ЗАПОВІДНИКИ — ЧАС ВЕЛИКОГО ДЕРИБАНУ?

У лютому в Києві вирували екологічні пристрасті. Одне за одним відбулися засідання керівництва екологічних організацій, на яких прийняли звернення до Президента. У них, попри розбіжності в текстах, звертали увагу гаранта на те, що при підготовці президентського Указу «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів» № 1039 від 15.09.2003 р. було проігноровано думку громадськості та порушені відразу два закони України, два укази Президента й постанова Кабінету міністрів. Знехтування конституційними правами громадян призвело й до ігнорування положень Орхуської конвенції.

Обурення екологів викликало й те, що керівник головного управління з питань економічної політики адміністрації Президента П.Гайдуцький (котрого «зелені» називають головним ідеологом радикальних перетворень в екологічному відомстві) замість відповіді переслав звернення... Сергію Полякову, міністру охорони навколишнього природного середовища України, якому просто незручно відповідати за рішення свого начальства.

Ще однією темою, яку палко обговорювали екологи, було будівництво глибоководного судноплавного каналу Дунай—Чорне море через гирло Бистре Дунайського біосферного заповідника.

Паралельно з бурхливими зборами громадськості пройшла розширена колегія міністерства. У доповідях міністра та інших повноважних осіб відзначено: апарат акуратно штрафує порушників природоохоронного законодавства, пильно охороняє навколишнє середовище, зробив чимало інших важливих справ.

Оглядач «ДТ» звернувся до представників різноманітних структур із проханням прокоментувати ці події.

Олександр БОНДАР, ректор Державного екологічного інституту Міністерства охорони навколишнього середовища, доктор біологічних наук:

— Ми починаємо розбазарювати те, що фактично ще й не створили. Сьогодні природно-заповідний фонд становить близько чотирьох відсотків території країни. Тоді як у нас має бути не менше 12—15 відсотків від загальної території. Проте розтаскуємо заповідну землю. Якби вдалося побільше зберегти та примножити, можливо, ставлення до заповідників було б зваженішим і цивілізованішим.

Нинішній ситуації сприяє і те, що Міністерство екології розділене на частини: воду «відірвали» в один бік, ліси відійшли в інший, заповідники — у третій. Тобто знову розтаскали те, що збирали так довго. Це погіршує загальний стан справ із охороною природи.

— У вас є рецепт виправлення ситуації?

— Якщо подивитися на все ширше, ситуацію з екологією в країні можна виправити лише в одному випадку — слід докласти максимальних зусиль, щоб підготувати нового управлінця з екологічним баченням. У противному випадку ми повсякчас зіштовхуватимемося з непрофесійними рішеннями і дивуватимемося: ну, як же воно було прийняте?

Хіба в нас погано лише з заповідниками? А проблема з лісами?.. Ми хвалимося перед Європою, що в нас найкращі чорноземи, мовляв, їх у нас 40% від світових. Та сьогодні маємо в них лише 3—4 % гумусу. Це майже стільки, скільки його в підзолистих пісках у Поліссі чи в Німеччині!

Згадаємо: колись вивозили український чорнозем у Німеччину, сподіваючись збирати гарні врожаї. Однак там інший ландшафтний пояс, інші гідрокліматичні умови. Результат відомий — привезений чорнозем незабаром деградував до рівня дерено-підзолистих пісків. Тобто чорнозем створюється всією ландшафтною ситуацією. А ми її змінюємо — знищуємо ліси, осушуємо, зрошуємо і все нівелюємо. Якщо ми не проводитимемо адаптивне землеробство, тобто зрошення, осушення, внесення добрив, які властиві лише цій екосистемі, ми її зруйнуємо. У гігантоманії, у прагненні стригти під одну гребінку був великий порок недавньої системи.

— Часом можна почути, що екологічні закони, прийняті в нас у роки незалежності, кращі у світі...

— Як казав класик, «закони були святими, та виконували їх лихі супостати». Ми записали, що потрібно платити за ресурси. Якщо хтось хоче будувати будинок у Конче-Заспі, він має заплатити стільки, щоб можна було відновити таку саму територію. Таким чином, якби ми свято дотримувалися правил і платили за ресурси, то справді поліпшили б екологічний стан. Проте, як кажуть, на жаль і ах!..

Сергій КУРИКІН, екс-міністр екології

— Сергію Івановичу, ви нещодавно сиділи в міністерському кріслі, яке нині викликає стільки суперечок. У вас є рецепт порятунку заповідників?

— Якщо відійти від проблеми окремого заповідника, то питання полягає в тому, що половина територій, які мають національний природоохоронний статус, підпорядковані не міністерству, а різним відомствам. Це руйнує єдину методологічну базу. Не можна пояснити, чому, приміром, заповідник Асканія-Нова, завданням якого є збереження первозданних ландшафтів і єдиної ділянки неораного українського степу, перебуває у віданні Мінагрополітики...

Є ще чимало запитань. Оскільки нині заповідники вивели з підпорядкування Мінекології, ми виступаємо не лише за те, щоб повернути заповідну справу у ведення міністерства, а й щоб перепідпорядкувати йому всі інші заповідні території, Дунайський біосферний заповідник у тому числі.

— Однак Дунайський заповідник перебуває в рамках НАНУ — дуже шановної організації. Я був свідком того, як вона рішуче відстоювала недоторканність цього заповідника...

— Проте вона не зуміла захистити його. Як не змогла відстояти й Нікітський ботанічний сад. Лобістом цього будівництва виступав і виступає Мінтранс. Почалося це при Пустовойтенку й триває при товариші Кірпі. НДП на чолі з Пустовойтенком зіграло свою роль, навіть коли він не був міністром. Українська екологічна ліга — це немов їхня неурядова організація. Вона критикує всіх і за все. Єдина тема, із приводу якої вона не сказала жодного разу поганого слова, — це тема Дунайського біосферного заповідника.

— Сьогодні в пресі чимало претензій і до дій міністерства. А на адресу заступника міністра екології Гриценка висуваються звинувачення, що він, мовляв, потурав поділу заповідника. Чи це не так?

— Гриценка звинувачують несправедливо. Документ, який він підписав, не дає зеленого світла поділу заповідника. Заступник міністра в даному випадку намагався слідувати процедурі та букві закону. І в документі, підписаному ним, ви не знайдете того, що прямо дозволяло б у рамках компетенції міністерства будівництво каналу.

— Проте НАНУ сміливо кинулася захищати заповідник, а міністерство умило руки...

— Так, це ухильна позиція, міністерство немов дистанціювалося від вирішення проблеми в даній ситуації. Та я не думаю, що в нас є підстави вважати, що воно немов сприяло цьому.

— Чому ж тоді міністерство вдруге подає на експертизу проект каналу до того самого Київського національного університету? Дуже дивно хоча б тому, що вже перша експертиза через низьку якість і упередженість була піддана гострій критиці. Все це, вочевидь, мало б змусити міністерство шукати для об’єктивної експертизи іншу — незалежну організацію. Та воно так не зробило. Чому?

— Згодний, що експертиза проводилася не найкомпетентнішими, можливо, заангажованими установами. Повторні експертизи слід було б робити силами інших організацій. Та я сьогодні людина, дистанційована від процесу прийняття рішень, тому не можу пояснити, чому це відбувається...

Геннадій РУДЕНКО, голова парламентського комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи:

— Я вважаю, що іноді необхідно зробити крок назад, щоб потім зробити два-три кроки вперед. І взагалі мені не до кінця зрозуміла адміністративна реформа. Мене більше цікавить якість виконання. До речі, і до якості законів, зокрема екологічних, є певні претензії. На мій погляд, їх потрібно формулювати простіше та чіткіше, тоді їх легше буде однозначно тлумачити й виконувати. Та це окрема розмова.

Щодо заповідників можу сказати, що нині робити якісь висновки передчасно. Хоча можу погодитися з тим, що здебільшого зміни на краще в нашій країні відбуваються рідко. Сподіваюся, що надалі, можливо, через рік-два, ми повернемося до питання про потужне Міністерство природних ресурсів, але контролюючий орган має залишитися. У якій формі він реалізовуватиметься, має стати предметом дискусії. У будь-якому разі, дуже складно, коли в одному міністерстві зосереджені всі ресурси, виконавчі функції, та ще й господарська діяльність. Коли контроль буде відділений, сподіваюся, буде можливо навести порядок.

Отже, говорити про те, що завтра все ввійде в ідеальне русло, передчасно. На жаль, маємо чимало скарг з використання лісів, водних ресурсів, землі. Також і в Земельному, і у Водному кодексах є протиріччя. Постала гостра необхідність прийняти нову редакцію Лісового кодексу.

Не все гаразд і з ментальністю у ставленні до екологічних проблем. Наприклад, за що в нас призначають і знімають урядових чиновників? Які результати їхньої діяльності цікавлять насамперед депутатів і суспільство? В основному це цифри: скільки дали нафти, вугілля, металу... І дуже рідко ставиться запитання: а яка екологічна ситуація? Наскільки легше стало дихати людям? Яка ціна не тільки економічна, а й екологічна, яку ми всі платимо за виготовлену продукцію?..

І ще — ми всі знаємо, куди телефонувати, коли сталася пожежа, коли схопило серце або когось пограбували. А от якщо побачимо, що щось надзвичайне коїться в навколишньому середовищі — як поводитися за цієї ситуації? Наскільки ми в цьому випадку безпорадні, зрозумів нещодавно, коли їхав із сім’єю на Осокорки, де будую дачу. Дорогою побачив, що біля шляху виріс стихійний смітник. Як із ним боротися? Закликавши на допомогу місцевого еколога, ми вирішували питання: хто ж має за це відповідати? Встановили, що за це має відповідати організація, на чиїй землі це сталося. А оскільки земля була районної адміністрації, ми протягом місяця намагалися переконати її ліквідувати це неподобство. Зрештою перемогли...

Проте нещодавно я знову їхав на дачу й побачив, що «смітник» знову росте. Усвідомлюю, що це окремий випадок. Розумію, що й вирішити його (частково) вдалося лише тому, що я голова екологічного комітету Верховної Ради. А що робити пересічному громадянину? Ініціюватимемо гарячі телефони, щоб люди могли повідомляти про випадки непотребства з навколишнім середовищем.

— Геннадію Борисовичу, у Луганську першу чарку п’ють «за те, щоб труби диміли». Для луганчан дим із труби — це символ добробуту, роботи, життя. Який тост, що засвідчив би, що ми прощаємося з помилками індустріальної ери й наближаємо еру екологічну, запропонували б ви?

— Екологи України, використовуйте владу в екологічних цілях. Владу слід не лише критикувати, а й шукати з нею компроміс...

— Ну а якщо влада не хоче слухати по-доброму? Екологісти на Заході вже давно звертають на себе увагу влади: перевертають «мерседеси», розбивають вітрини...

— Не треба перевертати не лише «мерседеси», а й «запорожці». Необхідно працювати з владою — нам цього катастрофічно не вистачає. Ми дуже пасивні, й за нас все вирішує хтось: «Нехай вони там вирішать у Верховній Раді, в уряді»...

P. S. На Банковій у лютому пройшла демонстрація екологічних організацій. На сильному морозі вони простояли годину у чеканні зустрічі з П.Гайдуцьким. До них вийшов чиновник з адміністрації Президента, забрав звернення. Змерзлі пікетники дійшли висновку, що вони вже вичерпали всі, як казав незабутній Остап Бендер, «парламентські висловлювання». Було вирішено подати на адміністрацію в суд — якщо чиновника навіть і не вдасться посадити за рішенням суду, то хоча б пояснити йому, що він має робити на робочому місці...