Як заробити мільярди на екологічних квотах

Цього року пожвавилися розмови про кошти, які можна заробити на екологічних квотах, визначених за Кіотським протоколом на 2008—2012 роки. Фактично п’ятирічка торгівлі екоквотами збігається з п’ятирічкою підготовки до іншого важливого для України заходу — чергової першості Європи з футболу. Причому багато експертів вважають, що в економічному плані «торгівля повітрям» може принести набагато більші дивіденди нашій країні, ніж навіть проведення футбольного чемпіонату, яким ми так пишаємося.

До Кабміну України вже надходить чимало пропозицій від різних НДІ, центрів, малих підприємств, які знають, за їхніми запевняннями, як треба торгувати екологією. Весь цей бізнес планують побудувати на квотах, що дісталися Україні в результаті підписання 15 березня 1999 року Кіотського протоколу. З 4 лютого 2004 року, після ратифікації його Верховною Радою, ці міжнародні угоди стали частиною національного законодавства нашої країни.

Проте, як показує досвід деяких міністерств і відомств, котрі намагалися самостійно підключитися до реалізації привабливих перспектив, зробити це буде дуже непросто. Деякі песимісти навіть вважають, що з цього взагалі нічого не вийде. Мовляв, це чергова «мильна економічна опера», затіяна міжнародними бюрократами. Відтак у тому, які реальні перспективи має цей захід, слід розібратися ретельно і неупереджено.

Україна на другому місці після Латвії

У Міністерстві охорони навколишнього природного середовища нашої країни працювала міжнародна група експертів, яка розглядала деякі аспекти інвентаризації парникових газів у різних секторах економіки. Вона відзначила високий рівень поданих матеріалів. За рівнем підготовки до торгівлі квотами експерти ставлять Україну на друге місце після Латвії.

За даними останнього кадастру, обсяги викидів парникових газів в Україні в 1990 році досягали 925,4 млн. тонн еквівалента двоокису вуглецю, або так званих одиниць встановленої кількості (ОВК). Тим часом у 2004 році було викинуто лише близько 413,4 млн. тонн, тобто надлишок національної квоти на викиди становить трохи більше ніж 500 млн. тонн. Щоправда, економісти упевнені, що ця цифра у зв’язку з розвитком української економіки зменшуватиметься. Проте, з огляду на величезні можливості, які дасть переведення нашої промисловості і сільського господарства на більш удосконалені й екологічно чисті технології, середній щорічний надлишок квоти на 2008—2012 роки може становити 250 млн. тонн. Тобто за п’ятирічку він досягне 1,25 млрд. тонн.

Ціну однієї вуглецевої тонни поки що ніхто точно визначити не може. Припускають, що вона залежатиме від того, наскільки розумно власники квот запропонують їх на цьому ринку. Поки що, за попередніми підрахунками Світового банку, Україна зможе отримати за квоти такі суми (розрахунки проведені для різних цін за одну тонну вуглецю, або одиницю ОВК):

Основний попит на українські пропозиції на цьому ринку буде з боку Японії, Італії та Іспанії. Світовий банк рекомендує Україні при розробці маркетингової стратегії торгівлі основну увагу приділити насамперед цим країнам. При цьо­му, щоб реалізувати найкращий комерційний сценарій, експерти Світового банку рекомендують забезпечити якісне управління своїми активами і зобов’язаннями, розробити і дотримуватися прозорої і підзвітної схеми «зелених» інвестицій, визначити портфель таких проектів для озеленення, які можна швидко впровадити.

Наші головні конкуренти

Загалом власників серйозних квот на цьому ринку не так і багато. Здебільшого це держави Східної Європи, в яких після 1990 року відбувся серйозний спад виробництва, у зв’язку з чим їхні підприємства почали викидати в атмосферу значно менше вуглекислого газу. Проте вже очевидно, що нашим головним конкурентом із продажу квот на міжнародному ринку буде Росія. Відповідно до інвентаризації викидів парникових газів, проведеної в 2004 році, Росія «випустила» 1 млрд. 953 млн. тонн СО₂, що на 1,3 млрд. тонн менше від викидів 1990 року. Як бачимо, масштаб її пропозицій і те, як вона поводитиметься на цьому ринку, багато в чому визначить середню ціну екоквот і динаміку ринку.

Проте в Росії все просувається не так швидко, як планувалося. Так, схвалення процедур упровадження проектів щодо СО очікувалося ще в березні. Але на цей час проектно-технічна документація 19 російських проектів перебуває в Комітеті з нагляду за викидами СО, тобто ці проекти ще не ухвалені. Анатолій Чубайс вважає: якщо затвердження процедур провалиться, Росія втратить мільйони доларів.

Зелені квоти з чорнобильським присмаком

Що сьогодні зроблено в окремих міністерствах з підготовки до продажу українських квот? Із цим запитанням кореспондент «ДТ» звернувся до Комітету лісового господарства України, який, мабуть, найближче підійшов до освоєння екологічних квот. Він, власне, щодня вирішує головне екологічне завдання — садить нові ліси, які рятують нашу планету від надлишку вуглецю і перегріву Землі.

Показово, що як тільки у світі почалося обговорення варіантів продажу квот за Кіотським протоколом, у Комітеті лісового господарства України почали вивчати питання про те, яким чином можна взяти участь у цьому процесі й отримати компенсацію за ті зусилля, яких він докладає. Представників комітету можна було зустріти на всіх конференціях і семінарах, які організовуються з цього приводу. Проте на всі запитання щодо того, чи вдалося працівникам комітету укласти якісь реальні договори з продажу квот, відповідь була одна: «Поки що ні...».

— Наша роль, — із деяким розчаруванням пояснили в комітеті, — садити дерева, тобто створювати умови для зв’язування вуглецю. А питання: торгуватиме Україна квотами чи ні — це вже, напевно, не наша компетенція. Так, ми розуміємо, що якщо зменшити темпи і не вийти на цей ринок вчасно, Україна може втратити досить великі кошти. Але представники комітету вже могли переконатися в тому, що в торгівлі квотами висунуті такі делікатні умови, що часом... плакати хочеться. Отже, якщо ми продамо квоту цього року, то першу компенсацію отримаємо... лише через 13 років! Це пов’язано з тим, що треба дочекатися часу, коли ліс почне реально поглинати вуглець, тому що в перші роки після посадки саджанців він його не поглинає. А за які кошти 13 років вирощувати ліс?

Причому про врахування відновних посадок не йдеться. За правилами Світового банку враховувати можна лише ліс, посаджений на додаткових площах. Крім того, цей ліс треба посадити не за бюджетні кошти. Не можна скористатися ними навіть за умови, що через 13 років ці гроші компенсують. Ми мали можливість переконатися, працюючи з квотами, що бюрократія в міжнародних організаціях навіть гірша за нашу.

Працівники лісу на сьогодні вже посадили 26 тисяч гектарів лісу. Причому на важких еродованих ґрунтах у Донецькій, Дніпропетровській, Київській областях. Проте Світовий банк говорить: нас це не влаштовує — садіть дерева в Чорнобильській зоні. Але там ліс виростає самосівом, а ми садимо на тих землях, які схильні до ерозії. Тут подвійна користь природі.

Ми пропонували Світовому банку садити ліс в Черкаській, Луганській областях і на заражених радіацією землях Волині. Проте і тут нас підправили — сказали, що їм підходять лише посадки лісу в Київській і Житомирській областях на землях, які безпосередньо межують з Чорнобильською зоною. Ми переконалися, що поводження з квотами, визначення ціни на так звані екологічні інвестиції — дуже непроста справа. Як події розгортатимуться надалі, сказати важко. Зрозуміло, що цим мають опікуватися професіонали. Тому створення в Україні Національного агентства екологічних інвестицій наближає нас до розв’язання цих завдань. Відповідь на всі запитання треба шукати там...