ТАНЕННЯ СНІГІВ КІЛІМАНДЖАРО

Протягом кількох тисяч років велична білосніжна шапка на вершині найвищого гірського піка Африки асоціювалася з вічністю, а самі сніги Кіліманджаро інакше як вічними й не називалися. І не тільки Гемінгвеєм. Але спостереження вчених за цими снігами протягом останніх років засвідчили, що коли динаміка зміни снігового покрову Кіліманджаро збережеться, то вже через 15 років снігів там узагалі не залишиться.

Аналогічні зміни простежуються й на всіх гірських вершинах від Перу до Тибету. Це один із найочевидніших доказів безпрецедентної швидкості глобального потепління за останні 50 років. Проте максимальну швидкість танення гірських льодовиків зафіксовано саме в тропіках. Зокрема, швидкість зменшення одного з льодовиків у Перу протягом останніх трьох років збільшилася в 33 рази, порівняно з найпершим періодом спостереження в 1963—1978 роках. А сніговий покров Кіліманджаро, вперше описаний фахівцями 1912 року, скоротився відтоді на 82 відсотки.

Учені підтверджують, що в житті льодовиків простежуються такі самі життєві цикли, як і в природі загалом. Періодичність таких циклів може сягати кількох тисячоліть. І все-таки швидкість нинішніх змін непорівнянна з аналогічними явищами останніх періодів. Нині вчені, переважно американські, споряджають численні експедиції для збирання неоціненного наукового матеріалу, який тане буквально в них на очах. З самісіньких надр гірських льодовиків вони добувають зразки криги, вік якої обчислюється десятками тисяч років. Ці стандартні 10-сантиметрові циліндри зберігатимуться в університетських морозильниках доти, доки вчені не опанують технологіями, які дозволять їм «прочитати» геохімічну біографію води та вморожених бульбашок повітря.