Пермакультура — крок до першовитоків

Боротьба зі шкідниками рослин і бур’янами, прагнення за будь-яку ціну отримати максимальний врожай завдяки великій кількості хімічних добрив — такі методи сьогодні переважають у сільському господарстві. Вирощування продуктів на полях перетворюється на бій із природою. Чи існують інші засоби господарювання, окрім монокультурного, коли на великому просторі вирощується один вид культури, внаслідок чого виснажується грунт і масово розмножуються шкідники?

Такий вид господарювання називається — пермакультурним (від слова — перманентне, тобто постійне, самодостатнє).

Пермакультура така сама дивина в Європі, як і в нас. Проте завдяки надзвичайній людині з Австрії на ім’я Зепп Хольцер, цей спосіб ведення господарства привертає до себе дедалі більше уваги. Люди з різних куточків світу приїжджають до Краметерхофа, щоб запозичити досвід зі створення живого самодостатнього простору, в якому панують розмаїтість і симбіоз рослин і тварин. Мудрість простого селянина оцінили провідні вчені й аграрії багатьох країн. Останніми роками Зепп Хольцер очолює чимало міжнародних проектів, пов’язаних із порятунком природних екосистем у різних куточках земної кулі, доведених до критичного стану бездумним господарюванням і руйнівним впливом людини на природу.

Ми стоїмо біля воріт, за якими розташоване господарство, що є метою нашої поїздки. Мрячить дощ, літній одяг довелося залишити в готелі й добряче утеплитися. Тут зов­сім інший клімат, бо господарство лежить на крутих альпійських схилах на висоті 1000 та 1500 м над рівнем моря. Цю місцевість називають австрійським Сибіром, оскільки вона має середньорічну температуру 4,2 градуса за Цельсієм, нетривалий теплий сезон і суворі зими.

Господарство розміщене на площі 46 га, а обслуговується лише його хазяїном, дружиною Веронікою, сином також на ім’я Зепп-Йозеф, та ще одним сезонним найманим робітником. Використовувана техніка — один трактор чи найманий гірський екскаватор, коли з’являється потреба в особливого виду роботах. Щорічний прибуток, який приносить господарство, 300—400 тисяч євро на рік!

В Австрії та інших країнах Євросоюзу існують жорст­кі норми та правила ведення певного типу господарства. Наприклад, на альпійських схилах потрібне висаджування ялинової монокультури. Проте, як розповідає Зепп, ялинові голки окислюють грунт, їхні поверхневі корені не тримають по-справжньому схили, у густих ялинових хащах нічого їсти тваринам. Схил же Зеппа Хольцера з висадженими різноманітними фруктовими деревами, різними видами листяних і хвойних порід витримує урагани без значних руйнацій.

Іншими нормами на гірських схилах із метою безпеки забороняється накопичувати воду. Мрією молодого Хольцера було створення водойм, розведення риби та водяних рослин. Фермер терасував схили. Сьогодні водні угіддя його маєтку займають чотири гектари, являють собою замкнену самодостатню екосистему й дивують своєю простотою і раціональністю.

Це два приклади з безлічі інших ідей, які потребували тривалої боротьби за право на існування з численними контролюючими державними органами. Аграрію довелося десятки разів обстоювати свої погляди в різноманітних інстанціях і судах.

Спостерігаючи за природою з дитинства, Хольцер помітив, що тільки різноманіття страхує біологічну систему. На цьому принципі засноване його здорове господарство. Воно вражає численним видовим складом і продуктивністю без використання будь-яких добрив, хімічних засобів боротьби зі шкідниками та хворобами. Безліч біотопів (природних підсистем) формують сприятливі умови для життєдіяльності тих чи інших груп рослин та істот.

Так, за величезним каменем, який, нагріваючись, утримує тепло, комфортно почувається полуниця. Люпин, конюшина ростуть під фруктовими деревами, привносячи до грунту азот, сприяючи їх належному розвитку. Орхідея «гріється» між вербами. Під ялинами та поруч із кущами синього агрусу непогано почувають себе низькорослі пальми.

Безліч квітучих рослин не залишає нікого байдужим: різноманітні сорти троянд, рододендронів, теплолюбні ківі, інжир, їстівні каштани, абрикоси, вишні, черешні, смородина, яблуні, ялини, кедри... А ще — отруйні рослини, помічні тваринам при хворобі: гіркий люпин, дурман, кампсис, аконіт, дельфініум, прянощі — коріандр, фенхель.

«У жодному університеті неможливо все пізнати про землю, — розповідає аграрій. — Треба вчитися читати книгу природи — там немає шкідливих рослин чи бур’янів. Немає землі, не здатної виробляти.

Рослини, які люди ставлять у залежність від добрив, подібні до наркоманів, і їхня якість різко падає. Лише рослини, вирощені без хімії, не створюють алергенів, є лікувальним живленням, а не живильним середовищем.

У природі можна знайти для будь-якої ситуації пораду й допомогу, потрібно лише з’єднатися з нею. Коли приймаєш рішення, перевтілься: ти — рослина, ти — тварина, ти — людина. Так зможеш легше й правильніше знайти рішення.

Людині потрібні глибоке коріння й здорова земля, де вона може черпати силу, може дістати допомогу, побороти страх, який розпалюється людьми, щоб зробити тебе залежним і використовувати».

На допомогу тим, кого зацікавить пермакультура, Зепп Хольцер написав книжку «Аграрій-революціонер». Уже готується до видання інша книжка, у якій автор ділиться особливими пермакультурними секретами. Гадаю, що в нас також є люди, котрі мають схожий погляд на природу, й готові вести своє господарство подібними методами.

Бажання жити на землі сьогодні є альтернативою життя в задушливому світі бетонних коробок і курних дорожніх заторів. Знайти шлях до природи ніколи не пізно.