ОЛЕНІ НЕ ВИННІ

Події, що останнім часом почали розгортатися навколо Міжріченського мисливського господарства, схоже, незабаром можуть перерости у справжні баталії. Перша паперово-бюрократична атака, яку здійснило на господарство «Благодійне товариство підтримки охорони фауни та флори» (юридична адреса: с. Лебедівка, Вишгородський р-н Київської обл.), попри задекларований у своїй назві благородний намір «підтримки охорони» (тобто: хтось охоронятиме, а товариство підтримуватиме охорону?!), виявило, на наш погляд, щонайменшу турботу про флору та фауну. Натомість тяганина, ініціатором і головним важелем якої став колишній працівник мисливського господарства, а нині голова цього благодійного товариства М.Самчук, дуже швидко показала справжню мету діянь цього пана, а також прихованих замовників наступу.

Власне, про що ж ідеться? На перший погляд, наміри товариства сповнені суцільної турботи про звірів, птахів, рослинність — загалом про всю територію загальною площею понад 102 тис. га, яка лежить у межиріччі Дніпра (по узбережжі Київського водосховища) і Десни.

1957 року на цих землях, з яких лише близько 25 % придані для сільськогосподарського обробітку (та й то умовно, адже розливи річок щороку вносять свої корективи), було створено мисливське господарство «Міжріченське» Товариства військових мисливців Київського військового округу. Нині організацією мисливсько-рибальської справи тут опікуються члени Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України (ТВМР ЗСУ), зокрема ВКП «Військовий мисливець», з яким у квітні минулого року уклало договір про спільну діяльність ЗАТ «Українські лови».

Історичну довідку про ТВМР ЗСУ дав голова його Центральної ради Микола ГУРІН:

— Мисливство завжди дуже багато важило для розвитку якостей воїна. З середини XIX ст. у всіх європейських арміях, а також у США та Канаді створювалися мисливсько-спортивні гуртки, клуби, а парфорсне мисливство (тобто верхи на коні) кавалерія мала як обов’язковий вид бойової підготовки. І в Російській імперії тоді ж було видано указ військового міністра «Про запровадження у військах занять мисливством».

У Червоній Армії також добре розуміли значення полювання для бойової та фізичної підготовки бійців, а тому створювалися організації, покликані об’єднати військових мисливців і рибалок. У 1939 році члени Військово-мисливського товариства вже становили 43 % всіх мисливців країни.

В Україні перші військово-мисливські організації було створено у жовтні 1933 року в Київському та Харківському військових округах, а також на Чорноморському флоті. Після війни такі організації з’явилися і в Одеському та Прикарпатському військових округах. На початок 1990-х років в Україні Військово-мисливське товариство налічувало 56 тис. членів, у розпорядженні яких перебувало 39 мисливських і 2 риболовні господарства, 11 будинків мисливців та рибалок, 11 спортивно-стрілкових стендів, 2 риболовні туристичні бази, 8 мисливсько-рибальських магазинів, 2 заводи. Автотранспорт, плавзасоби, готельний фонд повністю задовольняли потреби товариства.

Зі здобуттям Україною незалежності було створено 1992 року Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України, яке зареєстроване та діє відповідно до законів України «Про об’єднання громадян», «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ» тощо. ТВМР ЗСУ — добровільна всеукраїнська громадська організація, яка об’єднує мисливців, рибалок та туристів — військовослужбовців, робітників і службовців Збройних сил України та інших силових міністерств і відомств, а також членів їхніх сімей.

При «розподілі» союзного майна Товариству не все вдалося зберегти. Проте, хоча владні структури й привласнили частину майна та мисливських угідь, Товариство все ж таки зберегло основний фонд у 41 мисливсько-рибальському господарстві на загальній площі 1045, 5 тис. га.

Варто зазначити, що ТВМР ЗСУ неухильно виконує свої статутні завдання. Зокрема широко розвиває мисливсько-рибальський спорт, стрілково-стендову підготовку, пропонує членам Товариства фізичне загартування у поєднанні з активним відпочинком; систематично проводить природоохоронні заходи на закріплених угіддях; у мисливсько-рибальських господарствах дбає про акліматизацію та реакліматизацію тваринного світу; виховує членів Товариства в дусі неухильного дотримання мисливської етики, бережного ставлення до природи і її тваринного світу. Військові мисливці та рибалки добре знають закони України і діють відповідно до їхніх норм.

Товариство, очолюване Центральною радою, нині має кілька регіональних організацій, у тому числі — Західну (Львів), Південну (Одеса), Кримську (Сімферополь), Військово-морських сил (Севастополь). Діють 23 гарнізонні і 893 первинні організації при військових частинах і закладах. Загальна кількість членів — 20 тис. осіб.

На жаль, доводиться говорити про те, що Товариство приречене і далі вести боротьбу за своє майно й угіддя. Через аморальні дії окремих можновладців, а також недосконалість законодавства ми втратили два заводи — у Києві й Одесі, а також стрілково-стендовий комплекс у Броварах. Кияни, очевидно, помітили й зникнення нашого магазину на вул. Червоноармійській.

І ось пішов наступ на одне з найкращих наших мисливських угідь «Міжріченське», яке перебуває у користуванні Товариства від часу його заснування і жодної копійки на його утримання та розвиток у держави не брало.

Розповідь Миколи Гуріна підвела до проблеми, яка штучно створюється навколо мисливсько-рибальських угідь «Міжріченського». У народ кинуто популістське гасло: «Заберемо у військових мисливців угіддя й перетворимо їх на регіональний ландшафтний парк «Міжріченський». І покотилася хвиля письмових звернень «благодійників» до сільрад, райрад і обласних структур (господарство адміністративно-територіально належить до Козелецького району Чернігівської області). Прикметно, що очолив рух борців за ландшафтний парк уже згадуваний пан Самчук, характеристики якого з попередніх місць його роботи в мисливських організаціях не свідчать про особливу стурбованість збереженням фауни. Навпаки, в них хіба що не говориться відкрито про браконьєрство, але йдеться про вади адекватного плану.

Тут слід додати, що мисливське господарство «Міжріченське», 60% якого становлять лісові угіддя й 15 % — водні, має ще одну особливість — військові полігони. Старші люди пам’ятають, як саме тут проводилися великомасштабні навчання союзного значення «Десна» із застосуванням тисяч одиниць техніки. І сьогодні ці полігони мають навчальне та військово-оборонне значення, хоча й у значно менших розмірах. Отже, стосовно намірів благодійного товариства: можна лише здогадуватися, про створення якого парку йдеться, — очевидно, із присмаком болота й пороху… Хоча б поняття відповідне до уподобаної ними території підібрали. Наприклад, заповідник, заплава, заказник чи зона… До речі, одна вже поруч є — чорнобильська.

У зв’язку з цим так і хочеться запитати ініціаторів ландшафтного парку, трохи перефразувавши Куліша: «Це ви, дядьки, серйозно чи по-українськи?» Схоже, заклопотані серйозністю намірів, дядьки справді знехтували формулюванням. Адже вони раптом побачили, що мисливське господарство почало активно розвиватися, особливо після долучення до його діяльності ЗАТ «Українські лови». І справді, з вертольота почали наукове обстеження території господарства, для підкорму тварин організували 20 додаткових майданчиків, у господарстві з’явилися чотири новенькі авто «Нива», два трактори, косарка, сіялка, плуг, борона. Під озимину зорали 18 га, а навесні — 25 га, на яких уже зеленіють овес, кукурудза, рапс, просо. На відтворення кількості диких копитних тварин вкладено 526 тис. грн., а кормів заготовлено на суму понад 79 тис. грн. Найближчим часом планується інвестувати у закупівлю тварин та інші господарські потреби 637 тис. грн.

Нарешті, ще одна, чи не найважливіша прикмета сьогодення Міжріченського мисливського господарства: для реакліматизації та розселення з наступним власним відтворенням «Українські лови» закупили в Білорусі у Національному парку «Біловезька пуща» благородних оленів (20 самок, 4 самці та 6 оленят) . Мимоволі постає запитання: чи змогла б сьогодні Україна на бюджетні кошти придбати для якогось зі своїх парків, нехай і ландшафтного, таких звірів? Адже лише один самець оленя коштує 860 доларів! Проте коли він бігатиме в Міжріченських нетрях, то на його лови не бракуватиме охочих, які лише прикриваються балачками про «підтримку захисту флори та фауни».

Не всі, до кого зверталися ці «патріоти», пішли їм назустріч. Адже перелицьованого борця за кілометр видно. В тому числі Державна служба заповідної зони Мінекології дала розлогу вмотивовану відповідь про неможливість створювати тут ландшафтний парк.

Звичайно, найбільше піддалися на популістські зазіхання пана Самчука і Ко місцеві ради, а особливо депутати-новачки. Так ось: спеціально для тих, хто ще вірить у благородність намірів благодійного товариства, повідомляємо про зміст останнього його клопотання до Чернігівської обласної ради. У цьому документі, більше схожому на ультиматум, президія товариства благодійників просить внести на розгляд сесії облради питання про створення регіонального ландшафтного парку, але лише за умови, що розглядатиметься і питання про закріплення мисливських угідь території парку за товариством з обмеженою відповідальністю «Міжріченське». Усі свої благодійні наміри товариство вклало в пакет з підприємницькою діяльністю на вже, так би мовити, розораному полі. Таким чином, клопотання-походеньки «підтримувачів захисту флори та фауни» враз звелися до банального — забрати в інших і привласнити. Стара, всім знайома пісня на новий хижацький лад. Але ж звірі не винні.

І не треба безоглядно вірити твердженню, буцімто мисливство — це тільки винищення тварин. У «Міжріченському» доводять, що все навпаки: мисливство — це насамперед захист природи та її тваринного світу, це спосіб відпочинку і спортивного дозвілля.