Троянська свиня

Наприкінці травня українська делегація на чолі з міністром аграрної політики Олександром Баранівським відвідала Данію. Як повідомили у прес-службі Мінагрополітики, «мета поїздки — вивчення досвіду скандинавів у розвитку свинарства. Група керівників АПК ще раз досконало ознайомиться з досвідом данців, уточнить їхні плани стосовно спорудження в Україні вже в нинішньому році перших п’яти, а потім і двадцяти п’яти великих свинокомплексів, які працюватимуть за технологією данців».

Про необхідність розвивати вітчизняне тваринництво, яке зменшило за роки незалежності поголів’я худоби, як мінімум, удвічі, говорять давно й багато. За даними Держкомстату за 2004 рік, значно зменшилося поголів’я свиней у період роботи «найуспішнішого уряду», очолюваного Віктором Януковичем. На 1 січня 2005 року кількість цих тварин у всіх категоріях господарств становила 6640 тисяч голів, упавши до найнижчого показника останніх чотирьох років (на 9,3%, порівняно з 2003 роком, і на 28 % — із 2002).

Саме тому й вирушив новий аграрний міністр Олександр Баранівський у Данію, яка споконвіку славилася не лише успіхами в розведенні гусей, а й своїм свинарством. Ще наприкінці квітня, на зустрічі з журналістами, міністр заявив: «Ми хочемо до кінця року в кожній області побудувати по фермі відповідно до данських технологій». На думку Баранівського, завдяки досвіду данців в Україні можна впровадити прогресивні технології виробництва дешевого м’яса: «На фермі працює три-чотири людини, а виробляють тисячі тонн свинини». Не минуло й місяця, як на селекторній нараді міністр аграрної політики знову похвалився: Данія готова до кінця року спорудити в Україні двадцять п’ять свиноферм. Потужність кожної з них становитиме 100 тисяч тонн м’яса на рік. Можна не сумніватися — чиновники, губернатори та бізнесмени, відвідавши чудову європейську країну Данію, залишаться задоволені поїздкою. І досягнення данських свинарів їх вразять. Щоправда, почесних гостей можуть не ознайомити з темним боком данського (й не тільки) промислового свинарства. Можливо, з тієї причини, з якої рейхсканцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк радив не цікавитися, як робляться сосиски й політика, — аби не виникла нудотна відраза.

У лютому поточного року колеги з природоохоронної діяльності запросили мене до Румунії на наукову конференцію, присвячену аграрній індустрії та її впливу на екологічну ситуацію й харчову безпеку. Дводенний захід практично повністю присвятили проблемам промислового свинарства. Після показу спеціальних фільмів, зокрема знятих прихованою камерою «екологічних розвідників», роздачі матеріалів і слухання доповідей (не лише академічних, а й, наприклад, простих американських фермерів, розорених «свиноіндустрією»), додому ми повернулися посвяченими в темні аспекти цієї справи. Польський колега Марек Кріда — учений, директор варшавського Інституту охорони тварин, пообіцяв, що з усіма проблемами, які обговорювалися на конференції, ми в Україні зіштовхнемося років через два-три.

Головна проблема свинарства — відходи життєдіяльності цих тварин. Їсть свиня багато і цих самих відходів виробляє також чимало: 5—8 кг на добу, тобто 2—3 тонни на рік. На сучасних свинарських фабриках утримуються сотні тисяч тварин. Приміром, на одній фабриці компанії Smithfield в американському штаті Юта утримуються одночасно до 850 тисяч свиней. Вони виробляють фекалій більше, ніж Нью-Йорк із його понад 8-мільйонним населенням. Відомо, що свинячий гній дуже агресивний стосовно довкілля. Перш ніж вивозити його на поля (в обмеженій кількості!), гній необхідно тривалий час витримувати, аби знешкодити наявні в ньому патогенні мікроби, яйця гельмінтів і насіння бур’янів. Але це звичайний гній. Відходи індустріальних свиноферм як добрива використовувати не можна — у них міститься до 400 небезпечних субстанцій, включно з важкими металами, антибіотиками, гормонами, пестицидами, а також гребінчастими хробаками, хвороботворними вірусами й мікробами (збудниками свинячої чуми, сальмонели, афтозної лихоманки чи ж ящуру). Залишки антибіотиків у смертельному місиві викликають розвиток особливих організмів, стійких до антибіотиків, якими лікують людей. Окрема проблема — це «мікроб із пекла» — мікроорганізм Pfisteria piscicida. Потрапляючи з гнойових відстійників у річки, він призводить до загибелі мільярдів рибин щорічно. Цей мікроорганізм небезпечний і для людей — зараженим загрожують хвороби легень і мозку.

Підраховано, що для комплексу на 20 тисяч свиней необхідне гноєсховище об’ємом 80 тисяч кубометрів — це яма завглибшки з триповерховий будинок і площею з гектар. (Проблема свинячого гною була вкрай гострою в радянський час, коли в пориві гігантоманії будувалися свинокомплекси на 100—200 тисяч голів). Як дають раду відходам згадані компанії, учасникам конференції продемонстрував Марек Кріда, відомий у Польщі фахівець із проблем індустріального свинарства. Його доповідь із показом фільму називалася «Хочете бути європейської Айовою?» У цьому американському штаті третина питних джерел нині не придатна для використання. І нелише в Айові. Протягом останніх п’ятнадцяти років через отруєння свинячим гноєм води Північної Кароліни, які вважалися найчистішими у США, перетворилися чи не найбільш забруднені. Щороку в річках цього штату гинуть сотні мільйонів рибин — така плата американців за любов до свинини! При цьому у винуватця є ім’я — це компанія Smithfield, яка нині активно освоює простори Східної Європи.

А тепер пригадаємо цифри, озвучені О.Баранівським. Нам обіцяють побудувати 25 ферм, потужність кожної — 100 тисяч тонн м’яса на рік. Для такої кількості на кожній фермі необхідно тримати до 800 тисяч свиней вагою по 125 кг. Нагадаємо, все поголів’я українських свиней — близько 6,5 мільйона, у середньому від 100 до 400 тисяч голів у кожному регіоні країни. Можна сподіватися, що журналісти просто перебрехали інформацію (дані взято з сайту «Подробности» з посиланням на УНІАН).

Конференцію, організовану в румунському місті Клуж-Напока, в Університеті аграрних наук і ветеринарної медицини, на якій автор цього матеріалу отримав багато інформації про промислове свинарство, було проведено неспроста. Її ініціатором виступив Animal Welfare Institute (інститут охорони тварин), співробітники якого — згаданий Марек Кріда (Польща) й Том Гаррет (США) — давно займаються проблемами тваринницької індустрії. Стратегія свинарських велетнів полягає в тому, що вони рухаються від країн із жорстким екологічним законодавством до країн, у яких на охорону природи дивляться не дуже суворо. Після вступу Польщі в ЄС у компаній на кшталт Poldanor і Smithfield Foods виникли певні проблеми. Тому нині вони мають намір «збирати вершки» у Румунії, яка ще не вступила до Євросоюзу, а на обрії — Україна, Білорусь і Росія.

* * *

Доки готувався цей матеріал, з’явилися нові тривожні повідомлення. Так, наприкінці травня на прес-конференції в Києві глава Київської обласної держадміністрації Євген Жовтяк повідомив: у Переяславському районі на Київщині буде побудовано передову свиноферму, на якій тварин вирощуватимуть за сучасними данськими технологіями. Вона розрахована на 30 тисяч голів і має поставити заслін контрабандним поставкам м’яса в область. Примітно, що відбудовувати занедбані тваринницькі комплекси на Київщині Жовтяк не вважає за доцільне. Проте з інвесторами, які побажали вкладати гроші в цю сферу, домовлятимуться про спорудження нових комплексів на місці покинутих.

Здається, у безкорисливому прагненні нагодувати народ дешевим м’ясом (чи небезкорисливому, хто знає?) влада України вирішили відчинити ворота «троянським свиням» уже тепер. І що найбільш образливо — відчиняє ворота в країну міністр-соціаліст, якому найбільше, за партійно-ідеологічним визначенням, пасувало б їх зачинити перед агроглобалістами на найміцніший засув.

Примітка. У статті використано матеріали організацій Animal Welfare Institute і CEE Bankwatch Network