ТАМ, ДЕ ПАВОДОК ЗУПИНИВ ЧАС

Перше, що впадає у вічі при в’їзді в с. Лопухів, що на Тячівщині (Закарпатська область), — украй розбита дорога. У приїжджого не може не виникнути враження, що час зупинився тут у 1998 чи 2001 році — так явно постають у селі наслідки двох катастрофічних паводків.

— Сім сімей у Лопухові живуть у зсувонебезпечних зонах, — розповів сільський голова Юрій Павлюк. — Зсуви можуть активізуватися будь-якої хвилини й поховати під собою їхні будинки, однак відселити людей у безпечну зону немає змоги, оскільки фінансування з Києва давно припинене. А бульдозери розібрали на запчастини й продали селянам самі бульдозеристи. Підрядчик не платив їм за роботу, от вони й заробляли таким незвичним чином. Жаль тільки вкладеної ними праці, яка пропадає з кожним підняттям рівня води в гірській річці.

Відновлювальні роботи в Лопухові повністю припинили ще влітку 2001 року, а на окремих ділянках їх навіть не розпочинали. Причина цього, як пояснювали й продовжують пояснювати чиновники, — відсутність коштів. Частину берегоукріплення на гірській річці намагаються спорудити власними силами місцеві підприємці, однак їхніх зусиль занадто мало для проведення повномасштабних робіт. Насипані дамби, що залишилися після від’їзду потужної техніки, не скріплені навіть дротяною сіткою, тому селяни з тривогою очікують, що навіть при незначному підвищенні рівня води береги буде знесено і гірська річка знову піде на хати.

— З 1999 року вода неодноразово розмивала нескріплені дамби, — продовжує Ю.Павлюк. — А на спорудження їх витрачалися величезні державні кошти. Не можна було не помітити й того, що роботи, які проводилися на наших річках Брустурянці та Яблониці ще за радянських часів, серйозно відрізнялися від теперішніх. Навіть неозброєним оком видно, що теперішні берегоукріплення проектувалися спеціалістами низької кваліфікації, зовсім не обізнаними з паводками у гірських зонах. Крім того, вже заплановані роботи виконувалися безсистемно, вибірково. Дуже часто навіть при невеликих підвищеннях рівня води все зроблене впродовж місяців знищувалося протягом кількох годин.

Сільські депутати неодноразово зверталися в районні, обласні й державні інстанції з проханнями захистити вкладені у відновлювальні роботи кошти і завершити будівництво берегоукріплень. Але у відповідь, у кращому випадку, отримували лише формальні відписки. Можливо, чиновники махнули рукою на село, що лежить на самому краю Закарпаття за сімдесят кілометрів від райцентру, бо вважають витрачання на нього коштів просто безперспективним? Але ж село не таке вже й маленьке, тут проживає понад три з половиною тисячі жителів, працює держлісгосп і сімнадцять малих лісопереробних господарств…

— Деякі селяни вже порушують питання приєднання Лопухова до Івано-Франківської області, — розводить руками Ю. Павлюк. — Можливо, галичани візьмуться завершити те, на що ніяк не спроможуться закарпатці. Невже для того, щоб влада звернула увагу на Лопухів, потрібен, не дай Боже, ще один паводок?