Рибальський «SOS»: рятуйте нашу справу. Польові дослідження українського браконьєрства

Призначення пана Сочнєва головою Державного комітету рибного господарства України було трагічною помилкою. Сьогодні це вже не викликає сумнівів у експертів. Певно, це зрозуміла й та політична сила, яка посадила його у чиновницьке крісло. Підтвердженням такого припущення є обставина, що Партія регіонів не включила до прохідної частини списку жодного з найзатятіших ставлеників головного українського доглядача над рибалками на місцях. Більше того, й прізвища самого Сергія Сочнєва в жаданих списках немає. Це розплата за тактику каліфа на годину, що призвела до стрімкої криміналізації цілої галузі та до її швидкого і повного розвалу.

Це журналістське розслідування про те, що відбувається в богом забутих провінційних містечках і селах, рибальських селищах і селянських садибах, про понівечені долі та знищені перспективні господарства, про свідоме насаджування криміналу та екологічну катастрофу в біосферному заповіднику. Оглядач тижневика «Дзеркало тижня» провів його в кількох районах Херсонської області, проте переконаний, що результати різнилися б мало, якби автор поїхав до рибалок у Запорізьку чи Рівненську область, у Крим, Дніпропетровськ чи Одесу...

Розпочалося все досить буденно — до редакції надійшов лист із Херсонської області. Наво­димо його текст в оригіналі:

«У газеті «Дзеркало тижня» у липні було надруковано статтю «На безриб’ї в день риболовлі». Дякую вам за статтю. В ній правильно описано те, що в нас відбувається, але після неї в нас сталися великі негаразди. Одну людину — нашого рибалку Солоду­ху Миколу Миколайовича — було побито, у нього зламане ребро і перелом хребта, тому що його катували оперативні співробітники СБУ по Скадовському району. Нині до нас надіслали браконьєрсь­кі бригади, які знищують усе, що ми зарибили в затоці. Будь ласка, приїздіть до нас і подивіться на власні очі, що тут відбувається. Ми хочемо, щоб усе було вирішено справедливо, якщо ми винні в чомусь, нехай нас покарають, але якщо ми ні в чому не винні, то нехай покарають винних. Інакше життя в нас не буде».

Далі в листі, яке підписав заслужений рибалка України Віктор Пономаренко, докладно розповідається про все, що там відбувалося (публікуємо майже без правок):

А починалося все так добре — організували рибогосподарське підприємство — товариство «Аквасфера». Запросили людей. З трьох сіл попросилося до нас на роботу півсотні рибалок. Ми їм оформили трудові книжки, розповіли, що жити на браконьєрські заробітки не надійно — треба подумати про пенсію, а робота на рибогосподарському підприємстві забезпечить їм майбутнє. Буде постійна зарплата і частка від вирощеної риби. Ми домовилися по-божому: підприємство візьме тільки 30 відсотків вирощеної риби, а 70 відсотків буде розподілено між рибалками. Умови дуже хороші — тут ніхто нічого подібного не організовував і не пропонував.

Однак тільки почали працювати, як почалося — погрози, побиття, поломки в господарстві. Людям казали, щоб вони подумали про своїх дітей, що будинок можуть підпалити... І це все тому, що 50 чоловік перестали платити інспекторам за незаконний вилов риби. А керівники «Аквасфери» принципово сказали відразу, що нікому з начальства не платитимуть, тому що ми чесно сплачуємо податки державі. Уперлися — стоятимемо до кінця, хоча дехто нам радить, що краще відкупитися й спокійно працювати. Ми хотіли причал відновити на лимані і для рибінспекції спорудити сучасне приміщення. Та вони кажуть, що їм це не потрібно — потрібна готівка».

На Херсонщині мені вдалося зустрітися ще з однією людиною, яка має безпосереднє відношення до описаних подій, — Олександром Бабенком, начальником Скадовського територіального відділу риб­інспекції, до якої входить Каланчацький, Скадовський і Голопристанський райони. Щоправда, тепер уже з приставкою «колишній», оскільки цього року почалися кадрові перестановки — на його місце було призначено того самого Лобанова, який уже засвітився в протоколах за вилов маленьких осетрів.

— Олександре Миколайовичу, ви, напевно, знаєте про реальний стан справ із виловом креветки в Чорноморському біосферному заповіднику. Як могло статися, що саме заповідник раптом став пристановищем браконьєрів?

—Я, власне, і пішов із посади тому, що не міг змиритися з тим станом справ, який там нині. Та й не такі люди зараз потрібні — коли я був начальником рибінспекції, човен не міг зайти у води заповідника. Сьогодні ж там браконьєри почуваються цілком вільно й навіть не реагують на присутність рибінспекторів...

— ...?

— Технологія всього цього дійства має такий вигляд: приїжджають вранці до рибалок за товаром оптовики-варщики, розплачуються готівкою з розрахунку 170 гривень за відро сирої креветки. Тут купують її до двох-трьох тонн на день. Одна бригада браконьєрів може привезти до ста відер креветки. Половину грошей рибаки віддають рибінспекції та керівництву заповідника. Решту браконьєри забирають собі. Думаю, після цього не треба пояснювати, чому в заповіднику такий бардак...