ЯК ДНІПРОВСЬКА КОНВЕНЦІЯ СТАЛА ДЕКЛАРАЦІЄЮ

Хоч як дивно, але Україна, маючи головну водну артерію країни — Дніпро і ще 63 118 великих і малих річок, а також більше восьми тисяч озер і лиманів, забезпечена чистою водою чи не найгірше у Європі. Про її якість прямо говориться в Національній доповіді «Про гармонізацію життєдіяльності суспільства в довкіллі», підготовленому до V Пан’європейської конференції міністрів екології в Києві. «Вода більшості водних об’єктів України, — зазначається в документі, — на нинішньому рівні класифікується як забруднена і брудна (4 і 5 клас якості). Найгостріша ситуація спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, деяких притоках Дністра та Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (6 клас). Для екосистем більшості водних об’єктів України характерні елементи екологічного і метаболічного регресу. Значною мірою це пов’язано з техногенним забрудненням і розораністю водозбірних ландшафтів.

Зберігається тенденція до погіршення якості підземних вод унаслідок надходження в підземні горизонти забруднювачів зі стічними водами, а також інтенсивної експлуатації продуктивних водоносних горизонтів. (...) В Україні виявлено понад 290 сформованих осередків забруднення підземних вод в основних водоносних горизонтах, більш як на 90 діючих водозаборах спостерігається прогресуюче погіршення якості води. Підземні води, що продовжують залишатися основним надійним джерелом водопостачання, особливо в сільській місцевості, не завжди відповідають вимогам до питної води, насамперед унаслідок підвищеного вмісту в них сполук нітратів, фосфору та бактеріологічного забруднення».

Кишкова паличка, пестициди і радіоактивні відходи

Єдина і, якщо чесно, дуже слабка розрада — у перетворенні питної води на технічну винні не одні ми. За своїм географічним розташуванням майже всі основні річкові басейни (за винятком Західного Бугу) — міжнародні. Так, Дніпро бере свій початок у Росії, де в нього тільки в Смоленській і Брянській областях за рік скидається більш як 150 млн. куб. метрів стічних вод, 80% яких потребує очищення. Через річку Сейм у Дніпро потрапляють стічні води з однієї з найбільших у Європі атомних електростанцій — Курської АЕС. Це ще 145 млн. куб. метрів на рік. Значно забруднюють Дніпро рілля та тваринницькі ферми як у Росії, так потім і в Білорусі.

Хоча, звісно ж, найбільше потерпає Дніпро на території нашої країни, особливо на ділянці від Дніпродзержинської ГЕС до гирла. Тут безповоротно втрачається більш як 5 млрд. кубів води і скидається в неї близько 1,1 млрд. куб. метрів забруднювачів — 83% від їхнього загального обсягу в басейні. Саме Дніпропетровська і Запорізька області (головним чином підприємства чорної металургії та комунального господарства) завдають найбільшої екологічної шкоди басейну Дніпра.

Ось що засвідчили міжнародні дослідження, проведені восени 2000 р. і навесні 2001 у рамках програми ПРОООН-ГЕФ.

Перевищення гранично допустимих концентрацій зареєстроване за 16 показниками, у тому числі за вмістом амонійного та нітритного азоту, фосфатів, нафтопродуктів, фенолів, заліза, міді, цинку, ртуті та миш’яку. Вистачає у Дніпрі і різних паразитів. У рибі, виловленій на прикордонних ділянках річок Прип’ять, Десна (с. Камінь і м. Чернігів), у Київському водосховищі і деяких інших, виявлено вісім видів личинок гельмінтів, небезпечних для здоров’я людини.

Однак найбруднішою у бактеріологічному плані виявилася транскордонна ділянка р. Ворскла (нижче с. Лугове), куди потрапляють мийні води з молочного виробництва, що містять мікроорганізми і різні поверхнево-активні речовини. Очевидно, на цій же ділянці просочуються і фекальні води, про що свідчить великий вміст у воді кишкової палички та сальмонел.

У донних відкладеннях Дніпра підвищений вміст пестицидів, а всього басейну загалом — важких металів. Високий вміст заліза, марганцю, хрому, міді, свинцю та цинку виявлено не лише у воді й мулі, а й у молюсках і рибах. Під час повені чи використання води підприємствами весь цей «коктейль» піднімається і може вдруге забруднювати воду. Це, мабуть, один із найсерйозніших довгострокових ефектів чорнобильської аварії. Хоча, зазначають спеціалісти, стік радіонуклідів, особливо цезію-137, складає дуже невеликий відсоток від повної його кількості в басейні і з часом помітно зменшується. Найменше це втішить киян. Цезій-137, як відомо, має тенденцію закріплюватися в глинистих донних відкладеннях, при цьому його «найулюбленіше» місце в Дніпрі — Київське водосховище.

Поступово зменшується у воді і концентрація стронцію-90. І хоча вміст цих двох елементів нижчий від допустимих рівнів, озера без регулярного стоку усе ще становлять серйозну радіологічну небезпеку: у рибі кількість радіонуклідів на один-два порядки перевищує гранично допустимі концентрації (у самій воді їхня концентрація в нормі).

Проте найбільшу радіоактивну небезпеку становлять не атомні електростанції (хоча їхня концентрація в басейні Дніпра вища, ніж будь-де у світі), а уранові шахти та підприємства з переробки руди. Під час переробки утворюються тверді залишки, іменовані хвостами. У них зазвичай залишається 70% радіоактивності первинної руди, а період піврозпаду деяких із наявних там елементів — від 1600 до 80 тис. років. Близько 60 млн. т радіоактивних відходів лежать у «запасниках» у м. Жовті Води, де з 1950-х років видобували уранову руду. 42 млн. т залишив за собою Придніпровський хімічний завод у м. Дніпродзержинську. Це хвостосховище вважається найбільш потенційно небезпечним через високу радіоактивність довгоживучих радіонуклідів, близькість до Дніпра і високу ймовірність екологічних аварій.

Однак загальні висновки експедиції досить оптимістичні: забруднення басейну Дніпра помірне, а його вода цілком придатна як для технічних, так і для інших потреб населення.

Стратегія на трьох

Оскільки проблема екологічного оздоровлення Дніпра виходить за національні рамки, то й вирішення її необхідно шукати на міжнародному рівні. Ще в липні 1996 р. у Гельсінкі країни басейну підписали спільну заяву, у якій підтвердили свою готовність до співробітництва щодо екологічного оздоровлення басейну Дніпра. Передбачалося, що завершальним організаційним моментом стане підписання на V Пан’європейській конференції міністрів екології Дніпровської конвенції.

Замість неї на конференції було підписано ще один документ, який підтверджує наміри вирішувати проблему спільно, — заяву міністрів про співробітництво в сфері екологічного відродження басейну Дніпра. Для чого це знадобилося, сказати складно. Тим більше, що на той час уже було вирішене питання про створення Міжнародної Дніпровської басейнової ради. Чому до порядку денного київської конференції міністрів екології не була внесена саме Дніпровська конвенція? Один з учасників проведеної недавно першої сесії Міжнародної Дніпровської басейнової ради — заступник керівника програми ПРОООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну Дніпра Володимир Білоконь вважає:

— Дніпровська конвенція зараз перейшла в інший етап. Передбачалося, що її буде підписано на V Пан’європейській конференції, але до того моменту не була готова вся документація: адже підписання такого документа вимагає виконання маси бюрократичних процедур, узгодження на рівні міністерств і відомств, Верховної Ради та Кабміну. Ми зрозуміли, що не встигаємо, і трансформували конвенцію в Декларацію заяв, яка і була підписана міністрами. Вона задекларувала створення документа, що закладе основи тристороннього співробітництва в Дніпровському басейні — спільної для трьох держав стратегічної програми дій. Зараз створюється робоча група, що працюватиме над документом до кінця року і ми сподіваємося, що до кінця грудня 2003 року спільна стратегія трьох країн буде готова.

Інакше кажучи, результат семирічної роботи досить скромний: домовилися про те, що вирішувати проблеми Дніпровського басейну потрібно спільно. Тільки й усього.

Що все ж завадило підготувати до конференції підписання саме Дніпровської конвенції, а не тристороннього договору, так і залишилося таємницею — адже часу з 1996 року було достатньо. А конвенція навіть у рамковому варіанті надала б об’єднанню більшої політичної ваги і, можливо, зуміла б залучити до вирішення проблем Дніпра не лише Росію, Україну та Білорусь, а й інші зацікавлені країни — Болгарію, Туреччину, Румунію, що мають вихід у Чорне море.

Таке, дійсно багатостороннє, співробітництво, можливо, залучило б і солідні інвестиції. Поки що відгукнувся лише Глобальний екологічний фонд, який виділив $7 млн. на експедиційні дослідження якості вод у басейні, розробку загальної стратегії й інші технічні потреби.

Передбачається, що інвестиційний етап почнеться безпосередньо після затвердження спільної стратегії трьох країн. Зараз досліджуються так звані гарячі точки: по п’ять у Росії та Білорусі і десять в Україні. Експерти визначають відсоток забруднення водного басейну в кожній із них. На наступному етапі буде вирішуватися, яка частина оздоровчих заходів складе національну частину інвестиції, а яка — міжнародну.

Яким буде міжнародний портфель інвестицій, точно ще ніхто сказати не може. Але, без сумніву, невеликий. Принаймні поки йдеться про можливе фінансування оздоровчих заходів лише на одній гарячій точці. За словами координатора проектів UNIDO (організація в системі ООН) Андрія Галяпи, міжнародні інвестори відберуть по одному підприємству в Росії та Білорусі, і два в Україні, із яких потім буде вибране усього одне — найбільш перспективне, з точки зору впровадження екологічних інвестицій. Решту, вочевидь, доведеться взяти на себе національним і місцевим бюджетам.

Звісно, щось робиться і нині. Приміром, в Україні вже є власний стратегічний план дій щодо оздоровлення басейну Дніпра (він увійде складовою частиною в тристоронню стратегію), діє державна програма з охорони довкілля і деякі оздоровчі заходи фінансуються з бюджету. Так, торік було виділено 26 млн. грн. на будівництво нових очисних споруд. Проте більшість заходів носять радше характер «латання дірок» і кардинально на загальну екологічну ситуацію не впливають.

З небезпечних відходів — корисні копалини та цінні добрива

Водночас можливості для цього є, і коштів на їхню реалізацію потрібно не так уже й багато. Приміром, в Україні налагоджене власне виробництво труб із поліетиленовим покриттям: вони міцніші, не іржавіють, мають низьку теплопровідність і підходять як для каналізаційної системи, так і для подачі гарячої та холодної води. Проте досі ніхто не квапиться замінювати іржаві каналізаційні та водогінні труби на нові, які дозволяють, до того ж, значно заощаджувати енергію при підігріванні води — втрати тепла при транспортуванні тут набагато нижчі.

Є у нас і оригінальні розробки очисних споруд. Одна з них («ДТ» уже писало про неї в статті «Все золото Нептуна може стати нашим» від 26.10.02) — електроплазменна технологія очищення водних потоків — дозволяє не лише очищати воду до заданих параметрів, а й насичувати її необхідними мікроелементами. При цьому токсичні та радіоактивні елементи знешкоджуються і виводяться з розчину як тверді нерозчинні речовини, наприклад, пісок. Так само можна очищати і шахтні води: у результаті утворюється збагачена руда, із якої досить зручним і недорогим способом можна видобувати корисні копалини. Метод значно безпечніший від звичного хлорування чи озонування і менш дорогий в експлуатації. Крім того, немає необхідності затівати масштабну перебудову всієї системи міських очисних споруд: реорганізацію можна здійснити, як- то кажуть, малою кров’ю, підключаючи електроплазменну установку поетапно в кожному районі чи навіть будинку. При цьому вода, призначена для технічних цілей, може циркулювати замкнутим циклом (із невеликим поповненням), багаторазово очищуючись.

На принципі знезаражування струмом грунтується і електроімпульсно-флотаційний метод очищення питної води, доочищення госппобутових стоків і мулу, розроблений вченими з м. Теплодара Одеської області.

Отримана таким чином питна вода не потребує хлорування, озонування і побутових фільтрів. Вона, за словами розробників, ідеальна для пиття, а сам метод чудово підходить для очищення великих обсягів води, наприклад, на міських очисних спорудах.

Та, на жаль, ці розробки вітчизняних учених не викликали зацікавлення у чиновників від екології та комунальних служб. Хоча їхнє впровадження відносно недороге: на гроші, витрачені на міжнародні дослідження та створення концепції, цілком можна було переобладнати одну (а то й кілька) із гарячих точок у басейні річки Дніпро.

Цікаво, а яку програму мінімізації шкоди для екології Дніпровського басейну запропонують підприємствам інвестори?