Про що реве і стогне Дніпр широкий

Цей матеріал навіяний прогулянкою на катері від Києва до Черкас. Саме так учасники проекту ПРООН-ГЕФ «Реалізація Стратегічної програми дій для басейну Дніпра з метою зменшення забруднення стійкими токсичними забруднюючими речовинами» вирішили відзначити Міжнародний день Дніпра. Під час цієї подорожі відбулася науково-практична конференція вітчизняних та іноземних учених, присвячена стану води в басейні Дніпра.

Обговорення складних питань далеко не в традиційній академічній манері провів академік НАНУ Микола Жулинський. Бажаючі могли вільно висловитися, посперечатися один з одним і навіть... помалювати олійними фарбами. Річ у тому, що за задумом організаторів одночасно з ученими на катері подорожувала група художників з Білорусі, Росії та України. Ось вони й встановили на палубі вільний мольберт, щоб кожен бажаючий міг відобразити на полотні всю повноту почуттів, які охоплювали його під час цього науково-художнього вояжу.

Очевидно, під впливом невимушеної обстановки Микола Григорович влучно й дотепно коментував гострі кути в дискусії. Присутні намагалися знайти причину: чому за десятки років спроб і гучних заяв про нові програми оздоровлення Дніпра якість його води тільки погіршується.

Філософ Володимир Костєв запропонував на проблему порятунку річки подивитися ширше, ніж на суто технічне питання. На його думку, питання екології безпосередньо пов’язані зі станом суспільства.

Академік Костянтин Ситник ось уже понад півстоліття бере участь у всіх екологічних проектах в Україні. Його висновок досить песимістичний:

— Навіть за радянських часів, коли плани виконувалися значно краще, ніж нині, екології це не стосувалося. Щоправда, менше виконувалися плани з відновлення лісів. Але на порятунок Дніпра, малих і середніх річок влада ніколи уваги не звертала, попри те що вчені та письменники буквально криком кричали про це.

— У вас є рецепт, що потрібно робити?

— Переконаний: в уряді має бути віце-прем’єр у галузі охорони природного середовища та водних ресурсів. Забруднюють природу всі міністерства, а відповідальність несе лише Міністерство охорони навколишнього природного середовища, і його глава над іншими міністрами ніякої влади не має.

Ще краще було б, якби за охорону природи відповідав президент країни. У США Барак Обама після катастроф у Мексиканській затоці прийняв історичне рішення — визначив курс енергетики країни на альтернативні джерела. Переконаний, що в голови наших держчиновників ніколи не прийде подібна ідея. А шкода, адже саме тут корінь багатьох проблем в економіці, охороні здоров’я, культурі.

Має перебудуватися наша школа, вона повинна виховувати дбайливе ставлення до навколишнього світу, рослин, тварин. Президент повинен викликати міністра освіти й запитати: як у вас справи з вивченням охорони природи?

— І яку відповідь ви чекаєте від нинішнього міністра?

— Пан Табачник нічого не відповість, тому що, я переконаний, нічого про це не знає.

— Тобто поки що ситуація в нас в екології безнадійна? Тим паче що й Мінприроди дуже слабке. Воно, як правило, ділить надра. Йому не до Дніпра чи Карпат. Здебільшого наші міністри навіть не є фахівцями в цих питаннях...

— Потрібно, щоб і міністерство, і Національний комітет із програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» очолили сміливі, рішучі люди з досвідом державної організаційної роботи в галузі охорони природи. Можливо, таких фахівців слід пошукати на периферії. Вселяє надію принаймні те, що в нас є дуже активні громадські організації...

Далі Костянтин Меркурійович сказав, що всі заходи для порятунку Дніпра давно розроблено, їх можна знайти в архівах Кабінету міністрів радянських часів. Їх би злегка підкоригувати — і можна використовувати...

Проте учасники конференції змістили акценти обговорення в іншому напрямі. На їхню думку, головне лихо нашого суспільства — у підході до природи. Дотепер вважалося, що порятунок Дніпра — справа технократична. Явно недооцінювалася гуманітарна складова проблеми. Сьогодні очевидно, що тут ключ до пояснення невдач.

У нашому суспільстві не вироблено культури ставлення до навколишнього середовища. До Жовтневої революції в країні починали створювати нехай корпоративні, але досить чіткі правила поведінки на природі. Так, моряк імператорського флоту ніколи не дозволив би собі викинути за борт цигарку чи сплюнути у воду. Але подивіться, як сьогодні поводяться люди на річці, у лісі, на пляжі. Не дивно, що й технології, які розроблюють наші інженери і вчені, грішать неповагою до природи.

Керівник Програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра ПРООН-ГЕФ Дмитро Рущак на наше зауваження про те, що в державі поширена думка, ніби в нас немає грошей на екологію, відповів:

— На берегах Дніпра працює потужний промисловий комплекс, який знищує басейн великої річки європейського значення. Але немає ніяких важелів, щоб змусити ці підприємства перебудувати свої очисні споруди, які забруднюють річку. При цьому часто пояснюють: ми не можемо зупинити виробництво, оскільки підприємство дає роботу тисячам людей.

Проте це пересмикування фактів. Треба не закривати підприємства, а змусити їх виділяти хоча б невеличкі кошти на запобігання шкідливим наслідкам від промислової діяльності. Зрозуміло, що підприємства не знайдуть відразу мільярди доларів, аби перебудувати очисні споруди відповідно до високих сучасних вимог. Проте якби така політика проводилася бодай в останні майже 20 років незалежності, в Україні нині була б цілком пристойна екологічна ситуація.

У нашій країні громадськість дуже слабко орієнтується в проблемах навколишнього середовища. Значна частина населення України живе на берегах Дніпра. Люди п’ють воду з річки та її водосховищ. Якщо правильно пояснити їм, що зниження якості води спричиняє серйозні негативні наслідки для здоров’я, можна мобілізувати громадську активність. Це стимулює державний апарат до впровадження певних позитивних змін.

— Очевидно, посприяти інформованості населення може й ваша програма. Розкажіть докладніше про неї, про ваші плани.

— Дніпровська програма стартувала спочатку як канадська в 1997 році. З 2000-го вона стала вже програмою ООН. Її перший етап закінчився в 2008 році. Нині розпочато нову програму — з іншою філософією, з іншими підходами. Попередні програми були спрямовані на аналіз стану, звіти, рекомендації тощо. Нова більш «приземлена» і практично орієнтована на просвітництво, видання інформаційної літератури, підтримку українських учених, організацію експедицій, надання невеличких кредитів підприємствам, підготовку бізнес-планів.

Ми готові проводити будь-які заходи, щоб підвищити усвідомлення та громадську активність населення в екологічних питаннях. Так, організовуватимемо наукові експедиції разом з науково-дослідними інститутами. Для цього доведеться задіяти річковий науково-дослідний флот Інституту гідробіології НАНУ. Поки що в нього немає коштів, щоб спорядити корабель і провести транскордонну діагностику. Ми профінансуємо підготовку судна, щоб воно могло вирушити в повноцінну дослідницьку експедицію.

Плануємо використовувати вітчизняні наукові ресурси. В Україні є достатній потенціал, щоб розвивати цю тематику самотужки. До речі, дотепер багато програм не враховували цього важливого моменту.

Працюватимемо з водоканалами, з підприємствами. Крім невеличких грантів та інвестицій писатимемо бізнес-плани. Це дасть можливість звернутися до світових кредитних інститутів. Директори водоканалів уже не сподіваються на нормальне державне фінансування. Тому вони готові стати в чергу, щоб узяти кредит, наприклад, у Світового банку, який діє сьогодні в Україні. До речі, кредитна ставка там дуже приваблива.

Ще одне завдання — привести українське законодавство у відповідність до міжнародних норм. Слід зазначити, що українські норми набагато вищі, ніж ті, які існують в Євросоюзі.

— Ми часто можемо дозволити собі кращі у світі норми саме тому, що не виконуємо їх. Чи не раціональніше встановити менш суворі норми, але чітко їх дотримуватися?

— Зауваження розумне, але виконати його важко. Потрібно переконати суспільство, що
високі норми, якщо немає можливості їх додержувати, аморальні, тому що виховують у людей відчуття, що закон можна обминути.

У нас дуже високі норми з питної води. Такого класу води немає в природі! У Німеччині цей стандарт нижчий, але там він суворо виконується, у нас же не виконується ніяк. Висновок: потрібно бути реалістами й поступово наближатися до кращого.

Наша програма розрахована на виконання до 2012 року. Ми враховуємо, що існує певне відставання України, оскільки не було економічних можливостей організувати в державі роботу з водних ресурсів на належному рівні. Наше завдання — показати, як це робити правильно.

Щоб це були не порожні слова, після закінчення програми покажемо її бюджет і доведемо, що держава витрачає на ці цілі набагато більше коштів (хоча очікуваного ефекту й немає).

— А після 2012 року що збираєтеся робити?

— Ми усвідомлюємо, що для успішного виконання планів необхідні зусилля з двох сторін. Якщо Україна не проявить належної волі, ми не зможемо її змусити. Це внутрішня справа країни. Але тільки явна безнадійність зусиль змусить нас зупинити роботу. Сподіваємося, що люди усвідомлять: річка та її береги — природний ресурс, який не вічний.

Головне: виконання програми з порятунку Дніпра має бути послідовним і неухильним. Не плануйте в екології грандіозних проектів, поліпшуйте стан природи хоч на піввідсотка на рік, але виконуйте намічене постійно. Так ви досягнете мети.

• За прогнозами експертів, у 2020 році дві третини населення планети відчуватиме дефіцит питної води.

• За запасами водних ресурсів Україна належить до маловодних країн: на кожного з нас припадає близько тисячі кубометрів (1 тис. м³) річкового стоку. Згідно з визначенням Європейської економічної комісії ООН, держава, власні водні ресурси якої не перевищують 1,7 тис. м³ на людину, вважається не забезпеченою ними.

• Понад 32 мільйони жителів України п’ють воду з Дніпра та його приток. Майже третина населення країни споживає воду з місцевих джерел — криничну та з неглибоких свердловин. Більш як 1200 населених пунктів у південних областях України та АР Крим використовують для пиття привізну воду.