«Тінь» над кар’єром

У буковинській землі закопані мільйони. Причому не дуже глибоко. Щоб дістати глину, пісок, вапняк, гіпс (між іншим, найвищої якості) і потім вдало реалізувати, особливих зусиль докладати не треба. Не обов’язково навіть запитувати у держави дозвіл на видобуток. В особі правоохоронних органів вона, як свідчать факти, не переймається наявністю ліцензій на право розробляти надра. А в особі установ місцевої виконавчої та представницької влади досі не має уявлення, як і чи наразі взагалі потрібно розвивати видобувну промисловість. Питання стану мінерально-сировинної бази розглядається виключно в екологічному аспекті. Окремої програми з раціонального використання корисних копалин у контексті соціально-економічного розвитку краю ніколи не було.

Тому про такий вид підприємницької діяльності, як розробка родовищ, який міг би забезпечити області нові робочі місця, чималі надходження до бюджету і, зрештою, якийсь імідж промислового регіону, чутно, на жаль, лише у прив’язці до Сокирянської виправної колонії суворого режиму. Тільки-но там скорочуються обсяги наколотого руками засуджених піщаника, як офіційна статистика починає говорити про занепад видобувної галузі краю. І цей занепад триває вже кілька років.

У тому-то й річ, що «паперовий» і реальний видобуток — дві великі різниці. Приміром, у жодних документах, включно з податковими, не проходять сотні кубометрів глини з офіційно закинутих кар’єрів у селах Карапчів і Замостя Вижницького району, які насправді давно й успішно працюють на місцеві цегельні заводи, про що обласне управління екології та природних ресурсів давно і безуспішно інформує міліцію та прокуратуру. Досить, до речі, прибутково працюють. При дармовій сировині, за яку не сплачуються ні земельний податок, ні податок за користування надрами, не кажучи про інші обов’язкові платежі, собівартість цегли (а вона випалюється на дровах, яких на лісистій Вижниччині — хоч завалися) виходить копійчаною. Що чомусь не позначається на здешевленні вартості житла. Але діяльність цих кар’єрів не обходить ні податкову, ні правоохоронців, ані Вижницьку райдержадміністрацію, яка безперестанку голосить про бідний-нещасний місцевий бюджет.

Таких прикладів безліч. Лише екологічна інспекція нарахувала на території області дев’ятнадцять підприємств, які преспокійно використовують надра без ліцензій, інших дозвільних документів, у всіх на очах порушуючи вимоги законодавства. Чимало суб’єктів господарської діяльності під виглядом геологічного вивчення родовищ, дозвіл на яке вони отримали ще за радянської влади, повним ходом забезпечують фактично краденою сировиною численні приватні цехи з виготовлення тротуарної плитки, залізобетонних фундаментів та інших будівельних конструкцій.

«Частина суб’єктів підприємницької діяльності, які видобувають глину, суглинки, камінь, будівельний пісок, працюють без відповідних дозволів (ліцензій) та гірничих відводів», — ідеться у постанові обласної міжвідомчої наради керівників правоохоронних та природоохоронних органів із питань дотримання законодавства про надра. Незаконний видобуток поставлений в області на промислові рейки. Прокуратура і міліція це визнають. Однак мовчать, хто ж саме ці «суб’єкти». Хочеться думати — не зумисне, покриваючи їхній «лівий» бізнес.

Мовчання правоохоронців призвело до того, що обласний ринок інертних будівельних матеріалів став «диким» в усіх аспектах. Землі запасу і навіть водного фонду, що лежать у заплавах річок і недоторканність яких охороняється законом, перетворені на суцільні несанкціоновані кар’єри. А в селі Цурень Герцаївського району розкопки ведуться вже на орних землях місцевого сільськогосподарського підприємства. Водночас в області зменшилася кількість узаконених видобувних підприємств. Обладнання колись потужних Вороновецького, Коновського, Мошанецького кар’єрів каменю і щебеню порізано і здано на брухт.

Зацементованим у мур невідання виявилося питання і для Чернівецької обласної держадміністрації. Ні управління капітального будівництва, ні управління промисловості ринком будматеріалів взагалі не цікавляться. Як і головне управління економіки. Хоча ще рік тому окремим пунктом розпорядження облдержадміністрації «Про упорядкування руслоочисних робіт на річках області» його працівникам було доручено щомісяця узагальнювати надані головами райдержадміністрацій матеріали про організацію і проведення робіт з визначення запасів гравійно-піщаних сумішей за межами земель водного фонду для забезпечення потреб економіки області в будівельних матеріалах. За великим рахунком, управління мало б не тільки збирати інформацію (воно не виконало навіть цього), а й розробити докладні бізнес-плани щодо промислового використання корисних копалин краю. Зокрема й для залучення конкретних інвестиційних пропозицій.

Принаймні належне виконання економістами облдержадміністрації зазначеного розпорядження не тільки б захистило буковинські річки від варварського вибирання гравію та піску й вивело б із «тіні» численні кар’єри, які працюють без будь-яких дозволів зовсім не на економіку області, а й загалом навело б лад із корисними копалинами. Адже для області, яка не має потужної промисловості, зате може похвалитися величезними покладами незамінних у будівельній та багатьох інших галузях унікальних гіпсів, глини, піску, вапняку, надрокористування могло б і повинно було б стати одним із провідних напрямів економіки.

Тим більше що останніми роками ринок будівельних матеріалів — як бездонна діжка. Область шаленими темпами почала будуватися на заробітчанські мільйони з-за кордону. Буковинські будівельники задихаються без піску. Місцеві кар’єри не задовольняють їхніх потреб ні кількісно, ні якісно. Ширівецький, чорнівський жовтий пісок, ще й упереміш із глиною, не кажучи про річковий, годиться далеко не для всіх розчинів та видів робіт. Тому поважні будівельні організації, які прагнуть замішувати якісний бетон, добротну штукатурку, возять його з Києва, Житомира, Хмельницького.

Це при тому, що Буковина володіє одним із найбільших у країні Онутським родовищем унікального білого піску — мрії будівельників. Первозданно чистий, без сторонніх домішок, із радіацією навіть нижчою за природний фон, він щонайкраще підходить для спорудження якісного житла. Як зазначив провідний спеціаліст будівельної справи Олександр Рябоконь, який довгі роки керує капітальним будівництвом у Чернівцях при департаменті містобудування, з усіх піщаних кар’єрів краю лише онутський може забезпечити будівельні майданчики матеріалом потрібної якості.

Про нього згадали кілька років тому, коли зчинився будівельний бум у приватному секторі. Ліцензію на видобуток онутського піску якимось чином отримала місцева агрофірма «Світанок», основним видом діяльності якої було вирощування худоби. Але оскільки чотири роки поспіль вона не звітувала «Геоінформу України» про об’єми видобутку, ліцензію відкликали. До всього, як засвідчила під час перевірки Західна територіальна інспекція геологічного контролю, родовище насправді виявилося закинутим, а сама фірма — давно знята з державного реєстру.

Оголошений Заставнівською райдержадміністрацією конкурс на оренду земельної ділянки під облаштування безгоспного Онутського кар’єру виграла заставнівська фірма «Ексітон». Незабаром, зібравши солідний пакет дозвільних та узгоджувальних документів і викупивши за чималі гроші у держави геологічну інформацію про родовище, вона отримала ліцензію Державного комітету природних ресурсів на користування його покладами і, чи не єдина серед видобувних підприємств, сертифікувала свою продукцію на відповідність будівельним вимогам та ГОСТам.

Запуск кар’єру за всіма технічними й технологічними вимогами гірничої справи (підприємство взяло на роботу дипломованих інженерів-гірників, маркшейдерів, придбало необхідну техніку) був вигідний зі всіх боків. Від його легальної діяльності район отримував податки, інші відрахування. А промислових підприємств тут не так багато. Заставнівщина в регіональному соціально-економічному рейтингу є хронічним аутсайдером. Виграло й село. Більше 20 людей з Онута отримали роботу, а отже можливість принести в сім’ю добру копійку.

Вигравали будівельники області разом із майбутніми власникам спорудженого ними житла. Якісний пісок — не остання річ у забезпеченні надійності будівельних конструкцій і, що також важливо, в екологічній безпеці квартир. Кому хочеться жити у стінах, заштукатурених піском із чорнобильських зон? Виграла, врешті, держава. Припинилося дике розкрадання родовища. Воно увійшло в цивілізоване підприємницьке русло.

Втратили тільки чорний ринок і власники кар’єрів з інших областей, що збувають на Буковині свою продукцію. І це декому дуже не сподобалось. Але намагання окремих депутатів обласної ради, причетних до зниклої агрофірми й до розкрадання закинутого кар’єру, довести незаконне позбавлення «Світанку» ліцензії швидко зазнало краху. Тоді вирішили довести інше — незаконне отримання ліцензії «Ексітоном». Проявивши юридичну надобізнаність, ініціативна група схвильованих мешканців с. Онут «настукала» аж в Генпрокуратуру на свого голову сільради та її секретаря. Мовляв, вони погодили фірмі клопотання перед державою про надання надр у користування не на сесії, а на виконкомі. Порушено закон!

Прокурори, які роками не помічають численних фактів безліцензійного видобутку надр, цього разу зреагували миттєво. Якби з такою ж енергією й ентузіазмом вони захищали 19 статтю Кодексу про надра, нелегальні кар’єри в області уже б давно зникли разом із чорним ринком корисних копалин. Але навіть якщо й було службове підроблення, то чи суперечило воно інтересам служби, як зазначають правоохоронці, завдавши шкоди селу, району чи державі? Здається, якраз навпаки. Особливо коли врахувати, що останнім часом через реорганізацію Мінприроди ліцензії взагалі не видавалися. Тобто Онутське родовище й далі насичувало б тіньовий бізнес і становило б загрозу безпеці мешканців навколишніх сіл. Особливо дітям, які полюбляють гратися в закинутих кар’єрах, що ніким не охороняються. Вже було чимало трагедій, коли порода обвалювалася, засипаючи на смерть людей.

Поважні люди мало не сіли на рік за грати. Водночас, поряд із обвинувальним вироком, Заставнівський райсуд зазначив, що «підроблені рішення, які мали місце в протоколах попередніх сесій, узаконені наступними сесіями сільської ради й наслідки дій підсудних усунуті». Тобто на момент суду над посадовими особами сільської ради не існувало жодних юридичних претензій безпосередньо до фірми «Ексітон». Зібрані нею документи на отримання ліцензії були узаконені. Незважаючи на це, Генеральна прокуратура на підставі матеріалів про кримінальну справу щодо керівників сільської ради направила подання в Міністерство охорони навколишнього середовища з вимогою відкликати видану «Ексітону» ліцензію. Міністерство Генпрокуратурі заперечувати не стало, зауваживши, правда, що питання вирішуватиметься у судовому порядку.

Доки суд не сказав свого слова, ліцензія вважається чинною. Підприємство могло б спокійно працювати, якби раптом із абсолютно незрозумілих причин не заарканилася Заставнівська райдержадміністрація, відмовляючись укласти зі своїм надрокористувачем договір оренди на землю. Хоча всі необхідні документи було подано їй ще торік.

— Не знаю, чому зволікається підписання договору, — каже голова райдержадміністрації Леонід Гольцов. — Район від того щомісяця втрачає майже 10 тис. грн. лише орендних надходжень. Це для нас значна сума. Треба буде повернутися до цього питання.

Водночас пан Гольцов не міг не знати, що нічим не вмотивоване зволікання очолюваного ним органу влади ставить під удар підприємство, яке без цих документів не зможе проводити господарську діяльність. Виробництво зупинилося. Люди не мають роботи, бюджет — відрахувань, будівельники — якісного і дешевого піску. Його вартість підскочила на місцевому ринку інертних матеріалів у кілька разів. До того ж зірвалися угоди на постачання «Ексітоном» піску на будівельні майданчики області.

Через що в Заставні днями спалахнув грандіозний скандал. Шанований на Буковині будівельник, директор Сторожинецького міжгосподарського комбінату з виробництва будматеріалів та будівництва Георгій Березовський, бригади якого споруджують на державне замовлення кілька сільських шкіл (і, зрозуміло, простоювати не можуть, як і збільшувати кошторис), розібравшись у ситуації, завернув свої порожні машини з Онутського родовища до Заставнівської райдержадміністрації. Там примусив Леоніда Гольцова їхати з ним на кар’єр і під його, Гольцова, особисту відповідальність вантажити пісок. Під пильним наглядом міліцейського наряду.

Навіть старший помічник прокурора області з питань дотримання природоохоронного законодавства Василь Боднарюк вбачає в цій історії нездорову конкуренцію за ринок будівельних матеріалів, коли прокурорськими руками дехто із сильних світу цього прагне прибрати заставнівський «Ексітон» із піщаного родовища. «Тінь» знову нависла над Онутським кар’єром.