ЩЕ РАЗ ПРО ПРИЧИНИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АВАРІЇ

М.КОПЧИНСЬКИЙ, кандидат технічних наук,
член консультативної ради Міністерства палива й енергетики України

Н.ШТЕЙНБЕРГ, член консультативної ради з ядерної енергії при генеральному директорі МАГАТЕ, заступник держсекретаря Міністерства палива й енергетики України

Читач, ознайомившись із статтею Б.Горбачова в «ДТ» №15, 2002 р., справді може дійти висновку, що «про причини чорнобильської аварії нам брехали п’ятнадцять років». І ці причини досі залишаються або нез’ясованими, або старанно схованими з вини злісних «експлуатаційників» і виступаючих із ними заодно регулюючих органів, котрі контролюють безпеку ядерних установок. Автор висунув свою гіпотезу виникнення й розвитку аварії. За його заявою, вона суперечить усім «офіційним» версіям і підтримана істинними вченими, яких він репрезентує. За словами Б.Горбачова, винний в аварії персонал АЕС, який своїми злочинними діями довів цілком благополучний реактор РБМК до вибуху.

Зазначимо відразу: твердження Б.Горбачова про те, що хтось здатний приховати правду про справжні причини чорнобильської аварії, більш як наївне. Цьому питанню, починаючи з 1986 року, було присвячено значну кількість детальних досліджень як у СРСР, так і за рубежем. За того потужного аналітичного апарату, яким володіють західні країни, за тієї ретельності, з якою здійснювалися ці дослідження, особливо в США, Німеччині, Франції й інших розвинених державах, зберегти що-небудь у таємниці неможливо. Результати досліджень узагальнила Міжнародна консультативна група з ядерної безпеки (МКГЯР). Саме доповіді цієї групи про причини аварії, остання з яких вийшла 1992 року, є остаточною версією подій, що мали місце на Чорнобильській АЕС у ніч на 26 квітня 1986-го. З цими доповідями МКГЯР за бажання може ознайомитися кожен. Проте, з незрозумілих причин, Б.Горбачов цього не зробив і продовжує шукати таємниці там, де їх давно немає. Безперечно, вони були принаймні в перших офіційних повідомленнях СРСР 1986 року. Тоді правдива інформація про причини аварії суворо дозувалася, аби в світового співтовариства не склалася негативна думка про наявність недоліків радянської ядерної техніки. Основний упор у цій інформації робився на помилки персоналу, які явно перебільшувалися. Навмисне чи мимоволі, Б.Горбачов виходить із тих самих передумов, тобто по суті проповідує ту, м’яко висловлюючись, напівправду, яка була офіційною позицією керівництва СРСР у 86-му. Ми можемо це підтвердити з усією визначеністю, оскільки були безпосередніми учасниками відомчої війни, що розгорнулася між двома міністерствами: середнього машинобудування, розробника конструкції РБМК, і енергетики, їхнього експлуатаційника. Один із нас був учасником славнозвісного засідання Оперативної групи Політбюро ЦК КПРС у липні 1986 року, на якому старанно зважувалося все те, що академік Легасов і заступник голови Радміну СРСР Щербина мали доповісти на спеціальній нараді МАГАТЕ в серпні 1986 року. Саме тоді було сформульовано напівправду, про яку йшлося вище й яка проіснувала не більш як рік, оскільки дуже швидко її викрили західні фахівці. Б.Горбачову, очевидно, мало відомо про всю цю історію, але її відгомін присутній у його статті, як і спроби огульного, без ретельного аналізу всієї наявної інформації, звинувачення персоналу ЧАЕС.

Ми можемо стверджувати: істинні причини аварії були зрозумілі радянським фахівцям уже на початку травня 1986 року. Це однозначно засвідчують заходи з реконструкції РБМК, до яких терміново почали вдаватися на діючих енергоблоках цього типу, починаючи з червня 1986 року. Головний серед них — зміна конструкції стрижнів регулювання й захисту. Саме хибність їхньої конструкції стала першопричиною аварії. Будь-якому автомобілістові зрозуміло: якщо він, натискаючи на педаль гальма, фактично натискає на педаль газу, аварія неминуча.

Саме так сталося в ніч на 26 квітня 1986 року, коли персонал, завершивши випробування блока, натиснув на кнопку аварійного захисту, якою користуються й у разі нормальної зупинки. Проте конструкція стрижнів регулювання й захисту була такою, що в перший момент вони не гасили ядерну реакцію, а, навпаки, її прискорювали. У тому стані, в якому перебував реактор, цей ефект, здобувши назву «вибігання позитивної реактивності», став пусковим механізмом аварії. Він був настільки великий, що вивів реактор у некерований стан із катастрофічним зростанням потужності й наступною повною руйнацією. Чому Б.Горбачов фактично відійшов від цього очевидного факту, пояснити важко. Залишимо це на його совісті як ученого.

Стосовно помилок персоналу, то вони були серйозними. Головна — не хто інший, як персонал, довів реактор до того стану, коли його недоліки — хибна конструкція стрижнів керування й захисту, потужний позитивний паровий ефект реактивності, суттєве перевищення температури графітового уповільнювача над температурою водного теплоносія — проявилися найбільшою мірою. Нестабільність стану реактора поглибилася через вмикання для проведення випробувань додаткових головних циркуляційних насосів. Але жодна інструкція не забороняла їхнього вмикання, жодна інструкція не попереджала про ту небезпеку, до якої це призведе.

Помилкою персоналу є й те, що реактор не був своєчасно заглушений під час зниження оперативного запасу реактивності нижче 15 стрижнів регулювання. Але при цьому не можна забувати, що прямих вимірювань цього важливого параметра не існувало, а інформацію про нього персонал одержував із розрахунків, виконуваних обчислювальним комплексом «Скеля». На жаль, періодичність таких розрахунків була досить велика — десь 5 хвилин. Тієї фатальної ночі це було дуже багато.

Б.Горбачов знову повертається до заяложеного аргументу про виведення персоналом «практично всіх захистів». Він, очевидно, погано знайомий із захистами й енергоблоку, і внутрішніми захистами реактора. Саме більшість їх була в роботі, а ті технологічні захисти, які було виведено, виходячи з характеру режиму, в якому проводилися випробування, ніяким чином не вплинули ані на виникнення, ані на розвиток аварії. Це переконливо показано в матеріалах Держатомнагляду СРСР, підготовлених 1991 року комісією, очолюваною одним з авторів цієї статті. Формальний характер звинувачення персоналу з приводу виведення деяких захистів підтвердила також група МКГЯР.

Більше того, Б.Горбачов у тій версії сценарію аварії, яку він подав у своїй статті, демонструє недостатнє розуміння фізики й конструкції РБМК. Він заявляє, що дії персоналу призвели до розгону реактора на миттєвих нейтронах і лише після цього оператор натиснув на аварійну кнопку. Але цього просто не могло бути, бо жодна людина нездатна зреагувати на подібний розгін, коли за мить потужність реактора катастрофічно зростає. Справитися з подібним явищем на початковій фазі його розвитку можуть лише автоматичні захисти реактора з перевищення його потужності та швидкості розгону. Ці захисти були в дії й вони, а не персонал, заглушили б реактор, якби все відбувалося так, як вважає Б.Горбачов. І це було б зафіксовано на роздруківках приладів і в спеціальній діагностичній системі (аналог «чорного ящика», застосовуваного, приміром, в авіації). Нічого подібного на роздруківках немає.

Таким чином, як це підкреслюється в доповідях МКГЯР, основною причиною чорнобильської аварії стали конструктивні й фізичні недоліки РБМК, реалізації яких сприяли помилки персоналу. Але при цьому робляться обмовки, мовляв, персонал, роблячи помилки, не знав і не уявляв їхніх можливих наслідків. Тому велика різниця існує між помилками персоналу та його виною за те, що сталося. Принаймні огульне звинувачення «експлуатаційників» не лише несправедливе, а й небезпечне, оскільки не сприяє розумінню справжніх причин аварії. А цього не можна дозволити, якщо ми прагнемо до того, аби ядерна енергетика безпечним і екологічно чистим чином забезпечувала людство енергією.