ПЕРЕТВОРИМО ТЕРНОПІЛЬ У СМІТТЄЗВАЛИЩЕ?

Історія тернопільського «сміттєжиття» свідчить про нагальну потребу істотно переглянути принципи зберігання і переробки побутових відходів. Під міський смітник ще наприкінці 70-х віддали територію відпрацьованого кар’єру у селі Малашівцях Зборівського району. Поступово його дотягували до рівня, який відповідав би елементарним екологічним вимогам.

Ще 1989 року вивезення туди найбільш небезпечних промислових відходів було заборонене, а скидання відходів 3—4-го класу токсичності (в основному — будівельні матеріали) — обмежене. Але належним чином облаштувати дно сміттємогильника так і не вдалося. І хоч, як стверджує завідувач санітарно-гігієнічного відділу міської санепідемстанції Раїса Когут, «на виході в місто вода за хімічними та бактеріологічними показниками повністю відповідає ГОСТу 2874-82 «Вода питна», а інфекційних захворювань, пов’язаних з її вживанням, не зареєстровано вже впродовж останніх п’яти років», підстав для занепокоєння більш ніж досить.

Відходи нагромаджуються і просочуються у грунт. Управління екології та природних ресурсів в області нещодавно заборонило інтенсивну експлуатацію Верхньоівачівського водозабору, бо ж сміттєзвалище лежить у другому поясі його санітарної зони і ніхто не гарантує, що забірні споруди не можуть потягнути воду навіть з-під міського смітника. А водозабір забезпечує понад 70 відсотків потреб міста у воді… Більше того, постановою головного державного санітарного інспектора області від 21 січня 1997 року експлуатацію малашівського сміттєзвалища, яке давно стало об’єктом, що загрожує довкіллю, заборонено. Та смітник досі діє. Місто щодня звозить туди 400—500 кубометрів різних побутових відходів. І його закриття сьогодні означало б для Тернополя справжню екологічну катастрофу.

Однак у січні нинішнього року закінчився термін неодноразово продовжуваного договору між Тернопільською міськрадою та Малашівською сільрадою про експлуатацію сміттєзвалища. Інші населені пункти категорично не погоджуються мати на своїй території такий специфічний об’єкт (навіть по-сучасному обладнаний, ізольований, з освітленою дорогою), як полігон для твердих побутових відходів. Тому проблема виділення земельної ділянки під нове сміттєзвалище щоразу заходить у глухий кут.

Більшість «приміських» смітників в області активно експлуатуються ще з 70—80-х років, хоч офіційно вони давно закриті. Із 450-ти наявних на Тернопільщині сучасне, паспортизоване сміттєзвалище поки що одне — у місті Копичинцях Гусятинського району. Планується побудувати його аналоги у райцентрах Шумську, Козовій, селі Козлові Козівського району. Та весь тягар таких робіт лягає на обласний бюджет, адже жодному з міст, селищ або сіл області сьогодні не під силу великі грошові відрахування. Зауважимо: для реконструкції невеликих смітників і перетворення їх на екологічно безпечні та для побудови нових потрібно 300—400 тисяч гривень. Нове міське сміттєзвалище поблизу Тернополя потребує ще більше коштів — 1,5—2 млн гривень. Однак, незважаючи на затверджену минулого року сесією облради обласну програму з охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, в обласному бюджеті-2002 на такі цілі не закладено жодної гривні.

Великою мірою проблему сміття могло б розв’язати будівництво сміттєпереробного заводу. Упродовж 90-х років міська і обласна влади розглядали різні проекти утилізації та переробки побутових відходів. Начальник відділу екології Тернопільської міської ради Олег Соколовський каже з цього приводу:

— Донедавна в Тернопіль масово приїжджали представники німецьких, датських фірм і пропонували застарілі, екологічно шкідливі технології спалювання сміття, від яких відмовилися європейські держави. Тепер вони заборонені і в Україні. Згодом іноземці почали привозити сучасніші проекти. Але вони не були погоджені ні в Міністерстві екології та природних ресурсів, ні в Державній санітарній службі Міністерства охорони здоров’я. Основними аргументами візитерів були навіть не закордонні сертифікати, а їх копії і сумнівні зв’язки з високими посадовими особами в Києві.

Головного еколога міста турбують також типові вимоги закордонних бізнесменів створювати сміттєпереробне підприємство зі стовідсотковим іноземним капіталом. За цим, вважає він, стоять аж ніяк не добрі наміри. А не вивозити сміття — означає спровокувати глобальне екологічне лихо і соціальний вибух. Тому, — запевняє О.Соколовський, — не володіння газом, електроенергією, без чого ще можна якось обійтися, а саме …сміття дає найбільші важелі впливу на владу і, врешті, відкриває можливість керувати всією державою.

Але з усіх пропозицій, як стало зрозуміло, вибрати найперспективніші все ж таки можна. Наприклад, АТ «УкрНТЕК» (м.Донецьк) розробило проект переробки сміття шляхом високотемпературного піролізу: побутові відходи розкладаються на молекулярному рівні без доступу кисню. Ця технологія екологічно безпечна, бо при її застосуванні не виділяється отруйний газ фосген. У результаті виробляється піролізний газ. Відтак він подається на газову турбіну, яка може виробляти електроенергію для міста. НВКЦ «Ілві» (м.Київ) пропонує переробляти відходи інакше. Сміття розкладається на вихідні інгредієнти. Спресовуючи їх та вносячи добавки іншої продукції, можна виробляти промислові матеріали — панельні блоки тощо.

І екологи, і комунальники області погоджуються, що оптимальним варіантом було б існування сміттєпереробного підприємства паралельно зі сміттєзвалищем. На думку начальника управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації Андрія Дроздовського, «таке сусідство цілком логічне і виправдане. Адже у разі зупинки заводу або висунення сміттєпереробниками нереальних вимог місто мало б куди вивозити сміття».

Цей варіант, здавалося, ось-ось знайде своє практичне втілення поблизу Тернополя, у селі Чистилові. Раніше, ніж сміттєпереробний завод, який забезпечив би роботою кілька десятків мешканців, мало з’явитися нове сучасне сміттєзвалище для міста. Півтора року тому депутати Чистилівської сільради дали дозвіл на облаштування полігону побутових відходів. Але через три місяці, коли Тернопільська міська рада уже почала працювати над проектною документацією і готова була вкласти в облаштування сміттєзвалища майже 500 тисяч гривень, сільські депутати скасували своє рішення. Перемогла показна турбота про чистоту села, яке набуло ще більшої вразливості перед наступом екологічних лих: обласний центр — поруч. Міська влада подала позов до суду. Та зараз розгляд справи з різних причин зволікається.

Як наслідок, будівництво заводу не розпочато, територію для полігону твердих побутових відходів не вибрано. Тернополю загрожує зав’язнути у смітті. Та обласна влада, ще більше, ніж міська, демонструє спокій. Немає грошей — ну і біс із тим екологічним лихом... Дуже «господарський» підхід, чи не правда?