Забрані морем

Щороку Україна втрачає в середньому 62 гектари узбережжя. Пляжі змиваються, берегові схили поступово сповзають у море, скелі руйнуються й обсипаються. Цей процес — природний, однак людині успішно вдається його прискорити, і втрати земель зростають.

Україні не пощастило: сильні хвилі, крихкі породи на березі і брак піску у хвилях. Все це разом призводить до того, що узбережжя невпинно змивається морем. На думку фахівців, утрати земель, залежно від хвилевого режиму, становлять від 62 до 200 гектарів на рік. Більше за інші ділянки Чорноморського узбережжя страждають Одеська й Херсонська області, Південний берег Криму, а також його західні береги від Євпаторії до Севастополя, Керченська протока і Керченський півострів. У Азовському морі найбільше руйнуються морем райони Бердянська, Маріуполя та Приморського.

До прискорення руйнації берега призводить усе, що заважає піску, який переноситься хвилями, переміщатися вздовж берега: забудова берега, розміщення портів у місцях надходження піску в море. Хоч як це дивно, але найчастіше будівництво берегозахисних споруд (хвилерізи, буни) теж призводить до порушення вздовжберегового потоку піску.

Дуже шкодить берегам і видобуток піску з морських родовищ на шельфі Чорного моря. Вилучений із моря пісок фактично забирають у пляжів. На сьогодні в Україні розробляються два великі морські родовища піску: Одеська банка і Каланчакське родовище. Сумарно з цих двох родовищ вилучається близько 750 тис. м3 піску на рік. У 50—70-х роках на Арабатській стрілці Міністерство шляхів сполучення видобувало кілька сотень тисяч тонн будівельного піску щорічно. Внаслідок чого виникла реальна небезпека прориву коси хвилями. Під тиском вчених і громадськості розробку зменшили до двох незначних родовищ площею 5 га і 19,6 га.

Особливий пункт в історії берегів — глобальне потепління і підняття рівня Світового океану. Українська організація «Ініціатива з питань змін клімату» за підтримки фонду USAID провела адаптацію світових моделей підняття рівня океану до українських умов за двома сценаріями — оптимістичним і песимістичним. Відповідно до першого, найбільш благополучного варіанту, рівень Чорного моря підніметься на 22 см до 2050 року і на 66 см до 2100-го. У такому разі на кінець століття Україна втратить 6400 га земель за рахунок руйнації і ще 5990 га за рахунок затоплення. У гіршому разі, а він прогнозується при піднятті рівня Чорного моря на 115 см до 2100 року, українських узбереж стане менше на 20 000 га. При цьому контур узбереж дуже зміниться, зникнуть усі без винятку дельти й лимани, усі низинні береги затопить море.

Катастрофі можна запобігти. За оцінками цієї ж організації, при мінімальному піднятті рівня моря Україні доведеться витратити 211 млн. доларів на захист берегів Одеської, 93 — Миколаївської і 39 — Херсонської областей. Для захисту кримських берегів знадобиться 827 млн. доларів. Більші розміри необхідних сум почасти пояснюються дороговизною доставки ешелонів піску і гальки з найближчих наземних родовищ. Скільки коштуватиме берегозахист відповідно до песимістичного сценарію, не хочеться навіть думати.

На світанку берегозахисної справи, десь на початку 60-х, заходи із захисту берегів полягали в будівництві хвилевідбійних стін уздовж берега, виставлених у море хвилерізів і штучних мисів. Через кілька десятиріч виявилося, що такі методи призводять до нерозмірного посилення розмивання берегів навколо захищеної зони, пляжів, а також до швидкої руйнації самих споруд.

У результаті проб і помилок на сьогодні кращим із доступних методів вважається насипання штучних пляжів або підгодовування природних пляжів галькою чи піском. Так виживають практично всі пляжі кримських курортів. Хоча й цей метод може призвести до екологічних курйозів. У південній частині Коктебельської бухти після засипання пляжної смуги, коли галька частково розчинилася, виявилися цікаві особливості. Лужність води в цій частині бухти зросла настільки, що, за словами місцевих жителів, термін життя купальних костюмів зменшився в кілька разів. Можна собі уявити, що відбувається зі шкірою людей.

Нарівні з насипанням пляжів прийнятним методом вважається будівництво бун — бетонних споруд, призначених для затримки піску, що переноситься хвилями. Проте їх будівництво призводить, знову-таки, до посиленого розмивання навколишніх ділянок. Тому берегозахисні заходи краще проводити комплексно.

Стратегічного плану проведення берегозахисних робіт на сьогодні в Україні немає. Проте уряд визначив необхідність проведення берегозахисних заходів (в основному засипання піску та гальки) уздовж 32 км одеського узбережжя, 141 — кримського і 170 км берега Азовського моря. Цих робіт достатньо для захисту берегів до 2050 року при оптимістичному сценарії підвищення рівня моря. Проте на сьогодні береги укріплені не більше ніж на 10% необхідних територій.

Останніми роками серед західної наукової громадськості з’явився термін «керування береговою зоною». У це поняття входить спорудження дамб і гребель, насипання піску, контроль забруднень та забудови прибережних земель, охорона флори і фауни тендітних берегових екосистем. Мабуть, мине кілька років — і усвідомлення необхідності всебічної охорони та захисту узбереж ввійде й у наше життя.

Коментар експерта.

Юрій Шуйський, доктор географічних наук, керівник напряму «берегознавство» Одеського національного університету ім. І.Мечникова:

— Руйнація берегів — це проблема географічна. В екології ж географічного і ландшафтного підходів не використовують. Екологи не розуміють, що в береговій зоні процеси відбуваються не так, як у морі й на суші. В основі цих процесів лежить обмін енергією та масою, і точкове освоєння берегової зони не тільки не раціональне, а й завдає шкоди сусіднім ділянкам узбережжя.

Дуже багато помилок у природокористуванні припускається тому, що люди не знають особливостей берегової зони. На мою думку, необхідно створити берегову службу за типом служби гідрометеорологічної. Потрібно вести постійне спостереження у стаціонарних точках. Такі спостереження велися до 1996 року. Наша кафедра проводила щорічні спостереження на 172 ділянках узбережжя. Це все відбувалося в рамках проекту «Берег», фінансованого Національним агентством морських досліджень і технологій. На той час наша кафедра виконувала функції берегової служби, однак відтоді можливості для таких досліджень більше немає. І все ж сьогодні ми могли б повністю розробити й здійснити проект створення такої служби, адже протягом сорока років з-поміж усіх вузів країни тільки студентам нашої кафедри викладається берегознавство. Ми маємо базу для створення такої служби: і кадрову, і наукову. Сподіваюся, у найближчому майбутньому таку необхідну організацію, як берегова служба, все ж буде створено.