НЕ ВТРАТИТИ ШАНС ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТОЇ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ У ЗВ’ЯЗКУ З ЗАКРИТТЯМ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС

Закриття Чорнобильської АЕС вимагає по-новому поглянути на проблеми вітчизняної електроенергетики, особливо, на ті її аспекти, які пов’язані з необхідністю створення компенсуючих потужностей. Донедавна в цьому питанні, здавалося б, не було особливих альтернатив. Оскільки власних фінансових коштів для створення нових генеруючих потужностей в України у достатній кількості немає, тому доводилося покладатися на фінансову підтримку країн «великої сімки», які підписали в 1995 році спільний меморандум про надання Україні допомоги в добудові блоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС. Однак зараз у цій справі з’являються нові можливості. Вони, як це не дивно, пов’язані із змінами у внутрішній політиці однієї з країн-донорів — Німеччини. Там, як відомо, був ухвалений закон про поступове (приблизно протягом 20 років) закриття всіх ядерних станцій. У зв’язку з цим Німеччина вийшла зі спільних з іншими країнами домовленостей в частині надання допомоги Україні в добудові енергоблоків вказаних вище українських атомних станцій.

Такий крок німецької сторони обумовлений рішенням про закриття атомних станцій на своїй території. Виходячи з цього, Німеччина не може підтримувати будівництво таких станцій будь-де, в тому числі і в Україні. Слід відзначити, що значну роль в зміні ядерної політики Німеччини зіграла Партія зелених, яка ввійшла в урядову коаліцію. Однак в даному питанні справа не обмежується «зеленою ідеєю», оскільки існує і більш прагматичний мотив у рішенні німецького керівництва. Справа в тому, що протягом найближчих 20—25 років більшість німецьких АЕС повинні бути закритими через фізичне старіння, і тому перед Німеччиною все одно постане проблема заміни цих генеруючих потужностей. Тому, беручи до уваги підвищену екологічну небезпеку АЕС, а також досить високу вартість атомної електроенергії, в ціні якої екологічний компонент становить істотну частину, рішення німецького керівництва є досить переконливим.

Для України цей німецький урок має особливе значення. Справа в тому, що багато з наших АЕС також повинні бути виведені з експлуатації приблизно в ті ж терміни і з тих же причин, що і німецькі станції. Однак у цьому випадку в нашої країни виникає набагато більше проблем, ніж у Німеччини. Зрозуміло, що Україна як країна з перехідною економікою має порівняно невеликий вибір можливостей для розвитку власної енергетики в порівнянні з тим, що може дозволити собі така країна, як Німеччина. Саме тому існує досить мало аргументів проти добудови Хмельницької і Рівненської АЕС, хоча з екологічної точки зору, маючи в своїй історії чорнобильську катастрофу, Україна повинна була б бути більш обережною в питаннях створення додаткових потужностей в ядерній енергетиці.

Але це, так би мовити, короткострокова перспектива. Значно гірше із загальною стратегією розвитку електро-енергетики України, в якій проблеми компенсації потужностей Чорнобильської АЕС могли б знайти більш чітке відображення. Такої стратегії, як відомо, в Україні просто не існує. Через те наші колеги по Верховній Раді, тобто Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки, нещодавно взяли на себе ініціативу організації громадської підтримки створення відповід-ної стратегії на період до 2030 року і організацію (в грудні 2000 року) розгляду даного питання в Асоціації енергетиків України. Активну участь у розробці такої стратегії має намір взяти і наш комітет.

У зв’язку з цим хотілося б знову повернутися до пропозицій з боку Німеччини. Справа в тому, що ця країна не лише досить категорично висловилася про своє небажання брати участь в добудові згаданих українських атомних станцій, але також не менш однозначно заявила про те, що свою частку в фінансуванні створення нових генеруючих потужностей взамін Чорнобильської АЕС вона хотіла б направити на створення в Україні екологічно чистої енергетики. За останніми даними на це Німеччина має намір виділити близько 300 млн. німецьких марок. Більше того, в даному питанні активну позицію зайняли земельні уряди Німеччини, які, бажаючи підтримати промисловість в своїх регіонах, стали виходити з пропозиціями на уряд України щодо конкретних проектів в електроенергетиці нашої країни, які мають фінансуватися з використанням вказаних німецьких кредитних ресурсів.

Безумовно, німецьким земельним урядам, що підштовхуються провідними німецькими фірмами, активності не позичати, особливо там, де мова йде про реальні гроші. Цьому нам слід ще довго вчитися. Однак, думаючи про можливість отримання фінансової підтримки з боку Німеччини, ми повинні розуміти, що в цьому випадку мова йде не про добродійність, а про позику. У зв’язку з цим виникає два питання: перше — чи брати взагалі ці гроші, і друге, — якщо брати, то на які проекти їх використовувати. Стосовно першого питання добре відоме негативне ставлення багатьох депутатів Верховної Ради до отримання будь-яких зарубіжних кредитів взагалі, оскільки досвід свідчить, що більшість проектів, під які бралися аналогічні кредити, виявилися просто не спроможними. Більш того, слід брати до уваги позицію і німецької сторони, яка не дуже довіряє Україні, оскільки по ряду проектів, які фінансувалися по відомих кредитних лініях, Україна виявилася нездатною повернути отримані гроші. У зв’язку з цим вказані кредитні лінії поки що «заморожені» з обох сторін: українська сторона більше надає урядових гарантій, а німецький уряд заборонив страховій компанії «Гермес» страхувати кредити для України з німецької сторони.

Таким чином, для того, щоб розпочати кредитування вказаних проектів, і Україні, і Німеччині необхідно виконати, так би мовити, «домашню роботу». Тобто, кожна із сторін має пройти свою частину шляху в підготовці умов, необхідних для того, щоб такі проекти стали реальними. Деяке полегшення у виконанні цієї роботи створює та обставина, що для фінансування добудови Хмельницької і Рівненської АЕС країни-донори (всі, крім Німеччини) повинні будуть знайти раціональні і обопільно прийнятні форми фінансування. А там мова йде як мінімум про 1,5 млрд. доларів. Тепер ці країни мають моральні зобо-в’язання перед Україною, яка виконала взяте на себе зобо-в’язання закрити Чорнобильську АЕС, що викликала у світової спільноти стільки занепокоєння. Іншими словами, якщо Україна і країни-донори знайдуть взаємоприйнятну модель для фінансування добудови вказаних ядерних блоків, то така ж модель може бути поширена і на взаємодію з Німеччиною (для створення генеруючих станцій у неядерній енергетиці). При цьому не слід спокушатися з приводу дійсних зобов’язань наших зарубіжних спонсорів, оскільки мова йде про гроші. А в цьому питанні, як відомо, простір для компромісів звичайно не дуже великий, особливо, якщо у наших майбутніх кредиторів будуть виникати побоювання щодо того, чи зможе Україна ці гроші повернути.

Таким чином, поки що не слід надто зосереджуватися на фінансових деталях цієї справи. Краще було б подумати про вибір найбільш привабливих проектів, які б відповідали інтересам обох сторін, тобто були корисними для електроенергетики України і в той же час були цікавими і для німецької сторони. Щоб комплексно підійти до вирішення цього завдання, нашим комітетом за участю Національної академії наук України була розроблена «Концепція створення екологічно чистих генеруючих станцій в електроенергетиці України (в рамках взаємодії України і Німеччини)». Дана концепція побудована з урахуванням декількох важливих, з нашої точки зору, принципів.

Найважливішим є те, що розробка і реалізація будь-яких проектів в рамках конкретних німецьких кредитів повинна базуватися на використанні українських національних енергетичних ресурсів, тобто вугілля і вітрового енергетичного потенціалу. Другим, не менш важливим, принципом є необхідність використання україн-ської машинобудівної промисловості для виготовлення енергетичного обладнання, на основі якого повинні створюватися нові генеруючі станції. Тобто застосування другого принципу передбачає, що обладнання в рамках вказаних кредитів не повинне купуватися у німецьких фірм, а буде вироблятися на українських заводах по ліцензіях цих фірм. І, нарешті, відповідно до третього принципу, пріоритет повинен віддаватися, в основному, створенню екологічно чистих генеруючих станцій.

Слід зазначити, що концепція була направлена на розгляд в ряд профільних комітетів Верховної Ради України і в органи виконавчої влади. До останнього часу істотних зауважень від них не надійшло. Це дає підстави вважати, що концепція може бути документом для початкового етапу роботи з німецькою стороною. Нині одним з основних питань є те, яким
об’єктам віддати пріоритет у вугільній і вітровій електроенергетиці України. Донедавна таке питання взагалі не могло ставитися, оскільки вугільні станції традиційно користувалися пріоритетом і підтримкою з боку держави. У той же час відносно вітроелектростанцій (ВЕС) існувала думка, що цей напрям не може розглядатися як серйозна альтернатива тепловим станціям. Проте останніми роками в світовій вітроенергетиці сталися кардинальні позитивні зміни і тепер ця галузь промисловості за темпами свого розвитку у багато разів випереджає вугільну, газову і атомну енергетики (див. рис. 1).

Доцільно нагадати, що дуже ощадливі німці, які не стануть вкладати гроші в сумнівні проекти, буквально за декілька років вивели свою країну на перше місце в світі по темпах будівництва ВЕС, кожні два роки подвоюючи їх потужність. Зараз сумарна потужність всіх ВЕС в Німеччині вже складає понад 4000 МВт, і у виробництво сучасного вітроенергетичного обладнання залучається все більше і більше німецьких фірм. Нинішній бум в будівництві ВЕС в світі і, відповідно, бум у виробництві вітроенергетичного обладнання, став можливий завдяки одній найважливішій обставині — значному зниженню ціни на електроенергію, що виробляється ВЕС. Вона вже стає нижчою від ціни на електроенергію вугільних станцій і продовжує знижуватися досить швидкими темпами (див. рис.2).

При цьому коефіцієнт використання встановленої потужності вітротурбін провідних, в тому числі німецьких фірм, який нещодавно не підіймався вище 15—20%, тепер для вітротурбін потужністю 600 кВт і вище вже досягає 38—42%. Саме таку технологію необхідно отримувати у провідних німецьких фірм в рамках вказаних вище проектів під німецькі кредитні ресурси і саме такі машини повинні виготовлятися на українських машинобудівних заводах по ліцензіях цих фірм.

На щастя, Україна виявилася досить добре підготовленою до цього процесу. Жодна з країн колишнього СРСР не має поки що промислових ВЕС і в жодній з них не налагоджено серійне виробництво ліцензійного обладнання, як це вже зроблено в нашій країні. Звичайно, поки на наших заводах виготовляються вітротурбіни потужністю 110 кВт, але слід брати до уваги, що тільки останніми роками в розвинених країнах почалося виробництво машин нового покоління великої потужності. При цьому у багатьох країнах ще продовжують успішно експлуатувати машини невеликої потужності. Слід також враховувати, що перші українські промислові ВЕС (наприклад, Донузлавська і Новоазовська) тільки зараз наближаються до потужності 10—15 МВт і тому вони поки що неспроможні стати конкурентами традиційних станцій. Однак саме на цих перших українських ВЕС ведеться відпрацювання технології будівництва і експлуатації таких нових генеруючих станцій, заснованих на екологічно чистій і безпаливній технології виробництва електроенергії. Крім того, освоєння українськими конверсійними заводами на чолі з ВО «Південмаш» технології виготовлення ліцензійних вітротурбін потужністю 110 кВт дозволить швидко перейти до серійного виробництва сучасних машин потужністю 600 кВт і вище. Для кількох десятків найбільших конверсійних заводів країни, вже залучених до виробництва цієї техніки, це означає можливість виходу на світові ринки збуту.

Розглядаючи вже досягнуті результати розвитку вітроенергетики, можна було б передбачити, що у неї не може бути серйозних противників. Тим більше, здавалось би, таких противників не повинно бути, зважаючи на велику залежність України від постачання зарубіжних енергоносіїв. Однак, на жаль, це не так. Існує думка, і цим грішать деякі урядові чиновники, що зараз в Україні не час для створення нової галузі, якою насправді є вітроенергетика, бо «вмирає традиційна енергетика». Адже відомо, що труднощі у електроенергетиці спричинені більш за все тим, що «вмирає» машинобудівна промисловість, яка втратила після розвалу колишнього СРСР колишні ринки збуту. Не зайве нагадати, що Україні дісталася в спадщину від колишнього Радянського Союзу одна з найбільших частин потужного ВПК, і тому для нашої держави конверсія відповідних українських підприємств є не менш важливим завданням, ніж розвиток електроенергетики. Слід нагадати, що при розвитку вітроенергетики обидва з вказаних завдань, які стосуються машинобудування і енергетики, можуть вирішуватися спільно. Однак лише в тому випадку, якщо обладнання для сучасних ВЕС буде виготовлятися на українських заводах.

Зазначимо, що аргументи противників вітроенергетики в основному зводяться до грошей, вони рішуче проти того, щоб держава вкладала гроші у розвиток вітроенергетики. Стандартний аргумент проти активного будівництва ВЕС в Україні під вказані німецькі кредити полягає в тому, що діючі в країні промислові ВЕС мають низький коефіцієнт використання встановленої потужності і тому ці гроші Німеччини слід направити на теплову електроенергетику. Відносно ефективності ВЕС противники вітроенергетики лукавлять, оскільки їм добре відомо, що всі без винятку ВЕС в Україні поки що є об’єктами незавершеного будівництва, і тому підраховувати які-небудь показники їх ефективності неправомірно. Це те ж саме, що зараз підраховувати фактичний коефіцієнт використання встановленої потужності для недобудованих блоків Хмельницької і Рівненської АЕС, який поки що рівний нулю.

Відомо, що рядом загальнодержавних програм заплановане будівництво в Україні до 2030 року декількох десятків ВЕС сумарною потужністю до 16000 МВт, що дозволить покрити близько 20—23% від загальних обсягів споживання електроенергії в країні. Саме цими цифрами і слід керуватися, визначаючи стратегію і тактику в розвитку української вітроенергетики як одного з найбільш великих національних проектів, безпосередньо пов’язаного з питаннями енергетичної, а значить і національної безпеки України. Всі спори про рівень ефективності ВЕС слід залишити фахівцям. Найбільш авторитетні з них працюють в Національній академії наук України, яка з недавнього часу взяла на себе відповідальність за науково-технічний і економічний супровід Комплексної програми будівництва ВЕС.

Для довідки: на основі розрахунків Міжгалузевого науково-технічного центру вітроенергетики НАН України на одну гривню капіталовкладень в сучасні ВЕС, що будуються на основі ліцензійних вітротурбін, держава або ж приватний інвестор може отримати від 4 до 7 гривень доходу. Ці розрахунки були зроблені відносно різних ВЕС, які знаходяться в різних вітрових умовах. Такі ж розрахунки, виконані по аналогічній методиці для вугільних станцій, дають значення прибутку набагато нижче, оскільки екологічна складова в ціні виробленої ними електроенергії становить вельми істотну частку.

Коли вже зайшла мова про вугільні станції, то треба згадати ще про одну проблему: обладнання для них, значна частина якого повинна закуповуватися у зарубіжних фірм. У цьому відношенні вугільні електростанції знаходяться в більш складному становищі, ніж ВЕС, для яких ліцензійні вітротурбіни потужністю 110 кВт вже повністю виготовляються на українських заводах. До того ж вітротурбіни потужністю 600 кВт і вище також можуть виготовлятися на вітчизняних заводах. У зв’язку з цим виникає принципово важливе завдання, яке полягає в тому, щоб українські машинобудівники і енергетики домовилися про те, як використати кооперацію українських заводів, що вже склалася, не тільки для виготовлення нових вітротурбін, але також і обладнання для вугільних електро-станцій.

Не підлягає сумніву, що екологічний аспект у розвитку вітчизняної електроенергетики набуватиме все істотнішого значення. Нашим електростанціям, особливо вугільним, вже в недалекому майбутньому доведеться дорогою ціною платити за негативний вплив на природу і здоров’я людини. Тому будівництво ВЕС повинно отримати в нашій країні пріоритет. Нині, за обставин, які витікають із зобов’язань Німеччини по наданню підтримки Україні в частині компенсації потужностей Чорнобильської АЕС, Україна отримує унікальний шанс доступу найпередовішої техніки і технології для створення екологічно чистих генеруючих станцій. Тому не можна упустити цей шанс.