Прощальний крик зубреняти

У 1992 році на Чернігівщині налічувалося 120 зубрів. Сьогодні — жодного. Останні сім загинули 19 березня цього року під час облавного полювання, влаштованого чи то на кабана, чи то на козулю. Налякані зубри вискочили на лід тутешньої річечки й потонули. Туші трьох пізніше змогли витягнути, причому одна була вже без голови — хтось, вочевидь, встиг відтяти на трофей.

Із такими «друзями» й ворогів не треба

Група активістів екоНУО, яка проводила дослідження ситуації із зубрами на Чернігівщині, повернулася просто в шоку. Стадо зубрів перебувало на території, яка ще від радянських часів належала Даневському мисливському господарству. Ось воно фігурує у Червоній книзі України 1994 року видання. Але вже кілька років на цій території господарює інша установа — товариство чи то «шанувальників», чи то «друзів» природи. Кажуть, серед засновників чимало видних політиків із колись відомої політичної партії. Щоб не робити їй піару напередодні виборів, назвемо її партією звіровбивців. Ой, вибачте, звіролюбців. Звіролюбців (о) — себто об’єднаних.

Учасник вищезгаданої громадської інспекторської перевірки колишнього Даневського господарства Володимир Борейко розповів, що журналу обліку (а закон вимагає ведення суворого обліку зубрів) в товаристві не виявилося. Немає й інших необхідних документів. Зате є БМП — бойова машина піхоти. З кулеметом…

Незважаючи на наявність такої грізної техніки, зберегти зубрів тутешні «друзі» не змогли. Як і відповісти на запитання, куди поділися тварини. Судячи з відповіді громадській організації Київський еколого-культурний центр, Держкомлісгосп знає про долю лише п’яти волохатих велетнів, яких було вбито відповідно до офіційних дозволів під час так званого селекційного відстрілу. Інспектор Чернігівської облекоінспекції Олександр Парфентьєв вважає цю статистику трохи применшеною. Він має дані про десять «селекційних» зубрів.

Є відомості ще про одну тварину. У середині 90-х років поранений (вочевидь, браконьєрами) зубр забрів у Носівку. Мешканці кинулися до нього. Ні, не з бинтами та зеленкою — із сокирами і вилами. Шматки добитої тварини миттю розтягли по дворах. Міліція вирішила кримінальну справу не порушувати.

Отже, знаємо про долю 18 чернігівських зубрів. Куди ж поділася решта? Причому слід брати до уваги не лише ті 120, які були на обліку в 1992-му, а й приплід, тобто ще голів 60. Є припущення, що масово винищувала зубрів на Чернігівщині добре оснащена мобільна бригада браконьєрів. Із відповідним «прикриттям» у обласних структурах. Особливо «популярними» були у браконьєрів зубренята — в них ніжніше й смачніше м’ясо. Захищаючи малечу у випадку небезпеки, зубри стають колом, усередині якого рятуються найменші. Двоногі хижаки легко впорюються з таким захистом: вони опускаються на коліно і стріляють під дорослого зубра, висота якого у холці сягає двох метрів. Прощальний крик зубреняти — і біля вечірнього багаття «мисливці» смакують екзотичний шашлик.

Цікаво, що жодних заходів на захист цього «червонокнижного» виду за ці 15 років не було вжито. Лише один раз, у 2002 році, витратили 30 тис. гривень «на науку по зубрах». Головний висновок дослідження: виловити рештки зубрів і вивезти їх у Чорнобильську зону.

А що скаже товариш прокурор?

Чернігівська історія — це лише частина всеукраїнської «зуброкризи». Факти настільки волаючі, що Київський еколого-культурний центр звернувся із заявою до генерального прокурора України. Державі заподіяно величезних збитків. Лише сума недонадходжень до спеціального фонду відновлення та вивчення зубрів становить 50 тис. доларів.

Тому екологісти вимагають порушити кримінальну справу проти керівництва Держкомлісгоспу України за фактами масового знищення популяції «червонокнижної» тварини; домогтися скасування незаконних наказів та інструкцій, пов’язаних із добуванням зубрів; порушити кримінальну справу щодо чиновників Держкомлісгоспу, які винні у привласненні коштів, що мали йти на охорону зубрів.

Не забуте й Мінприроди. Щодо нього громадські природоохоронці вимагають порушити адміністративну справу. Точніше, щодо керівництва міністерства — за фактом бездіяльності, себто невжиття заходів у справі охорони зубрів. Тут екоактивісти трохи запізнилися. Ярослав Мовчан, останніми роками — керівник профільного департаменту і людина, котра багато часу на інших керівних (аж до заступника міністра) посадах фактично відповідала за охорону всього біорізноманіття в державі, тепер у Мінприроди не працює. Скандал із зубрами тут ні при чому, пішов він із інших причин. Однак запитати пана Ярослава «за зубрів» буде непросто.

А запитати хотілося б. За офіційними даними, чисельність зубрів в Україні за останніх 15 років зменшилася втричі! (685 голів — у 1992 р. і 255— у 2007 р.). Тим часом чисельність зубрів у Польщі, Білорусі та Росії росте. Усього за 15 років в Україні браконьєри й іноземні мисливці знищили ( з урахуванням здатності популяцій до відтворення) близько 1100 зубрів.

Борейко вважає, що на сьогодні зубрів в Україні ще менше, ніж за офіційною статистикою, — лише 190—230 голів. При цьому повністю знищено популяції зубрів у Чернігівській, Рівненській, Хмельницькій та Івано-Франківській областях. За це нікого не було покарано, хоча шукати винних далеко не доводиться: за законами України «Про Червону книгу України» і «Про тваринний світ», відповідають за збереження дикої фауни Держкомлісгосп та Мінприроди України.

Держкомлісгосп, фактично, нічого не робить для охорони зубрів у мисливських господарствах, які належать цьому відомству. За останніх 15 років відомо тільки два випадки затримки браконьєрів на зубрів (у Вінницькій та Чернівецькій областях), тоді як десятки випадків браконьєрського відстрілу зубрів залишаються нерозкритими.

Золоті роги за три тисячі срібняків

Скасування яких саме наказів вимагають екологісти? Ідеться про наказ Держкомлісгоспу «Про затвердження граничних рівнів цін на мисливські трофеї, добуті іноземними громадянами, і граничних рівнів тарифів на послуги, що їм надаються» за № 26 від 28 лютого 2002 р. На думку голови ГО «ЕкоПраво-Київ» Бориса Васильківського, цей документ незаконно включає до переліку послуг організацію комерційних полювань на два види, занесених до Червоної книги України, — зубра та ведмедя, тоді як полювання на них і придбання виготовлених із них трофеїв заборонено. Наказ створює формальні підстави для того, щоб знехтувати Червоною книгою і вбити рідкісну тварину. Начебто з благородною метою: покращити породний склад стада, вилучаючи з нього старих та хворих тварин. Але в житті усе не так, як на папері. Чомусь насамперед гинуть молоді й здорові.

Цей наказ досі не опротестовано контролюючою організацією — Мінприроди України. Та й саме природоохоронне міністерство не надто поважає українське законодавство. У Васильківського є сумніви щодо законності «Положення про порядок обліку, паспортизації та видачі дозволів на переселення, добування (відлов, відстріл) із метою селекції зубрів», затвердженого Мінприродою України 19 грудня 1991 р. Це положення після прийняття у 2002 р. Закону України «Про Червону книгу України» суперечить ст. 19 цього закону, яка не передбачає участі іноземних мисливців під час проведення селекційних відстрілів зубра, внесення плати за його відстріл, а також придбання ними трофеїв упольованих тварин. Це положення також досі не скасовано.

На думку керівника українського відділення ГО «Земля — перш за все» Володимира Сесіна, на підставі цих двох сумнівних підзаконних актів протягом більш ніж 15 років органи Держкомлісгоспу організують під виглядом так званого «селекційного відстрілу» масштабне комерційне полювання на зубрів для іноземних та українських мисливців. Тільки у 1990-х роках іноземні мисливці за плату щорічно відстрілювали в Україні 15—20 зубрів, а всього за період 1991—2007 рр. їх було відстріляно 150—200 голів. Сесін стверджує, що тепер гроші за мисливські послуги іноземці платять готівкою. 3500 доларів коштує офіційний дозвіл на відстріл зубра і ще 3500 доларів мисливець дає у вигляді хабара, щоб єгері та вищі рангом посадові особи заплющили очі на порушення під час полювання. Сесін запевняє, що знайшов свідків, які підтверджують: іноземці вбивали не хворих зубрів, а найбільших, найгарніших, із кращими трофейними якостями — тих, чиї прибиті на дошку роги на міжнародних виставках трофеїв завойовують золоті медалі.

І навіщо нам такі «охоронці»?

«Мінприроди формально контролювало проведення селекційних відстрілів, — заявляють Борейко та Сесін. — Ніхто з Мінприроди на проведення так званих селекційних відстрілів не виїжджав. Як засвідчила наша перевірка у Вінницькій області, у місцевих мисливських господарствах зберігаються голови зубрів, на яких документів немає. Немає там і фінансових документів про оплату мисливських послуг на відстріл зубрів». Слід підкреслити, що саме масове комерційне полювання на зубрів під виглядом селекційного відстрілу спровокувало браконьєрство на зубрів із боку місцевих жителів.

На одній із прес-конференцій екоактивісти продемонстрували, як працюють спеціальні браконьєрсько-мисливські сайти, що запрошують усіх охочих за 4 тис. дол. вполювати в Україні зубра. Видаючи себе за нуворишів, хлопці зателефонували на три таких сайти, і представники кожного пообіцяли допомогти вполювати кілька «медальних» (а не хворих та старих, як мало б бути при селекційному відстрілі) зубрів. Зрозуміло, що давати такі обіцянки можна, лише маючи надійні зв’язки з тим-таки Держкомлісгоспом, його органами на місцях.

Звісно, самі лісомисливські чиновники називають усі ці сайти «підставою» і вигадками журналістів. Не знаю, чи можуть зазначені сайти бути долучені до справи «зубрів», а ось те, що Держкомлісгосп і Мінприроди України протягом 15 років жодним чином не реагували на масове знищення в Україні зубрів, — факт. Вони не провели жодної колегії, на якій розглядалися б питання охорони зубрів, не подавали пропозицій до уряду з приводу організації державної підтримки охорони зубрів. Спільний наказ Держкомлісгоспу та Мінприроди України від 8.05.2007 р. щодо охорони зубрів слід вважати звичайною відпискою, бо в ньому у плані заходів для охорони зубрів не передбачено конкретних термінів та коштів, не визначено виконавців.

Гроші — на бочку!

У положенні про селекційний відстріл зубрів, затвердженому Мінприроди 19 грудня 1991 р., передбачено створення фонду з охорони зубрів, куди мало відраховуватися 9% від суми, вирученої за відстріл зубрів іноземцями. Але фонд так і не було створено, а гроші, у сумі від 47 до 63 тис. дол. (які мали надійти в 1991—2007 рр. за комерційний відстріл 150—200 зубрів), поділися невідомо куди. Якщо з’ясується, що їх незаконно привласнили працівники різних підрозділів Держкомлісгоспу України, то маємо справу з неприкритою корупцією.

Усі вищенаведені факти підштовхують до вельми сумних висновків. Схоже, що в Україні створено злочинний синдикат, який займається протизаконним комерційним відстрілом зубрів. До його складу входять власники мисливських сайтів, керівники мисливських господарств і чиновники Держкомлісгоспу, які розробили й затвердили наказ, що регламентує полювання на зубрів.

Масове знищення цих рідкісних тварин не тільки зашкодило міжнародному іміджу України, а й завдало чималих економічних збитків дер­жаві, які можна приблизно оцінити у 2 млн. 750 тис. гривень. Це крім тих 47—63 тис. доларів, які, схоже, незаконно привласнили працівники лісового господарства, внаслідок чого заходи з охорони й відтворення унікального зубра залишилися без фінансування.

Якщо ситуація не зміниться, то в найближчі 10—15 років зубр в Україні буде вибитий повністю. Хіба що прокуратура таки зупинить цю вакханалію. Чи знову перешле матеріали «на реагування» тим, хто й має відповідати за всю цю антизубрячу операцію?