбоніт». А вже 7 квітня Михайло Волинець повідомив про затоплення шахти «Гірська» внаслідок обірваних високовольтних ліній, які не вдавалося відновити через постійні артобстріли. Якщо наступ триватиме, вже через місяць шахту «Гірська» буде затоплено.

План порятунку потрібен уже зараз

Отруєні води, засолений ґрунт, заболочені території, вибухи метану та землетруси — це гіркі реалії Донбасу внаслідок війни. Масштаби катастрофи стануть зрозумілими тільки після повного звільнення території сходу України від окупантів. Дефіцит питної води, забруднене довкілля і, як наслідок, негативний вплив на здоров’я людей, цілком можливо, стануть причиною масової евакуації населення регіону.

На жаль, сьогодні неможливо вплинути на ситуацію через безперервні воєнні дії, але вже нині має розроблятися план порятунку Донбасу: впровадження системи моніторингу стану довкілля, розробка програми консервації екологічно небезпечних об’єктів і відновлення екосистем.

Проблема є надскладною та комплексною, її розв’язання потребує чимало часу та ресурсів. Тому, крім представників української влади, експертів, громадськості, дуже важливо привернути увагу міжнародної спільноти до екологічної катастрофи на Донбасі та залучити до виконання плану міжнародних експертів.