ОДА ВОСКРЕСЛОМУ ВЕЛЕТНЮ МИНУЛИХ ЕПОХ

«Останній біловезький зубр, який вільно живе на планеті Земля, був убитий 9 лютого 1921 року колишнім лісником Пущі Бартоломеусом Шпаковичем: нехай його ім’я, як і ім’я Герострата, збережеться в століттях!» — писала Ерна Мор, великий німецький зоолог. Недовго після цього трагічного випадку прожив і останній кавказький зубр: він загинув від кулі браконьєра в урочищі Тигіня 1927 року, коли «батько всіх народів» Сталін пустив по світу «з торбою» всі заповідники імперії. Зубр як вид перестав існувати в природних умовах. Величний звір, неприборкану силу якого описано в поемі М.Гусовського «Пісня про зубра», що ввійшла до скарбниці європейської культури XVI століття, є сьогодні неоціненним носієм дикого генофонду. Він з’явився в епоху голоцену (10—12 тисяч років тому) і представлений у Європі трьома різновидами: рівнинно-європейським (литовським або біловезьким) — мешканець широколистяних і змішаних лісів Європи — і двома гірськими: трансильвансько-карпатським та кавказьким.

Велетень європейських лісів у дикій природі зникав повільно: в IX—X століттях його не стало в Іспанії, Болгарії, Югославії, в XI столітті звір пішов зі Швеції, у XII — з Англії, у XVI він залишив Францію, у XVII — Німеччину та Східну Європу... Під час Грюнвальдської битви 1410 року, аби поповнити свій військовий провіант, у незайманих лісах диво-озера Свитязь, що на Волині, на зубрів полювали солдати великого князя литовського Владислава Ягайла. До початку ХХ століття зубри збереглися лише в Біловезькій Пущі та на Північному Кавказі. 1914 року в Пущі об’єкт царського полювання ще налічував 727 особин — це за чотири роки до його зникнення...

1926 року в усьому світі налічувалося 52 зубри, які утримуються в звіринцях і зоопарках Європи. Забігаючи наперед, скажу, що сьогодні на Волині живе 56 особин цього гарного звіра. Про це кореспондентові «Дзеркала тижня» повідомив Василь Сухопор — начальник відділу мисливського господарства об’єднання «Волиньліс», на угіддях якого також можна зустріти лося, оленів благородного та плямистого, козулю, дикого кабана.

— П’ятнадцять зубрів було завезено в наше господарство з Біловезької Пущі влітку 1965 року, — продовжує Василь Сухопор. — З огляду на багату кормову базу та чудові захисні умови перебування, 1990 року цих красенів у нас було вже 205. Та велика щільність диких тварин на обмеженій території призвела до значного погіршення кормової бази основних місць їх проживання, що й змусило зубрів у пошуках їжі залишати насиджені місця й виходити на прилеглі сільгоспугіддя, від чого зазнавали значних збитків господарства. У зв’язку зі спадом сільського господарства великі площі, що прилягали до лісових масивів мисливського господарства, останнім часом не обробляються. Звірі втратили підгодівлю й почали мігрувати в пошуках територій із надійнішим «прожитковим» мінімумом. Нові господарі країни, захопившись реформуванням та приватизацією економіки, про вимираючу фауну забули. Тим паче що реформаторські старання перших придворних міністрів від природи стримувалися убогим фінансуванням, а тому далеко за стіни кулуарів чиновників не виходили.

Випадки появи зубрів на територіях, дуже віддалених від постійного місця перебування, фіксувалися неодноразово. Взагалі цим тваринам властива міграція на великі відстані. Вони почали з’являтися в Осницькому мисливському господарстві, що на Волині, а згодом — у Костопільському, Володимирецькому та Сарненському районах Рівненської області. Три зубри загинули на залізничному полотні в смт Сарни. Бували й інші причини загибелі цих благородних тварин, зокрема браконьєрство, про що свідчать акти відповідних служб. На Заході політичному діячеві легше зізнатися в «голубизні», ніж у схильності до вбивства тварин. Полювання там вважають розвагою для садистів, а на Волині цим пишаються.

Історія порятунку зубра як виду — один із найяскравіших прикладів благородного ставлення людини до природи. Як розповів мені якось під час відвідин Біловезької Пущі досвідчений єгер, одна з вагомих причин зменшення популяції цього звіра — його слабка плідність. Потомство в зубра з’являється один раз на три роки, причому частіше народжуються бики, які в старості зовсім немічні: вони сліпнуть, втрачають зуби й з труднощами добувають собі їжу. Корови живуть на вісім-десять років менше. Відновлювати популяцію, що в Біловезькій Пущі почали робити 1946 року, у Польщі — 1929-го, було нелегко. Проте 1995 року в усьому світі вже налічувалося 3259 чистокровних зубрів, третина з яких мешкала в Пущі. Зубр — найбільша тварина Палеарктики. Маса тіла самців, які живуть у Білорусі та на Волині, досягає 850 кілограмів, довжина тіла — 350 сантиметрів, висота в холці — до двох метрів. По суті, зубр, який повернувся з того світу, — живий пам’ятник фауні Європи, національна гордість Білорусі. 1966 року, як зникаючий вид першої категорії, він був занесений до Міжнародної Червоної книги, 1978-го — до Червоної книги колишнього СРСР, 1981-го — до Червоної книги БССР.

Зменшення популяції зубрів у Волинській області змусило керівництво господарства вжити рішучих заходів. Проте ні посилена охорона мисливських угідь, ні постійна підгодівля тварин бажаних результатів не дали. Зубрів рік у рік стає менше.

В об’єднанні «Волиньліс» мені показали документ, який починається традиційною банальністю: «...з метою створення належних умов...» Далі йдеться про те, що об’єднання прийняло рішення організувати на території, прилеглій до с.Звєрєв, державний мисливський заказник місцевого значення «Зубр». На території заказника планується заборонити рубку лісу та полювання, створити мережу кормових полів, посилено підгодовувати лісових велетнів у зимовий період. Перелічені заходи, на думку фахівців об’єднання, стабілізують стан популяції на території лісомисливського господарства. Насправді ж площу заказника зменшено з 56 до 26 тисяч гектарів. Як кажуть, однією рукою даю, другою відбираю. Хто фінансуватиме ці заходи, поки що невідомо.

Величний зовнішній вигляд звіра свідчить про його неприборкану силу, давнє походження. Це ніби воскреслий велет минулих епох. Для наших далеких предків він був важливим об’єктом полювання, у середні віки — «царською худобиною». Кажуть, Леонід Брежнєв із почтом нерідко прилітав до Біловезької Пущі на полювання.

Зубр — неоціненний носій дикого генофонду. Як довели білоруські вчені, з метою виведення нових порід із абсолютно новими генетичними рисами його можна схрестити з домашньою коровою. Такі досліди вже проводилися в середині минулого століття і дали обнадійливі результати. На початку 90-х років у самців зубра біловезької форми почастішали захворювання сечостатевих органів, шлунково-кишкові розлади, випадки катаракти. Хоча природних ворогів зубри у наших широтах практично не мають (молоднякові можуть загрожувати лише вовки), вони часто гинуть від епізоотій, занесених домашньою худобою (ящур, сибірська виразка), від гельмінтозів та інших хвороб. Волинські зубри — теж представники біловезької форми. Та в якому стані їхнє здоров’я, ніхто мені відповісти не зміг.

Лісовий велетень вимирає ось уже десять століть. З нашою планетою він розлучається неохоче. Чи знайде зубр захисток у лісах Волині та в інших місцях, де поки що живе, — сказати складно. Але зберегти цю чудову тварину — наш обов’язок. Бож саме через людину звір опинився на межі загибелі.