ОТРУТА ПО БАРТЕРУ

Гуртом, як кажуть, і батька легше бити. Приклад «гуртового» вирішення доволі складної пестицидної проблеми продемонструвала Львівщина. Хоча ще рік тому ніхто із зацікавлених (антагоністичних) сторін у це не повірив би.

Мова знову про Сянки, гірське село в найвіддаленішому районі Львівської області («ДТ» від 14 червня 2001 р. та 28 червня 2002 р.). А прославилися Сянки тим, що місцевий голова Степан Василечко у 1994 році почав активно боротися з отрутохімікатами, які майже впродовж двадцяти років були «прописані» в селі. Спочатку в безпечному, а потім у розваленому складі зберігалося понад 11 тисяч непридатних до використання і заборонених пестицидів, які забруднювали довкілля, отруювали сільську худобу, шкідливо впливали на природу. (До речі, нині територія Сянок входить до регіонального ландшафтного парку «Надсянський», який, у свою чергу, є складовою частиною міжнародного біосферного природного заповідника «Східні Карпати».)

Врешті-решт свою місію сільський голова (з допомогою громадськості, а, головне, незалежного екологічного фонду WETI, який об’єднав переважно молодих журналістів і екологів, котрі, власне, і зчинили «бучу» в міжнародному масштабі) виконав: усі пестициди на території Сянок затарені в залізобетонні контейнери і зберігаються на спеціальному заасфальтованому майданчику (хоч наразі з території села не вивезені). Але скільки за майже десять років боротьби Василечкові довелося натерпітися!..

Різні державні служби — екологічні, санітарні тощо одностайно заявляли, що сянківські пестициди ніякої загрози ні заповідному довкіллю, ні сільським жителям не становлять. Тим більше що з 1999 року в області почалася контейнеризація заборонених і непридатних до використання отрутохімікатів, і в Турківський район (переважно в Сянки) надходила більшість із придбаних контейнерів, куди відходи й затарювалися. Виробники контейнерів гарантували спокійне перебування там хімії від 50-ти до ста років. Але сільський голова, жителі села в те не дуже вірили, бо ж затарювали не окремі види, а суміш невідомо чого, яка по-різному могла себе повести. Попереджав голова і про те, що контейнери недбало закриті кришками. На те ніхто не звертав уваги.

І, як на гріх, наприкінці весни минулого року два контейнери із 24-х потекли: один вгорі, а другий знизу — тріснуло дно. Але й цього спробували недобачити держслужбовці: мовляв, хтось із селян зірвав кришку (а вага її величезна! — Авт.), ось хімія й потекла, а внизу ніякої тріщини взагалі немає. Здавалося, кінця-краю не буде цьому незрозумілому протистоянню.

І раптом колишні суперники стали по один бік барикади. Наприкінці листопада минулого року сесія Львівської обласної ради прийняла регіональну програму безпечного поводження із забороненими і непридатними пестицидами на 2002—2005 роки. Головні її напрями: повна інвентаризація всіх непридатних хімічних речовин, забезпечення їх надійного зберігання (а якщо можливо— повторне використання) та створення спеціальних підприємств, які займатимуться й опікуватимуться непридатними отрутохімікатами, аж поки вони повністю не зникнуть «з обличчя землі».

Згідно з обласною програмою, пестициди з усієї Львівщини звезуть в одне місце, посортують, інвентаризують, дещо — утилізують, а там, де є можливість, спрямують на повторне використання. Попередньо вже визначено й місце такого загального обласного складу. Це — склад діючий (правда, на його капітальний ремонт необхідно 900 тисяч грн.), і в ньому може зберігатися близько чотирьох тисяч тонн хімічних речовин — дві тисячі тонн пестицидів і стільки ж мінеральних добрив. (Сьогодні на території області, згідно з результатами останньої інвентаризації, є 759 тонн заборонених і непридатних до використання отрутохімікатів.)

Гроші на ремонт складу теоретично віднайдено — 400 тисяч з обласного фонду охорони довкілля і 500 тисяч — із державного. Створюється й підприємство, яке візьме на себе всі клопоти про нікому не потрібну хімію. Далі буде проводитися робота з контейнеризації відходів, хоча на Львівщині київські контейнери себе трохи скомпрометували. Але, як кажуть спеціалісти-екологи, до часткової руйнації контейнерів швидше призвела недбалість тих, хто запаковував туди пестициди і не дотримався всіх технічних вимог. Винних начебто знайдено, але жодного з них не те що не покарали, а навіть «у куток» на виправлення не поставили. Крім контейнерів, на Львівщині отрутохімікати планують запаковувати і у спеціальні поліетиленові мішки, які виготовляються для роздільного зберігання різних видів «хімії». Тобто на цьому етапі про суцільне знищення заборонених відходів поки що не йдеться: не має Україна ані своєї технології, ані грошей, щоб скинути цю проблему в інші держави, — йдеться тільки про їх безпечне зберігання.

І якщо на Львівщині в організаційному плані це питання, можна сказати, нарешті вирішено, то відразу постала інша проблема — проти пестицидів виступила сільська громада, на території якої розміщений склад і куди мають звезти всі відходи з області. І знову завирував громадський рух, очолюваний уже деякими депутатами. Не хочуть люди брати до себе чужу «хімію», не вірять у безпечність її зберігання, обстоюють свої права. А права вони мають значні. Адже якщо територіальна громада приймає рішення заборонити ввезення небезпечних для життя людей і довкілля речовин, то скасувати це рішення не в змозі практично ніхто. Отож певною мірою знову виходить зачароване коло…

Степан Татух, начальник відділу контролю земельних ресурсів Львівського обласного управління екології, каже, що нерідко громада приймає рішення без будь-якого аргументованого підгрунтя. Тому прокуратура все ж таки має відстежувати прийняття місцевими громадами таких рішень. Адже йдеться про екологічну безпеку держави. Та, безперечно, має існувати і компенсаційний механізм. Це — загальносвітова норма. Поступається громада якимись своїми інтересами — отже, повинна отримати за це певні «блага», скажімо — нову школу, впорядковані дороги тощо. Тобто сьогодні громада диктує умови свого існування. Адміністративні рішення, тиск влади не є вирішальними, як було раніше. І, очевидно, на це доведеться зважати.