Ворога не видно, але він тут

16 лютого, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Брудне повітря у містах щороку викликає у світі два мільйони захворювань на астму і переважно у дітей

Ворога не видно, але він тут
© depositphotos/AndrewLozovyi

Тема клімату, декарбонізації, нової екологічної нормальності у «народних» відгуках рясніє «гарячими» епітетами. «Нехай змінюється клімат — менше газу буду купляти», «Котіться зі своєю екологією подалі», «Корпорації заради наживи нищать планету, а нам розповідають казочки про ношені джинси» — поширені коменти під публікаціями про те, як рятувати екологію. Суспільство не надто сприймає ці теми. Президент Зеленський на одному з ефірів видав квінтесенцію українського сьогодення: «Наша задача — не комфорт зараз, скажу відверто — вижити». Так, у кожного — своя піраміда Маслоу. Перші її рівні — фізіологічні потреби й безпека — наразі визначальні.

Два мільйони дітей і астма

Поки хтось думає, що екологія — журавель у небі, Університет Джорджа Вашингтона (GWU) довів, що це все ж таки синиця в руці. GWU опублікував результати досліджень, проведених на замовлення НАСА, Інституту Health Effects і Wellcome Trust. Спостереження здійснювалися у 13 тисячах міст світу — від Лос-Анджелеса до Мумбая. Науковці заявили, що брудне повітря у містах щороку спричиняє два мільйони захворювань на астму і переважно у дітей. Співавтор дослідження, професорка кафедри охорони навколишнього середовища та гігієни праці GWU Сюзан Аненберг зазначила, що результати досліджень переконливо довели: чисте повітря має стати критичною умовою всіх стратегій, спрямованих на захист дитячого здоров’я.

«Скорочення кількості транспорту, який їздить на викопному паливі, допоможе дітям і дорослим дихати вільніше і матиме неабиякі дивіденди для громадського здоров’я, — скоротиться кількість випадків дитячої астми, як і надлишкова смертність. Водночас це зменшить викиди парникових газів, що приведе до здоровішого клімату», — заявила професорка.

Ці два дослідження переконливо продемонстрували, що питання екології, парникових газів і клімату — це таки фундамент піраміди Маслоу. Перша фізіологічна потреба — дихати. Друга — безпека. Ворога не видно, але він тут. У темні часи середніх віків перші науково-орієнтовані лікарі ризикували життям, роблячи розтини людського тіла і вивчаючи мікрофлору, щоб донести суспільству інформацію про те, що хвороби — це не астрологічні вибрики, а діяльність патогенів, яких не видно неозброєним оком. Сьогодні у екологів і кліматологів схоже завдання — лікнеп про небезпеки, які несуть у собі парникові гази і зміна клімату. Адже потрібен потужний суспільний запит на екореформи, щоб нагорі, в кабінетах, почали ворушитися по-справжньому. В Україні для такого запиту поки що бракує громадської самосвідомості. Є пасивність і скептицизм, що дають змогу урядовцям здебільшого робити вигляд, що вони щось роблять.

Натомість якихось 2000 кілометрів на захід, і інше суспільство вражає кроками на захист природи. Єврокомісія підготувала директиву, якою планує запровадити кримінальну відповідальність за шкоду екології — до десяти років ув’язнення для фізосіб і штраф для компаній у розмірі 5% від їхнього глобального обороту. Наприклад, річний оборот Microsoft 2021-го становив 169 млрд дол. 5% — це більш як 8 млрд дол., тож є над чим замислитися.

Інший приклад — податок на викиди вуглекислого газу (30 євро за тонну СО2) уже закріплено в ціні пального у Німеччині. До 2025 року його піднімуть до 55 євро. Бензин і дизель через це дорожчають. За даними опитування Інституту досліджень Forsa, поточний стрибок цін на пальне зачепив 61% німців. І от уже результат: 40% опитаних заявили, що планують частіше залишати машину вдома й користуватися велосипедом, автобусом чи потягом. Ще 7% кажуть, що хочуть узагалі продати своє авто.

Київ димить на 6 млн тонн СО2

За даними Європейського банку реконструкції та розвитку, 125 тис. автомобілів виробляють близько 600 тис. тонн СО2 на рік. «У Києві на тисячу жителів — близько 400 автівок. Тож на все населення столиці припадає 1,6 млн машин», — розповідає експерт Інституту майбутнього Олександр Лимар. За його даними, щороку кількість викидів від такої армади становить 6 млн тонн СО2. І це не враховуючи інших вихлопів — чадного газу, оксиду азоту тощо. У Києві є датчики, які вимірюють забруднення повітря. Періодично на підставі їхніх показників столиця України опиняється в топі міст планети з найбруднішим повітрям. Інформація для висновків є, але де самі висновки?

«В Україні немає законодавства щодо чистоти повітря. У нас навіть фахівців із парникових газів практично немає. Їх одиниці. Є якісь законодавчі акти, але наскільки вони дієві, велике питання. Ось приклад. Є великі забруднювачі, триває декарбонізація. Як це працює у Європі? Там є норми, яких забруднювач не може перевищувати. І ці норми держава постійно знижує. І не запитує у забруднювача, який викидає в повітря, чи є у нього гроші.

Розписали все на 50 років наперед і сказали: ваше завдання в рамках цього переходу привести своє виробництво в ці межі. У Києві більшість викидів — за транспортом. Та на це не звертають уваги. Люди реагують на те, що бачать або відчувають на запах. А чого не бачать, то цього ніби й не існує. І, на жаль, міністерства в цьому плані не проводять жодної роботи. Можливо, вони вважають, що це проблема муніципалітетів?» — запитує Олександр Лимар.

За словами експерта, великі промислові забруднювачі тримають на короткому повідку всю систему контролю за викидами. Самостійно визначають обсяги викидів, які їм потрібні на рік, подають заявки із запасом до урядових структур, де їх і затверджують. Тож скидай в атмосферу, скільки забажаєш. У чому сенс такої системи, бозна. Єдина мотивація наразі, яка реально щось змінює, — зовнішня. Приміром, плани ЄС запровадити транскордонний вуглецевий збір, так званий СВАМ (Carbon Border Adjustment Mechanism), вже викликали неабиякий ажіотаж серед металургів. Останні вже рахують чималі збитки у разі, якщо не зможуть скоротити викиди СО2.

Що ж до транспорту, то тут узагалі жодних зрушень. Мінінфраструктури поки лише обіцяє, причому досить фантастичні речі, як-от повну заборону ввезення авто з двигунами внутрішнього згоряння з 2027–2030 років. Або швидке переведення всього комунального транспорту на електротягу. Усе це потребує чимало мільярдів, яких наразі нізвідки взяти.

Українська делегація в Глазго під час останньої кліматичної конференції наобіцяла багато, але мудро заклала «запобіжник», заявивши, що зобов’язання виконаємо, якщо... на все про все матимемо по 10 млрд дол. на рік. Де їх узяти? Була надія на розвинені країни, які мали скинутись у так званий фінансовий пул — 100 млрд дол., щоб прискорити декарбонізацію в країнах, що розвиваються, але так і не скинулися. Тож розраховувати наразі можемо лише на себе. Утім, українське суспільство, на відміну від європейського, не готове платити. Так званий вуглецевий податок — неповне 1 євро за тонну СО2 — максимум, що витиснула Верховна Рада, ухвалюючи ресурсний закон №5600.

«Найбільша проблема у тому, що ми не визнаємо нинішньої ситуації. Ми чесно не говоримо про те, що не спроможні сьогодні здійснювати такі серйозні екореформи. Тому що у нас немає фінансування. Ми не маємо достатньо розвиненої інфраструктури. Мусимо європейцям відверто сказати: ми, на жаль, за 30 років нічого не збудували, тому нам потрібна відстрочка. Ми не можемо не забруднювати, тому що у нас немає коштів. Ми спочатку повинні їх заробити, потім створити правильну політику, щоб збудувати нові підприємства або модернізувати те, що зможемо. Потрібно чесно це заявити», — наголошує Олександр Лимар.

Екологія — це дорого

За даними дослідження McKinsey Global Institute про декарбонізацію, до 2050 року глобальні капітальні витрати на скорочення парникових викидів мають сягнути 275 трлн дол. Тобто всі країни витрачатимуть на боротьбу з викидами СО2 щороку 9,2 трлн дол. Україна за таких темпів повинна виділити на ці цілі 15% свого ВВП, що нереально. А якщо так, то єдиний шлях виконати свої «парникові» зобов’язання — деіндустріалізувати економіку. Маячня? Авжеж. Тож уся ця офіційна боротьба з карбоном — така собі сізіфова рутина. Сподіватися на реальні зміни можна буде, коли суспільство у своїй більшості по-справжньому захоче цих змін. А це навряд чи станеться найближчим часом. Бо переконування відбувається повільно.

Приклад — побутові відходи. Роки й роки з усіх закутків звучать думки експертів, заклики активістів, екологів про необхідність сортувати сміття, відкривати підприємства з його переробки, створювати для них пільгові умови, та віз ледь зрушив із місця. По містах з’явились баки для роздільного збирання твердих побутових відходів (ТПВ). Однак вторсировина зрештою надходить на загальні полігони. Це підтвердив експеримент журналістів. GPS-трекери сховали в порожні пляшки, які викинули в баки для сортованих відходів, розташовані біля супермаркетів найбільших торговельних мереж у столиці. Більшість «жучків» згодом опинилися на полігоні №5 Обухівського району.

У країнах Європи, каже Олександр Лимар, поводження з відходами — ціла філософія, яка пронизує суспільство наскрізь. Навряд чи, скажімо, у тій же Німеччині комусь спало б на думку скинути вже відсортований пластик на загальне звалище ТПВ.

«У нас вважають, що це якась особлива європейська ментальність чи щось таке. Ні, це філософія — ставлення до довкілля поза вашою власністю, тобто поза квартирою, будинком. Вона там не зникає, якщо ви залишаєте своє помешкання. У нас поки що є ставлення до свого квадратного метра. А те, що, скажімо, на Окружній чи деінде, мене не цікавить. От чому ми й досі не маємо соціальної політики у сфері захисту навколишнього середовища. У нас люди не розуміють, навіщо це все. У мене тут 12 тис. грн зарплата, а ви мені про якусь охорону довкілля. В усіх бідних країнах — проблеми з екологією. Тому що екологія — це дороге задоволення. І ми повинні це визнати», — вважає експерт.

За даними Держекоінспекції України, торік удвічі зросла кількість порушень природоохоронного законодавства. Заступник голови екокомітету ВРУ Олена Криворучкіна повідомила, що, за попередніми даними ДЕІУ, за минулий рік нарахували збитків, заподіяних довкіллю, майже на 4 млрд грн. А загалом за 2019–2021 роки — на 9 млрд грн. Це без урахування стихійних звалищ, викидів парникових газів та інших засмічень. Усе це наочно демонструє, як ми несамовито рубаємо гіляку, на якій сидимо. Люди часом кажуть: заводи чи корпорації забруднюють на повну, то чому я маю дбати про екологію? Все просто, — коли кожен на своєму рівні, а відтак, і більшість буде проти забруднення, то й корпораціям не залишиться іншого вибору, як інвестувати в чисте виробництво. Як це відбувається, можна бачити за західним кордоном України. Цей досвід прийде й до нас, — коли ми трохи подорослішаємо.

Усі статті Романа Яненко читайте за посиланням

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК