«ЗАЛАТАЙМО» КАНАЛІЗАЦІЮ СЛОВАМИ?

Роботу очисних споруд в переважній більшості українських міст і селищ можна охарактеризувати прислів’ям: де тонко, там і рветься. Наприклад, каналізаційні системи майже у всіх великих населених пунктах Тернопільщини були введені в дію у 70-х роках минулого століття і вже відпрацювали свій термін. До того ж вони спроектовані за принципом економії державних коштів, читайте — без дотримання екологічних та санітарних вимог.

Не минуло й три десятиліття, як шило вилізло з мішка: старі очисні споруди перестали (або перестають) працювати, створюючи загрозу для здоров’я людей та довкілля. Сьогодні повний цикл очистки стоків серед райцентрів забезпечено лише в Заліщиках та в окремих мікрорайонах Борщева та Бучача.

Містечко Копичинці в Гусятинському районі дещо не схоже на інші міста регіону. За винятком одного приватного підприємства, яке випускає відомі в Україні ковбаси і успішно працює, вся промисловість в занепаді. Тож місцевій скарбниці катастрофічно бракує коштів на оновлення житлово-комунального господарства. А очисні споруди тут відпрацювали своє — майже як скрізь. Для їх повної реконструкції потрібно понад 2 мільйони грн. Декілька тисяч чи навіть десятків тисяч гривень з міського бюджету ситуацію аж ніяк не поліпшать. І тому фінансування проекту розбили на частини.

У минулі роки за рахунок централізованих капіталовкладень — 600 тисяч гривень — вдалося встановити всі колектори в місті та частково реконструювати центральний. Але це лише вступ до вирішення проблеми.

Років з тридцять тому держава зробила Копичинцям особливий «подарунок» — побудувала тут трудово-виправну колонію посиленого режиму, де нині відбувають ув’язнення понад 1500 осіб. Очисні ж системи поблизу двох великих об’єктів — районної лікарні і тюрми — давно вийшли з ладу. І каналізаційні стоки, пройшовши первинне очищення, прямують у ставок.

Голова постійної комісії облради з питань екологічної політики, природокористування та сталого розвитку Василь Триснюк констатував: рік тому у загальноміський водоймі виявили туберкульозну паличку. На сполох вдарила місцева преса, районна санепідемстанція заборонила купання. Та «чорні діри» місцевого комунального господарства продовжують загрожувати мешканцям і природі. Адже жителі і гості міста досі купаються і ловлять рибу в ставку всупереч усіляким заборонам. І тим самим посилюють ризик заразитися інфекційними хворобами, хоча їх збудників за останніми результатами лабораторного аналізу проб води райсанепідемстанція не виявила.

Представники міськради, райдержадміністрації, обласної ради та облдержадміністрації переконані: Копичинцям не під силу вирішувати нагромаджені всіма гілками влади комунальні проблеми. І тому в місті потрібно насамперед збудувати каналізаційно-насосну станцію, яка буде перекачувати стоки з тюрми та лікарні на загальноміські очисні споруди. Можновладці пролобіювали розпорядження голови облдержадміністрації — виділити з обласного бюджету 300 тисяч гривень. Їх якраз вистачить для будівництва першої черги насосної станції.

Поблизу Тернополя, у селі Великій Березовиці, де знаходиться обласний протитуберкульозний диспансер, старі очисні споруди теж не працюють. Будівництво нових припинено сім років тому. Каналізаційні стоки від лікарні, де перебувають хворі з небезпечною недугою, проходять лише первинну очистку — хлорування, відтак течуть в озеро, а звідти — в Серет. Стічні води не можуть навіть потрапити в колектор: коли жителі приміських сіл почали під’єднувати стоки з домашніх господарств до каналізаційних труб, збірник відходів замулився і вийшов з ладу.

Обласна влада традиційно розуміє, яку небезпеку становить невбита туберкульозна паличка, що може жити у воді в латентній формі до тридцяти років. Тим не менше чиновники постійно скаржаться на нестачу коштів для капітального будівництва. Лише нинішнього року з обласного бюджету для спорудження нового колектора у Великій Березовиці вперше виділено 200 тисяч гривень. Та цих коштів явно замало, а з роками бракуватиме ще більше. Адже витрати на будівництво нової каналізаційно-насосної станції, монтажних і пусконалагоджувальних робіт та введення в дію комплексу біологічної очистки відходів постійно зростають. Коли, наприклад, у 2001-му цей проект коштував понад 1 млн. 300 тисяч гривень, то за нинішніми підрахунками, він перевищує півтора мільйона.