Про роль корів у глобальному потеплінні

Важко сказати, наскільки загальновідомим є цей факт для сільських жителів, проте вчені лише недавно не полінувалися підрахувати, як часто відригає середньостатистична корова. Виявилося, кожні 40 секунд. «Це вже занадто!» — вирішили яйцеголові й дружно понавиписували собі грантів. Для боротьби з коров’ячою відрижкою. Щоправда, зовсім не заради гарних коров’ячих манер, а в ім’я боротьби з глобальним потеплінням.

Та ж таки середньостатистична корова споживає на день із півцентнера різноманітної біомаси, над перетравленням якої в її шлунку трудяться міріади мікроорганізмів. У результаті «незасвоювана» клітковина розщеплюється на доступні організму корови живильні речовини, а також різні гази. У переліку останніх увагу вчених передусім привернув метан, якого корова виділяє приблизно 50 літрів на добу. У перерахунку на поголів’я всієї домашньої травоїдної худоби в розмірах планети — 80 мільйонів тонн на рік. Або 28 відсотків усього обсягу метану, що викидається в атмосферу за прямої або непрямої участі людини.

Більш того, виявляється, цей газ у 21 раз ефективніше за вуглекислий затримує в земній атмосфері сонячні промені. Останній, до речі, теж викидають в атмосферу корівки, хоча й не в таких кількостях, як метан. А ще роль корови у глобальному потеплінні зводиться до того, що в процесі виробництва кормів, будівництва корівників, транспортування виробляється приблизно 10 відсотків усіх тих газів, через які в нас дедалі частіше бувають нестерпна спека й усілякі природні катаклізми. Як підрахували співробітники японського Національного інституту тваринництва й пасовищного господарства, у процесі одержання однієї сімейної порції печені в атмосферу виділяється стільки ж парникових газів, скільки викидає автомобіль за 300 кілометрів шляху.

Причому, як показують світові тенденції, попит на автомобілі падає, а на м’ясо зростає. Тому не дивно, що відразу кілька науково-дослідних центрів світу наполегливо працюють над методами, які дозволяють скоротити коров’ячі «вихлопи». Найбільш очевидним способом розв’язання проблеми видається розробка спеціальної дієти. Справді, є речовини (додаткові жири, таніни, сапоніни), які дозволяють на 20 відсотків скоротити обсяги викиду метану. А часник і зовсім дає 50-процентний результат. Щоправда, корови не надто охоче поїдають усі ці «делікатеси», й зовсім уже важке це завдання для пасовищного способу ведення скотарства.

Можливо, більш перспективним виявиться напрям, яким рухаються нині австралійські вчені. Річ у тім, що в шлунку кенгуру, який діє, здавалося б, за тим же принципом, що й коров’ячий, метан не виробляється. Мікроорганізми, що живуть там, виділяють ацетати — похідні оцтової кислоти. Тепер учені виділили 211 ліній таких мікроорганізмів і почали їх ретельно досліджувати. Коли виявиться, що якісь із них за своїми властивостями підійдуть коровам, то шлунки останніх піддадуть «перезавантаженню».

А метан, виділення якого триває і за межами коров’ячого організму, не менш наполегливо намагаються вловлювати. Промисловими розробками поки що мало хто готовий похвалитися, проте певні успіхи у використанні коров’ячого гною як альтернативного джерела енергії світові ЗМІ відзначали вже не раз.