Остання таємниця Чорнобильської катастрофи

За час, що минув після Чорнобильської катастрофи, з’явилося понад 110 версій її причин. Одна з них - про «екстрасенсорний вплив інопланетян на мозок чергової зміни» - здавалася найфантастичнішою. Та, як з’ясувалося, інтуїція її автора точно йому підказала, що така грандіозна катастрофа могла статися тільки через втручання «небожителів». Але звідки вони і як могли втрутитися, із цієї версії було неясно.

Катастрофа була неминуча

На рівні сучасних наукових знань картину Чорнобильської аварії коротко можна викласти так. Непрофесійні дії персоналу під час підготовки та проведення електротехнічних випробувань на 4-му блоці ЧАЕС, які проявилися в систематичному і грубому порушенні регламенту, привели реактор у некерований стан. У ньому, природно, почалася некерована ланцюгова реакція, яка закінчилася тепловим вибухом. А його автоматичні захисти, серед яких не було хіба що тільки «захисту від дурня», не змогли врятувати аварійний реактор, оскільки персонал заздалегідь їх відключив, «щоб... не завадили проведенню випробувань»!

Однак у даному випадку не допоміг би і «захист від дурня», тому що будь-який захист, створений однією людиною, інша обізнана і сильно зацікавлена людина, або така, яку жорстко понукують начальники, зможе завжди відключити, обдурити чи обминути.

Усі атомники погодяться: якщо оперативний запас реактивності (ОЗР) менше п’ятнадцяти, то реактор РБМК-1000 треба терміново глушити, оскільки він стає некерованим. Про це недвозначно було сказано й у регламенті: «При зниженні оперативного запасу реактивності до 15 стержнів реактор має бути негайно заглушений».

А випробувачі на 4-му блоці продовжували працювати, коли ОЗР зменшувався послідовно з безпечних 30 стержнів до 17, 12, 7 і навіть до 0-2 стержнів.

Працювати в таких умовах - однаково, що їхати на автомобілі залюдненою вулицею, кинувши кермо і гальма. Тому катастрофа була неминуча. Дива не сталося. З професійної точки зору це була авантюра і кримінальщина в чистому вигляді. Тому що за таке поводження з реактором настає кримінальна відповідальність за загальним обвинуваченням «втрата контролю над ядерно-небезпечним об’єктом», якби справа не закінчилася вибухом.

За законами детективу

Офіційні комісії відповіді на це запитання не знайшли, а по-моєму, й не шукали.

Хто дав наказ на збільшення потужності реактора після її провалу до нуля? Багато дослідників і ветерани ЧАЕС припускали, що це міг бути або начальник зміни 4-го блока (НЗБ-4), або заступник головного інженера 2-ї черги ЧАЕС (ЗГІЗ-2), або директор ЧАЕС. Але... «Хто дав команду на збільшення потужності - цього я не знаю... Була команда підняти потужність до 200 МВт, і вони підняли потужність»
(Ю.Трегуб, свідок).

Те саме показали й інші свідки. Таке колективне «незнання» виглядало дивно, бо так не скажеш про своїх добре знайомих начальників, два з яких стоять поблизу і голосно віддають накази.

Сам ЗГІЗ-2 і на «чорнобильському» суді, і пізніше, коли йому вже нічого не загрожувало за будь-які зізнання, всіляко відхрещувався від такої «честі». За його словами, в момент провалу потужності він був відсутній на пульті управління, і з’явився там, коли чергова зміна вже розпочала збільшення потужності за чиїмось наказом. А він тільки дав згоду на її збільшення до 200 МВт.

І є в розповідях ветеранів ще одна загадкова фраза, якої не можна було пояснити на той час: «Однак подали команду на збільшення потужності вдруге. А повторні команди виконуються беззастережно».

Якщо всьому цьому вірити буквально, то виходить, що чергова зміна 4-го блока, яка юридично відповідала за безпеку реактора своєю головою, не знала(?), чиї авантюрні накази вона виконує! А досвідчений ЗГІЗ-2, навіть не поцікавившись, хто так безцеремонно втрутився в його повноваження керівника випробувань, одразу і покірно почав виконувати явно злочинний наказ(!), та ще й не відомої йому особи(!!), та ще й відданий двічі(!!!). Чи можливо таке взагалі на ядерно небезпечному об’єкті?

«Та нехай вони нас не смішать! - можуть вигукнути ветерани ЧАЕС. - В ті часи на ЧАЕС усі телефонні розпорядження записували на магнітофон і в змінних журналах НЗБ, старшого інженера управління і т.д. У них записували сам наказ, хто, коли й з якого приводу його віддав, а також усі дії виконавців щодо його виконання з їхніми особистими підписами. Тому «не знати» автора «подвійного наказу» вони просто не могли. Скоріш за все, вже після аварії їх «сильно попросили» не оголошувати цього прізвища».

Так, але тоді його можна знайти в змінних журналах! Де ж вони? А вони, виявляється, кудись зникли відразу після аварії! Просто детектив у дусі Агати Крісті.

Тривалий час автор підозрював у «подвійному наказі» директора ЧАЕС. І для цього були підстави, якими не можна було знехтувати. І хотів було їх опублікувати, але бентежило те, що на «чорнобильському» суді обвинувачення директорові, що це саме він віддав «подвійний наказ», пред’явлено не було! До того ж жоден ветеран ЧАЕС у приватних розмовах не вказав на нього як на автора «подвійного наказу». А на мої прямі запитання заперечно хитали головою і виразно підводили очі вгору. Мовляв, бери вище!

Тож хто дав «подвійний наказ»?

Усі офіційні комісії не знайшли відповіді і на це запитання. А чи шукали?

Лише в рік 20-річчя Чорнобильської аварії насмілився відверто висловитися В.Комаров на офіційному сайті партії «Единая Россия» (24.04.2006, 16:47 МСК). До аварії він працював заступником директора з науки на Смоленській АЕС, а після аварії був у Чорнобилі головним інженером «Комбінату» - організації, створеної для ліквідації її наслідків, очолював експертну комісію при генпрокуратурі СРСР, яка визначала причини та винуватців катастрофи на ЧАЕС. Тому він мав прямий доступ до оригіналів аварійних документів, які ввійшли в кримінальну справу стосовно Чорнобильської аварії, а його свідчення мають велику історичну цінність. Нагадаємо, що такого доступу досі немає ні у вітчизняних учених, ні навіть у МАГАТЕ.

А тепер процитуємо В.Комарова, який відкрив нам прямо з матеріалів кримінальної справи чергову «останню таємницю» Чорнобильської катастрофи. Цитати коментарів не потребують, але потребують деяких непринципових уточнень. Отже:

«На початку 80-х років при ЦК КПРС було створено сектор нагляду за АЕС. До сектору входили В.Мар’їн і Г.Копчинський, які підпорядковувалися секретарю ЦК КПРС В.Долгих. Але чиновники з сектору займалися не безпекою, а активно втручалися в оперативне управління станціями, що й призвело до катастрофи».

«Я прослухав записи всіх телефонних переговорів і переглянув усі телекси, отримані на щиті управління 4-м блоком Чорнобильської АЕС… телекс був продубльований телефонним дзвінком з ЦК КПРС. Прямо на щит управління зателефонував Г.Копчинський…»

От вам і незалежне підтвердження віддачі «подвійного наказу», а також прізвище його автора!

«Керівник виведення 4-го блока в ремонт заступник головного інженера Дятлов та оперативний персонал розуміли, що робити цього (піднімати потужність реактора після провалу її до нуля. - Авт.) в жодному разі не можна. Десяток інструкцій і регламент з експлуатації реактора категорично забороняли подібні дії! Але Дятлову на щит управління зателефонував той-таки Копчинський, працівник всесильного ЦК КПРС, і наказав виводити 4-й реактор на потужність...»

«Перебуваючи за щитом управління, Дятлов ясно бачив, що реактор знаходиться в йодній ямі, що він некерований. Але, певне, все-таки сподівався, що «проскочить», і тому вирішив виконати наказ із Москви. Адже Копчинський сказав буквально таке: «Проводь перевірку! Або ти підеш на пенсію, або будеш головним інженером нової Чорнобильської АЕС-2».

Тут під ЧАЕС-2, скоріш за все, малися на увазі 5-й і 6-й блоки ЧАЕС, які тоді ударно будувалися. А в майбутньому до них збиралися додати ще 7-й і 8-й блоки.

Цитати з інтерв’ю В.Комарова (газета «Информпространство», №6, 2006 р.):

«…- Як стали відомі подробиці цієї розмови?

- Я особисто чув цей запис, коли очолював експертну комісію з підготовки обвинувального висновку. Всі розмови і дзвінки на щиті управління АЕС записувалися. Дятлов невдовзі помер у в’язниці (не у в’язниці. - Авт.), а Копчинський живе нині в Києві».

(На момент аварії останній обіймав посаду завідувача відділу атомної енергетики бюро Ради Міністрів СРСР з паливно-енергетичного комплексу. - Авт.)

«- Чим керувався Копчинський?

- …скоріш за все, в такий спосіб ця людина, яка до від’їзду в Москву працювала заступником інженера з науки саме на Чорнобильській АЕС, просто демонструвала свої апаратні можливості. Показувала, що, сидячи в Москві, у кабінеті на Старій площі, він, як і раніше, управляє Чорнобильською АЕС»…

«- Скільки ж стержнів залишилося в активній зоні реактора на момент катастрофи?

- Півтора».

У 1996 р. таку саму цифру (два «ефективні» стержні) назвали вчені Курчатовського інституту та Науково-дослідного і конструкторського інституту енерготехніки ім. М.Доллежаля (НДКІЕТ) у своїх офіційних звітах.

Якщо свідчення В.Комарова точні по суті (а в цьому немає сумнівів), то виходить, що Чорнобильську аварію спровокував наш земляк - колишній і нинішній киянин. «Хороший подарунок» підніс він рідному місту і всьому Поліссю. Цікаво, чи мучить його совість? І чому він не приїхав на «чорнобильський» суд і не взяв на себе свою частину вини? Або виступив би там свідком, свідчення якого полегшили б вину обвинувачуваних? А так виходить, що суд повісив на них і його вину.

Ми з ним знайомі з 60-х років минулого століття по роботі в київському Інституті ядерних досліджень. Там навіть пишалися, що наш співробітник зумів обійняти таку високу посаду. Як він там працював, ми не знаємо, але знаємо, що на початку 1991 р. він написав офіційного листа в ЦК КПРС із «геніальною» пропозицією - закрити всі АЕС із реакторами РБМК-1000! Мабуть, щоб не можна було докопатися до його ролі в Чорнобильській катастрофі. Навряд чи цьому листу дали б хід. І невідомо, чи обговорювали його в ЦК взагалі. Проте він поставив хрест на його партноменклатурній кар’єрі.

Та несповідимі шляхи Господні, і невдовзі після бурхливих політподій 1991 р. він знову з’явився в Києві. І тут йому, хоч як це парадоксально, доручили організовувати держконтроль над «осколками» атомної енергетики СРСР, які залишилися на території вже незалежної України. А пізніше він навіть трохи «порулював» ними.

У вересні 1989 р. газета «Социалистическая индустрия» помістила матеріали інтерв’ю з Г.Копчинським, у яких, зокрема, наводилася його, м’яко кажучи, дивна інтерпретація вироку «чорнобильського» суду: «Судили не людину - посаду. Брюханов постраждав і за неодноразові помилки персоналу, і за конструктивні недоліки реактора, хоча ні в тому, ні в іншому тільки він один винуватий бути не може. На мій погляд, одна з причин аварії - сліпа віра в безпеку атомної енергетики. Але люди, які створювали роками цю віру, на лаві підсудних поруч із Брюхановим не сиділи».

А тепер докладніше зупинимося на цій цитаті.

По-перше, фраза «Судили не людину - посаду. Брюханов постраждав і за неодноразові помилки персоналу, і за конструктивні недоліки реактора» узагалі не відповідають дійсності, тому що директора засудили за те, що він: «...не забезпечив надійної і безпечної експлуатації АЕС, сприяв створенню для експлуатаційного персоналу вседозволеності, благодушності та безтурботності... Не ввів у дію план захисту персоналу та населення від іонізуючого випромінювання, зумисне занизив рівні радіації, що завадило своєчасному виведенню людей із небезпечної зони» тощо.

Тобто не виконав своїх прямих службових обов’язків директора АЕС як у штатній, так і в аварійній ситуації. У результаті сотні співробітників ЧАЕС і ті, хто перебував у момент аварії на роботі, і ті, хто, не роздумуючи, кинувся на допомогу з Прип’яті, переопромінилися через незнання реальної радіаційної обстановки. Через це багато хто з них втратив своє здоров’я, а частина з них - і життя. Якщо не відразу, то невдовзі. Обіймаючи таку високу посаду, наш «герой» не міг не знати цих формулювань «чорнобильського» суду...

По-друге, напрошується природне запитання: якщо підходити до творців атомної енергетики так уже суворо й принципово, то чому на лаві підсудних поруч із Брюхановим добровільно не сів сам автор «подвійного наказу»? Адже очевидно, що його вина незрівнянно більша, ніж тих, хто розвивав і пропагував атомну енергетику в СРСР?

Востаннє ми спілкувалися з Г.Копчинським у квітні 2001 р. в Українському домі на конференції, присвяченій 15-м роковинам Чорнобильської катастрофи. Там було представлено нашу доповідь, у якій уже кількісно було показано, що всі офіційні версії, зокрема і його самого (2001 р.) і керівника комісії Держпроматомнагляду М.Штейнберга (1991 р.), помилкові. І що так звані конструкційні недоліки реактора до причин аварії не мають ніякого стосунку, і що до неї призвели тільки непрофесійні дії персоналу.

Наступного дня знову ми зустрілися на пленарному засіданні. І там Г.Копчинський навів мені свій «геніальний» контрвисновок, мовляв, якщо персонал не хотів підривати реактор, отже, він ні в чому не винний. Звідки випливало: якщо реактор вибухнув проти волі персоналу, але через його непрофесійні дії, отже, реактор «поганий», і в цьому вся причина.

У 2002 р. після виходу моєї статті «Про причини Чорнобильської аварії нам брехали 15 років» на сторінках «Дзеркала тижня» ми з ним обмінялися полемічно дуже гострими статтями. Але залишалося неясним, чому він і Н.Штейнберг замість наукового обговорення нових результатів із такою злісною упертістю оспорюють очевидні для фізиків факти? І тільки повідомлення В.Комарова прояснило: вони, скоріш за все, боялися, що ми докопаємося і до його особистої ролі в Чорнобильській катастрофі, а строки давності кримінальної відповідальності ще не минули.

Отже, певне, правильно кажуть ветерани ЧАЕС, що не всіх винуватців Чорнобильської аварії було посаджено у в’язниці, і що «чорнобильський» суд відігрався тільки на «стрілочниках». Звісно, у цих «стрілочників» - своя частка вини, бо якщо ти став за пульт управління реактором, то відповідаєш за його безпеку своєю головою. І якщо начальство віддасть тобі злочинні накази, ти не повинен їх виконувати. У 40-60-х роках минулого століття в атомній галузі так і було. Тому що тоді кадрова політика проводилася на принципах професіоналізму, а по блату чи за хабар там людей не тримали. А начальника, який віддав злочинні накази, неминуче очікувало суворе покарання.

Нині ж головний «штовхач» Чорнобильської аварії, чиї професійно безграмотні розпорядження принесли стільки лиха і Україні, і Білорусі, і Російській Федерації, живе, не бідуючи, в Києві на Печерську в одному з елітних будинків «царського села» і веде спосіб життя кабмінівського небожителя на пенсії. І, схоже, уперто не хоче покаятися у своїх гріхах. А його колишні підлеглі все ще намагаються напустити словесного туману навколо Чорнобильської аварії з очевидною метою - хоч якось урятувати честь відомчого мундира. І заодно врятувати свого колишнього начальника від відповідальності. Принаймні моральної. Бо для кримінальної відповідальності вже минули всі строки давності.

* * *

У квітні 2006 року на міжнародній конференції, присвяченій 20-м роковинам Чорнобильської катастрофи, було представлено офіційну «Національну доповідь». У ній на підставі вивчення накопичених матеріалів під науковим керівництвом академіка В.Бар’яхтара вперше в Україні офіційно було визначено, що головною причиною Чорнобильської катастрофи став: «низький рівень професійної культури операторів, керівництва станції та Міністерства енергетики та електрифікації СРСР у галузі безпеки АЕС».

У світлі викладеного вище вважаю, що буде цілком справедливо, якщо до 25-річчя Чорнобильської катастрофи до цього формулювання буде офіційно додано ще одну фразу: «...а також відділу атомної енергетики бюро Ради Міністрів СРСР з паливно-енергетичного комплексу».

І тоді об’єктивність щодо причин катастрофи на ЧАЕС восторжествує остаточно.