«Усі побігли, і я побіг»

Круглий стіл «Генетично модифіковані організми: міфи чи реальна загроза?» виявився щедрим на емоції. У тому, що загроза реальна, схоже, нікто з доповідачів не сумнівався.

— Зовсім нещодавно Україна згадувала Голодомор 1932—33 років і оцінювала його як геноцид проти власного народу. Та чи не скажуть нащадки через 60 років, що дії теперішньої влади спричинили знищення генофонду української нації?.. Чи думав про своїх дітей, онуків той, хто ухвалював таке рішення? — переповнювали почуття Тетяну Тимочко, першого заступника голови Всеукраїнської екологічної ліги.

Ішлося про скасування постанови Кабміну від 1 серпня 2007 року №985, якою передбачалося обов’язкове маркування харчових продуктів, що містять більш як 0,9% генетично модифікованих організмів (ГМО), і, крім того, заборонялося використовувати ГМО у продуктах для дитячого харчування.

— Закон України «Про державну систему біобезпеки…» від 31 травня 2007 року не містить жодного положення, яке регулювало б ситуацію з ГМО. Він не може захистити українців від несанкціонованої навали трансгенних продуктів. А тепер іще й постанову скасували урядовим рішенням. Отже, ГМ-лобісти вийшли на найвищий рівень. Які ж треба було навести аргументи, аби переконати можновладців, що здоров’я всієї нації — неважливе? — обурювалася Т.Тимочко.

Чому ж ГМО викликають стільки тривоги й чому так наполягають на маркуванні їхні противники?

Генетичний код однаковий для всіх живих істот. Якщо ген якимсь чином потрапить усередину чужої клітини, її апарат зчитає з нього незнайомий досі білок. Отже, теоретично, якщо виокремити в якомусь організмі ген, що відповідає за певні властивості, і пересадити його в інший організм (нехай навіть з «іншого царства»), реципієнт набуде цих властивостей.

Саме цим і займаються вчені: знаходять потрібний ген (наприклад, стійкості до певного гербіциду), «вирізають» його з нитки ДНК із допомогою фермента-рестриктази або копіюють із допомогою полімеразної ланцюгової реакції. Наступний крок — транспортувати ген у чужу клітину. Для цього використовуються природні переносники генетичної інформації — віруси, транспозони та плазміди (кільцеві ДНК). Генетичний апарат переносника доповнюється промотором — ланкою ДНК, що змушує клітину-«хазяїна» зчитувати привнесені гени. У якій саме клітині опиниться вбудований ген, вкаже ген-маркер (зазвичай пов’язаний зі стійкістю до певного антибіотика). Клітини висівають у поживне середовище, що містить цей антибіотик: ті, що не загинуть, і є трансгенними. Їх розмножують (якщо це бактерії), вирощують із них цілий організм (якщо це рослини) або імплантують сурогатній матері (якщо це запліднені яйцеклітини тварин). У результаті отримують організми із заданими властивостями: стійкі до хвороб або шкідників, збагачені корисними речовинами тощо.

Які ж «претензії» пред’являють до модифікованих організмів? Перша група побоювань пов’язана з використанням ГМ-рослин у сільському господарстві. Так, кандидат біологічних наук Олексій Ситник заявляє, що вирощування культур, стійких до гербіцидів, спричинить збільшення використання гербіцидів на полях. А отже, більше їх потрапить до навколишнього середовища і нашої їжі. ГМ-рослини, стійкі до шкідників (наприклад, картопля, якої не їсть колорадський жук), виробляють речовини, токсичні для комах, які їх споживають. Однак із часом шкідники можуть адаптуватися до цих речовин. Стійкості до вірусів рослина набуває завдяки вбудованому гену, отриманому з того ж таки вірусу. Вчені припускають, що вбудовані гени можуть комбінуватися з генами інших вірусів, які природним шляхом заражають рослини, внаслідок чого можуть з’явитися ще небезпечніші віруси.

Друга група «претензій» пов’язана із впливом ГМО на біорозмаїття. Пилок ГМ-рослин може переноситися на великі відстані, запилюючи своїх «диких предків» і передаючи їм нові гени. Якщо ці гени забезпечують своїм власникам якусь життєву перевагу, вони швидко поширяться у дикій популяції, повністю витіснивши дику форму. Та згодом під впливом стабілізуючого добору вимруть і трансгенні форми. Крім того, ГМ-рослини можуть передавати свої властивості близьким видам — у результаті можуть з’явитися, наприклад, стійкі до гербіцидів бур’яни.

Правда, ще 1998 року компанія Monsanto розробила сорт ГМ-пшениці, який, крім стійкості до шкідників, мав спеціальний ген-термінатор: ці зерна нічим не відрізнялися від звичайних, але після висіювання не проростали. Безплідними були й гібриди цього сорту з традиційними пшеницями, що виключало можливість безконтрольного поширення трансгенного спадкового матеріалу. Компанію відразу звинуватили у спробі «підсадити» фермерів на щорічні закупівлі насіння, і наступного року вона заявила, що відмовляється виводити на ринок технології гена-термінатора. Втім, біотехнологи продовжують працювати в цьому напрямі.

О.Ситник стверджує, що ГМ-культури містять у 1020 разів більше токсинів, ніж звичайні організми, і можуть бути отруйними не лише для «своїх» шкідників, а й для інших, нешкідливих комах. До того ж, потрапляючи в ґрунт, токсини можуть потрапити в інші рослини, а через них — в організми тварин і людини.

Тут ми впритул наближаємося до третьої групи побоювань, пов’язаних із впливом ГМО на наше з вами здоров’я. Ми не почуємо сьогодні критики на адресу одягу з трансгенних шкіри і бавовни — його визнано нешкідливим. І до ГМ-інсуліну та ГМ-інтерферону жодних претензій: лікують, здоров’я не руйнують, нарікань немає. А от стосовно харчових продуктів із ГМ-компонентами дискусії не припиняються.

Говорячи про небезпечність ГМО, особливо наголошують на «чужорідності» трансгенних вставок і непередбачуваності їхньої поведінки в організмі, пов’язаній із недосконалістю методів їх вбудовування.

— Небезпечність ГМО може бути зумовлена мутацією чужорідних генетичних вставок, токсичністю новоутворених білків, акумуляцією хімічних речовин, до яких ГМО стійкі, — стверджує Ірина Єрмакова, провідний науковий співробітник Інституту вищої нервової діяльності та нейрофізіології РАН. — Ми вивчали вплив ГМ-сої, стійкої до гербіциду раундап, на потомство лабораторних щурів. Так-от, самки, яким додавали в корм цю сою, народжували недорозвинених малюків із патологіями різних органів, причому ставилися до них досить агресивно — відмовлялися годувати, відганяли. Щуренята, які вижили, виявилися безплідними. Якщо те ж саме відбувається в природі, це може призвести до різкого скорочення чисельності тварин і рослин та подальшого їх зникнення.

Кілька років тому з’явилася тривожна інформація, що трансгенна картопля, яка містить трансген лектину, знижує імунітет у піддослідних щурів. Подальша робота спеціальної комісії вчених спростувала ці результати. Виявилося, що нездужання деяких щурів під час досліду зумовлене накопиченням природних токсинів картоплі у тканинах органів.

О.Ситник про те, що результати спростовано, не згадує. Навпаки, наводить іще більше тривожних фактів: начебто після споживання ГМ-томатів у тварин знайшли порушення тканин шлунка. Також у них зменшився об’єм мозку, почалися патології печінки, селезінки, кишкового тракту. «Споживання цієї їжі може спричиняти в людей зміни обміну речовин, складу крові, втрату чутливості до певних препаратів (зокрема антибіотиків. — А.Б.)», — підсумовує він. А І.Єрмакова посилається на роботу Вернера Мюллера, в якій показано, що в крові й лімфі піддослідних тварин, які споживали ГМ-сою та ГМ-кукурудзу, виявлено трансгенні вставки. Однак вона не сказала, чи вплинуло це на здоров’я тварин.

— Найпростіше взагалі не вирощувати ГМ-рослини і тварин в Україні, — вважає академік НАНУ, почесний директор Інституту ботаніки ім. М.Холодного Костянтин Ситник. — Оголосити нашу країну вільною від трансгенів зоною. Класичних методів генетики і селекції, розроблених протягом минулого століття, цілком достатньо, щоб нас прогодувати. Це не означає, що не потрібно шукати користі від ГМО. Але тільки якщо поколінь через сім нас не спіткають нові небачені хвороби та мутації, можна буде говорити про їхню безпечність…

Уважний читач, вочевидь, помітив, як часто повторювалися в наведеному вище тексті слова «якщо» і «може». Адже насправді ні противники, ні апологети ГМО досі не надали конкретних підтверджень того, що трансгенні продукти однозначно небезпечні або цілком безпечні; як і того, що вони мають або ж, навпаки, не мають стосунку до погіршення здоров’я людей. Той-таки О.Ситник зазначає, що практично всі тестування ГМО і ГМ-продукції були короткостроковими — отже, їхній негативний вплив може проявитися через тривалий час або навіть через кілька поколінь. Але може й не проявитися. Тож сьогодні ми говоримо про ризики, а не про доконані факти.

Аби оцінити, наскільки високою є ймовірність ризику, потрібна якнайповніша інформація. Чи призводить споживання ГМ-продуктів до почастішання випадків мутацій, чи їхня частота не перевищує природної? Можливо, небезпечними для здоров’я є лише певні види ГМО? А можливо, тільки для деяких людей (індивідуальна гіперчутливість)? Аби це встановити, необхідне об’єктивне, всебічне, скрупульозне й досить витратне (в сенсі часу та ресурсів) дослідження. Безперечно, потрібно буде об’єднання зусиль учених різних країн та однакове фінансування з боку всіх зацікавлених — і «ворогів», і «друзів» ГМО. Щоб ні в кого не виникло спокуси вплинути на кінцевий результат.

Візьмімо, наприклад, згадані вище експерименти І.Єрмакової. Отриманий результат — це закономірність чи поодинокий випадок, просто специфічна реакція даного виду щурів на даний конкретний ГМ-продукт (і чи справді така реакція пов’язана з тим, що соя генетично модифікована?). Що трапиться з цими ж тваринами, якщо давати їм інші ГМ-продукти? А якщо годувати цією ж соєю інший вид щурів або взагалі інших тварин? Експеримент спонукує замислитися — проте чи дає підставу стверджувати, слідом за Іриною Володимирівною, що «глобальне поширення у світі ГМО, небезпечність яких довели вчені різних країн, може спричинити розвиток безпліддя, сплеск алергічних реакцій, онкологічних захворювань і генетичних вад, до зростання смертності людей і тварин»?

Не варто сіяти паніку, доки на руках не буде конкретних фактів і цифр. Ті, в кого виявлено гіперчутливість до якихось ГМО, можуть просто не вживати їх у їжу (наприклад, ті, в кого не було алергії на звичайну сою, можуть спокійно і далі їсти саме її — адже вирощувати її ніхто не перестане). Для цього, звісно, потрібно зазначати вміст ГМ-компонентів у складі продукту. Адже застерігають жирним рядком виробники жувальної гумки: «До уваги хворих на фенілкетонурію: містить фенілаланін!», і відразу зрозуміло — хворим не можна, зате всі інші можуть жувати на здоров’я. Чому не можна так само зазначити: «До уваги алергіків: містить ГМ-сою»? А в нас усі ГМО-вмісні продукти хочуть затаврувати єдиною грізною позначкою, та ще й якого-небудь дражливого кольору. В результаті, навіть якщо виявиться, що ГМ-продукти (ну нехай не всі) не є шкідливими, люди їх купувати побояться — адже настороженість щодо таких продуктів уже буде посіяно.

Щоб у людей сформувалося адекватне уявлення про ГМО, їм потрібно надавати повну, доступну й правдиву інформацію про трансгенні організми та продукти. На жаль, сьогодні критики ГМО частіше вдаються до страшилок і чорного піару опонентів, аніж лобіюють серйозні дослідження в цій галузі. Що мимоволі наштовхує на думку про бажання засвітитися на скандальній темі.

Сьогодні дедалі частіше виступають за створення лабораторій для визначення вмісту ГМО у продуктах, а про визначення критеріїв безпеки цих самих ГМО майже не згадують. Тобто давайте спочатку ці продукти затавруємо, а потім почнемо розбиратися… А як щодо юридичної аксіоми: не винен, доки не доведено протилежне? Одні країни на свій страх і ризик вирощують у себе трансгенні рослини (і не тільки за кордон продають, а й власних громадян ними годують), інші поки що перестраховуються. Ми ж знову бігаємо між двох вогнів: «Із маркуванням на нас тиснутиме Америка, а без маркування — не пустять до ЄС…»

Ну, до ЄС нас і так поки не беруть. А апелювання на кшталт «так роблять усі» нагадує міркування Василя Алібабаєвича: «Усі побігли — і я побіг…». Спершу хотілося б, приміром, зрозуміти: у зонах, вільних від ГМО, справді побоюються, що трансгенні продукти зашкодять їхньому здоров’ю, чи просто у «традиційних» агропромислових корпорацій сильне лобі? Від ГМО відмовилися назавжди чи тільки «до з’ясування обставин»?

«У Європі продукти, марковані як такі, що містять ГМО, лежать на окремих стелажах. Вони дуже дешеві, але їх ніхто не бере», — розповідав Олексій Ситник. Реакція європейських покупців не дивує. Візьміть певну групу продуктів, що містять якісь речовини (не важливо, корисні, шкідливі чи нейтральні), відокремте її від інших (окрема полиця, маркування), розповсюдьте чутки про можливу небезпечність цих продуктів для здоров’я (не важливо, підкріплені доказами чи ні) — і нормальна людина інстинктивно триматиметься від цих товарів подалі…