Вода — джерело життя чи зародок війни?

Вода — це найпоширеніший природний ресурс, тому часто виникає хибна думка про її невичерпність і загальнодоступність. Це не так, придатної для споживання населенням і для функціонування більшості земних екосистем прісної води зовсім небагато — лише 2,53% від загальних водних запасів.

Україна за показником забезпеченості водними ресурсами серед 20 європейських країн посідає аж 17-те місце (дані 2014 року). Прогнози на майбутнє теж не дуже оптимістичні, численні дослідження говорять про значний негативний вплив зміни клімату на водні ресурси України. Зокрема, у 2031–2050 роках зменшення водних ресурсів на півдні України може досягнути 60–70%, а на півночі — 30–40%. Понад те, найменш забезпеченими водними ресурсами є Донбас, Криворіжжя, АР Крим і південні області України, де також зосереджені найбільші споживачі води — промисловість і сільське господарство. Наразі саме ці регіони опинилися в зоні бойових дій і/або під контролем окупантів. Уже зараз війна, яку Росія розв’язала в Україні, безпосередньо зачіпає і питання водної безпеки нашої країни. У цьому контексті водна безпека трактується як розподіл води і водомісткої продукції, в якому не виникає загрози міжнародній стабільності, водних війн, водного тероризму тощо (див. рис. 1).

Водні ресурси і воєнні дії

Війна, яку Росія розпочала проти України ще 2014 року, найбільше вплинула якраз на ті регіони, де й до війни ситуація із водозабезпеченням була найгіршою. Зокрема, це стосується і Автономної Республіки Крим, яка більшу частину води отримувала з материка — у середньому близько 85%. Через окупацію Криму російськими військами водопостачання через Північно-Кримський канал було призупинено, адже міжнародне гуманітарне право, яке захищає цивільне населення під час війни, зобов'язує саме окупанта забезпечувати потреби людей на цих територіях. Очевидно, що за вісім років забезпечити Крим достатньою кількістю води РФ так і не спромоглася, що призвело до водної кризи в регіоні.

Насамперед це стосується катастрофічних наслідків для кримського сільського господарства, але й населення та інфраструктура, яка забезпечує водну безпеку півострова, відчули на собі наслідки. Обміління багатьох водосховищ, зокрема і Сімферопольського, спостерігалося ще з перших років окупації. Але аномально теплий і посушливий зимово-весняний період 2020 року, який експерти пов’язують із наслідками глобального потепління, загострив ситуацію і призвів до посухи в Україні. В Криму, зокрема, з початку весни-2020 водосховища природного стоку були заповнені майже наполовину менше, ніж навесні 2019-го, а на початок літа — у 2,3 разу менше, ніж 2019-го. Наслідок — восени 2020 року спостерігалися численні перебої із водопостачанням і відключення води у багатьох регіонах Криму.

На додачу через дефіцит води, особливо у степовій зоні Криму, окупанти почали розробляти нові та збільшувати обсяги видобутку наявних підземних джерел. Наслідком цих дій стало швидке засолювання верхніх пластів ґрунту, що призвело до ще більшого погіршення якості води та втрати цих земель для сільськогосподарського використання. Враховуючи погіршення ситуації із водою на окупованих територіях, Головне управління розвідки України відзначало, що одним із сценаріїв може бути військова операція збройних сил РФ із метою розв’язати проблему водопостачання Криму. Іншими словами, «війна за воду» для вирішення тієї проблеми, яку штучно створила Росія внаслідок окупації АР Крим.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію Україні, атакувавши міста майже по всій території країни. За повідомленнями прикордонників, територію Херсонської області було обстріляно з ракетних систем залпового вогню, розміщених у Криму. Того ж дня на території Херсонської області російські сили захопили головну споруду Північно-Кримського каналу, Каховську ГЕС і всі гідротехнічні споруди, що регулювали постачання води з Каховського водосховища на півострів Крим. А 27 лютого окупанти зруйнували тимчасову дамбу, автомобільний міст і головну перегородкову споруду каналу. За повідомленнями Держекоінспекції, російські війська здійснювали водозабір із Каховського водосховища через часткову розгерметизацію гідроспоруди Північно-Кримського каналу. Підрахунки ДЕІ вказують на те, що за день окупанти крадуть води більш як на 32 млн грн. Станом на 17 березня сума збитків за самовільне використання водних ресурсів народу України вже становила 620 млн грн.

Північно-Кримський канал — це система гідротехнічних споруд, і просто «пустити» ними воду недостатньо. Зокрема, коментуючи цю ситуацію, директор Інституту водних проблем та меліорації НАН України роз'яснював, що систему Північно-Кримського каналу на півострові потрібно ретельно готувати до прийому води. Якщо ж вода потрапить у непідготовлений канал, це принесе більше шкоди, ніж користі. Експерти та очевидці повідомляють, що наразі дніпровська вода дійсно пішла каналом, але дійшла лише до станції накопичення, де потім насосами її треба перекачувати на вищу територію. Експерти неодноразово наголошували, що стан насосів може бути незадовільним після років простою, а на їхнє відновлення можуть піти місяці. Водночас представники окупаційної влади стверджують, що вже кілька тижнів очищують русло каналу, міняють трубопроводи, проводять ремонт обладнання на насосних станціях, замінюють самі насоси. У результаті забезпечення Криму водою внаслідок агресивних воєнних дій РФ може призвести до негативних наслідків як для природи, так і для населення південних регіонів.

У контексті водної безпеки регіонів України, які опинилися в районі бойових дій через напад Росії, також варто згадати про проблеми із водозабезпеченням у цих регіонах.

Із численних джерел відомо про перебої із водопостачанням у багатьох громадах, які опинилися під тимчасовою окупацією або в зоні бойових дій. Зафіксовано обстріли і потрапляння снарядів у водонасосні станції, водогони, каналізаційні очисні споруди, що призводить до аварій і позбавляє людей доступу до питної води. Зокрема, без води залишаються жителі Маріуполя, в якому російські війська цілеспрямовано знищують цивільне населення. Відсутність доступу до води — ще один фактор тиску на населення та порушення прав людини. Генеральна Асамблея ООН визнає доступ до води одним із базових прав людини, а порушення таких прав, підрив об’єктів водопостачання та дамб, мінування берегів водосховищ, обстріли водогонів можуть трактуватися як водний тероризм. І це лише один із аспектів злочинів росіян проти цивільного населення в Україні.

Забруднення води внаслідок військових дій

Вода — це цінний ресурс як для людини, так і для довкілля. На жаль, під час воєнних дій окупанти завдають шкоди всьому: життю і здоров’ю людей, довкіллю, зокрема і водним ресурсам. За місяць війни «Екодія» налічила близько 100 екологічних злочинів, що негативно впливають на стан земельних, водних ресурсів і повітря, а також завдають непоправної шкоди екосистемам. Десятки цих злочинів прямо чи опосередковано спричиняють забруднення водних ресурсів, які і так є дуже обмеженими.

Окупанти обстрілюють водну інфраструктуру, заміновують дамби, проводять воєнні операції на території Чорного та Азовського морів. Так, у результаті обстрілу очисних споруд Васильківського експлуатаційного цеху водопостачання та водовідведення армія РФ зруйнувала будівлю каналізаційної насосної станції. Внаслідок таких дій зворотні води без будь-якого очищення потрапляють до річки Дніпро.

За місяць війни стратегічними цілями окупантів стали нафтобази у Харкові, Чернігові, Луганську, Житомирі, Калинівці, Львові, Дубно, Луцьку та інші. Такі вибухи та спровоковані ними пожежі можуть призводити до забруднення як ґрунту, так і водних ресурсів.

Тому, окрім питання недостатності водних ресурсів, важливим також є питання доступу до чистої води. Руйнування інфраструктури та промислових об’єктів може спричиняти потрапляння у водні об’єкти забруднюючих речовин, що призводить до їхнього забруднення, водночас зруйновані очисні споруди та насосні станції не спроможні очищувати воду та постачати її українцям.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

"Вода в Крим просто так сама не піде" - голова української розвідки

Війна, зрошення і сільське господарство

Сільське господарство невипадково згадується у контексті проблеми дефіциту води у Криму. Північно-Кримський канал був основним постачальником води з Дніпра на півострів.

До 2013 року у Криму вода з Північно-Кримського каналу використовувалася в аграрному секторі, зокрема йшла на зрошення. Після перекриття Північно-Кримського каналу, з 2014-го по 2015 рік обсяг води, що використовувалася для зрошення, зменшився у 40 разів, а площа зрошуваних земель — майже у 13 разів. Без води Крим перетворюється на напівпустелю, де займатися сільським господарством просто невигідно. За роки окупації обсяги використання води промисловістю, на питні та господарські потреби практично не змінилися, проте споживання води сільським господарством значно скоротилося (див. рис. 2–3).

Чим ця інформація важлива для нас? Бо спроби окупаційної влади відновити водопостачання в Крим можуть бути пов’язані з бажанням використати цю воду на потреби місцевого сільського господарства. Тобто споживання води із Дніпра може багаторазово зрости через потреби аграрного сектору. Вже зараз втрати колосальні, а з повним відновленням постачання води в Крим без належної інфраструктури, регулювання та контролю це може мати серйозні негативні наслідки як для материкової частини України, так і для півострова.

Якщо говорити про всю територію України, то важливо розуміти, що основним споживачем води є промисловість, на другому місці — сільське господарство. Порівняно з іншими областями на території України сільське господарство у Херсонській області споживає найбільше води. Воєнні дії на її території, крадіжка води окупаційною владою можуть лише погіршити водозабезпечення регіону (див. рис. 4–5).

Крадіжка водних ресурсів під час війни та водний тероризм РФ можуть спричинити різку зміну водоспоживання за секторами. Тому важливо підходити до планування водозабезпечення південних регіонів комплексно.

У цьому контексті варто також згадати про велику реформу зрошення в Україні. Відповідно до даних «Моніторингу земельних відносин в Україні: 2016–2017», станом на 2017 рік в Україні було 1693,7 тис. га зрошуваних земель, проте з них не поливалося 1226 тис. га, або 72,4%. Попередній міністр агарної політики зазначав, що станом на 2020 рік обліковувалося більш як 2 млн га зрошуваних земель, але по факту зрошувалося лише 551,4 тис. га. Тому у перспективі в Україні також має збільшитися водоспоживання в аграрному секторі, що також підсилює ризики забезпечення прісною водою як населення, так і промисловості.

Ризики для водних ресурсів та українців

Захоплення російськими військами об’єктів водопостачання та тимчасове відновлення подачі води у Крим можуть спричинити загострення водного дефіциту як на материковій частині, так і на півострові. Адже південні області є, з одного боку, найменш забезпеченими водними ресурсами, а з іншого — і найбільшими споживачами. Додатковою проблемою є вплив зміни клімату на ці регіони. Науковці зауважують, що з 2041 року можливе припинення місцевого поверхневого стоку в маловодні роки в Херсонській, Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Наприклад, у Запорізькій області «кліматичний стік» може зменшитися в десять разів, у Дніпропетровській — у шість, у Миколаївській — у 3,6 разу, а в Криму — вдвічі. Дослідження впливу зміни клімату на водні ресурси України, яке «Екодія» проводила разом із науковцями, також вказує на те, що водний стік річок у південних областях буде зменшуватися, що в майбутньому може призвести до водного дефіциту.

Водночас із проблемою водного дефіциту загострюється питання доступу населення до води, придатної для використання у побуті або господарстві.

Висновок

Вода — це цінний, але обмежений ресурс, особливо в південних і східних регіонах України. Воєнні дії РФ погіршують ситуацію з водою в нашій країні. Експерти зазначають, що якщо нині одна з основних глобальних проблем світу полягає в енергетичній безпеці, то в умовах зміни клімату на передній план виходить якраз водна безпека. Закономірно, що новою глобальною тенденцією сучасного розвитку є перетворення водних ресурсів на головні стратегічні ресурси, які дедалі частіше стають предметом міжнародних конфліктів, збройних сутичок і навіть воєн. На жаль, ця ситуація не оминула й Україну. Тому у майбутньому важливо підходити до питання забезпечення водою південних і східних регіонів комплексно, враховуючи всі ризики — як наслідки воєнної агресії РФ, так і вплив зміни клімату.