На токсичному фронті — без змін

Треті роковини з моменту «преміксгейту» — найгучнішої в історії Закарпаття, якщо не всієї України, афери з незаконним завезенням кількох тисяч тонн небезпечних промислових відходів, минули у краї непомітно. Воно й не дивно. Цинічні журналісти кажуть, що будь-яка новина на третій день уже не новина. А через три роки і поготів. Проте не згадувати про проблему, принаймні до «круглих дат», негоже, бо жити поруч із нею і вдавати, що все гаразд, було б щонайменше нерозумно. Для тих, хто призабув, як усе починалося, зробимо невеличкий екскурс у новітню історію Закарпаття. 25 лютого 2005 року, на тлі ейфорії від помаранчевої революції, в обласній газеті «Трибуна» виходить стаття «Отруювачі, або Як окремі представники «сучасної ес-дикуватої опозиції» заробляли свої капітали». Це була точка відліку майбутньої справи про «премікси» — промислові відходи, тисячі тонн яких протягом багатьох років звозили в курортно-рекреаційне Закарпаття з різних місць Європи транзитом через Угорщину і скидали у найнеймовірніших куточках колись чудового краю. Як випливало зі статті, за п’ять років під виглядом теплостійких наповнювачів під назвою «Премікс» в область з території сусідньої Угорщини було завезено чотири тисячі тонн відходів — переважно гумової промисловості. Крім того, звідти ж у регіон було завезено чимало деревинно-тирсової плити, забрудненої формальдегідами. Її спалили у печах кількох цегляних заводів Берегівського району. Ці та інші неподобства чинилися з відома владних структур. Безпосереднім виконавцем називали зареєстровану в місті Береговому фірму «Озон». Хоча її роль в оборудці скидалася на роль відомої контори «Роги й копита» (а прискіпливі знавці дилогії Ільфа і Петрова згадали б іще й створену підпільним радянським мільйонером Олександром Івановичем Корейком «Промислову артіль хімічних продуктів «Реванш»). Після тієї публікації стався справжній інформаційний прорив. «Дзеркало тижня» в числі перших національних газет звернулося до проблеми, причому неодноразово (№№ 13, 14, 21, 27 за 2005 р.).

Незважаючи на оприлюднені імена і факти, жодна людина так і не понесла кримінальної відповідальності. Особи, які згодом намагалися називати конкретні прізвища винних, нині почуваються пошитими в дурні. Наражаючись, як мінімум, на неприємності, вони нічого не довели. Справа про незаконне завезення відходів так і залишається в довгій шухляді Генеральної прокуратури — разом із найгучнішими справами на кшталт спроби отруїти кандидата в президенти Віктора Ющенка. Тож справи менш гучні і поготів залишатимуться нерозкритими.

Банка «преміксу» як попіл Клааса

На третій рік після старту «преміксгейту» жителі Закарпаття (точніше, Берегівського району, де за гарячими слідами було виявлено вісім місць незаконного складування мішків із цією речовиною) вже не тільки не сподіваються на покарання винних у навмисному отруєнні їхньої малої батьківщини, а й навіть не роблять спроб вимагати цього. У постпомаранчевій Україні теза про можливість уникнути покарання за найстрашніші злочини (політичні вбивства чи замахи, крадіжки в особливо великих розмірах тощо) утвердилась і стала аксіомою. У нашій країні за ґратами сидять лише невдахи, яким забракло нахабства чи лихої вдачі вчинити такий злочин, щоб і на відкуп вистачило, і на те, щоб пов’язати потрібних людей у високих кабінетах «узами» кругової поруки. Відтак у простих громадян тепер одне бажання — аби влада всіх рівнів нарешті хоч щось зробила для остаточного вирішення проблеми з горезвісним «преміксом». Слід зазначити, що за три роки чехарди з частими змінами у владній верхівці під особистий контроль справу брали прем’єр-міністри, міністри з надзвичайних ситуацій, міністри з охорони навколишнього природного середовища, не кажучи вже про місцевих можновладців. Багатьох високопосадовців жителі Берегівщини навіть мали нагоду бачити особисто (наприклад, міністра з питань надзвичайних ситуацій в уряді Януковича закарпатця Нестора Шуфрича). У 2006 році один із чиновників, голова парламентського комітету з екополітики Валерій Кальченко, після відвідин Закарпаття зробив яскравий жест — повіз із собою до Києва літрову банку «преміксу», аби вона стояла в нього на столі й нагадувала про невирішену проблему. Цікаво, чи стоїть та банка у шановного пана і досі? Шкода, що й інші начальники не прихопили з собою цього «попелу Клааса», який мав би стукати в серця всіх, хто має можливість допомогти співгромадянам.

Бо, виявляється, покидати Берегівщину «премікс» не збирається. У серпні минулого року в Києві відбулося розширене засідання колегії Мінприроди України «Про підсумки роботи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у І півріччі 2007 року». Розглядався широкий спектр екологічних проблем. Ішлося, зокрема, й про згадані відходи на Закарпатті. Начальник держуправління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов тоді зазначив: «…на територію Берегівського району Закарпатської області приватним підприємством «Озон» було завезено з Угорщини 1453,46 т суміші речовини «Премікс». Проведені заходи: роботи щодо контейнеризації суміші речовин «Премікс» проведено за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Всього було виділено та профінансовано коштів на загальну суму 1842,67 тис. грн., за рахунок яких контейнеризовано 460,66 т суміші «Премікс» у металеві контейнери в кількості 3900 шт. 656 т у мішках типу «Біг-Бег» завантажено в 24 залізничні вагони... На даний час держуправлінням вирішуються необхідні процедурні питання щодо проведення тендера на виконання робіт із контейнеризації залишків суміші речовин «Премікс» на загальну суму 200 тис. грн., яка виділена з Державного фонду охорони навколишнього середовища на 2007 рік». І наприкінці, після переліку пропозицій щодо вирішення проблеми, найцікавіше: «У зв’язку з тим, що СБУ порушила кримінальну справу, питання подальшого поводження з речовиною «Премікс» може бути вирішено після завершення слідства».

Коли чуєш аргументи про те, що «премікс» має залишатись у Закарпатті до завершення розслідування, на думку спадає аналогія: хіба після вбивства людини слідчі залишають її тіло на місті злочину? Хіба підпалені будинки не ремонтують, а підірвані машини не прибирають з вулиць, доки встановлюють винуватця? Абсурд! Чому ж тоді для слідства у справі «преміксів» (як зазначалося вище, є підстави сумніватися, що зрештою хтось-таки відповість за цей злочин) неможливо взяти кілька сот проб із різних місць зберігання, забрати їх для необхідних аналізів, а відходів таки позбутися?

Дещо про основи хімічної філології

Не хотілося б підозрювати слідчі органи (СБУ, Генпрокуратуру) у більш ніж дивній поведінці. Логіка підказує, що справа тут не в необхідності зберігати тисячу тонн речових доказів неподалік місця злочину. Слід зауважити, що йдеться про понад тисячу тонн, тоді як раніше фігурувала цифра в чотири тисячі тонн, тобто місцезнаходження більшої частини відходів невідоме. Скоріш за все, ніхто до пуття не знає, що з ними робити. Точно склад відходів так і не визначено. Основну масу порошкоподібної речовини становить гумова крихта. Проте в ній містяться важкі метали, в яких перевищення допустимих для здоров’я людини норм концентрації, за однією з численних експертиз, становить: нікелю — у вісім разів, свинцю — у вісім, цинку — у 220, міді — у 1000 разів. У складі відходів виявлено й скляні ниті, й вапно, й вугільне борошно, й сажу, і навіть... перемелену шкаралупу кокосового горіху. І все це перемішано до стану однорідної маси. Отже, відходи чесно названо «преміксами» — тобто сумішами. Цікаво відзначити, як за три роки колись цілком позитивне слово «премікс» (мовою працівників сільського господарства, це суміш вітамінів та мікроелементів, якою підгодовують худобу) набуло іншого, відверто негативного значення. Нині навіть у пошуковій стрічці популярного Інтернет-ресурсу «Яндекс» передусім видаються посилання на сумновідомі відходи. На Закарпатті ж слово ввійшло в побут як синонім отрути на
кшталт ціанистого калію.

Отак ми й перешли до цікавих філологічних вправ. Почувши про закарпатське лихо, деякі підприємливі люди заквапилися заробити на ньому ще раз. Відтак авторові неодноразово доводилося чути або читати, що є в нас підприємства, які здатні ті «премікси» утилізувати. Згідно з визначенням, що міститься в «Законі про відходи», утилізація — це «використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів». Тобто технологічний процес, у результаті якого з непотрібних відходів отримують користь (слово «утиль» походить від латинського utilis — корисний). Яку користь можна отримати з невизначеної суміші казна-чого, можна тільки гадати. Варто зазначити, що два провідні наукові інститути свого часу зробили про неї протилежні висновки. Так, згідно з висновками експертизи Інституту гігієни та медичної екології ім. О.Марзєєва, ці відходи не несуть реальної загрози здоров’ю людей. Тим часом відповідно до висновків Інституту екогігієни та токсикології ім. Л.Медведя, відходи є речовинами першого класу небезпеки. Тож їх утилізація — це, вочевидь, лукавство, бо отримати щось корисне з «преміксів» неможливо.

Певно, тому нині маємо справу ще з одним філологічним «кунстштюком» — згаданою вище контейнеризацією. Коли чуєш це слово, в уяві виникають надійні герметичні ємності, здатні віками утримувати в безпеці для довкілля найнебезпечніші речовини. Як повідомляє офіційний сайт обласного Держуправління охорони навколишнього природного середовища, «...для забезпечення належного тимчасового зберігання суміші речовин «Премікс» на території області та недопущення негативного впливу на здоров’я людей і довкілля в грудні 2006 року проведено роботи з її контейнеризації за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Всього було виділено та профінансовано коштів на загальну суму 1842,67 тис. грн., за рахунок яких контейнеризовано 460,66 т суміші «Премікс» у металеві контейнери в кількості 3900 шт. Інші 336,8 т цієї суміші заскладовано у складському приміщені колишньої райспоживспілки м. Берегового. Для завершення всього комплексу робіт з утилізації, видалення або знешкодження суміші речовин «Премікс», яка знаходиться на території області, в тому числі 656,5 т, завантажених у 2005 році у 24 вагони, Держуправлінням до Мінприроди України направлено запит на суму 8500,0 тис.грн.». Прості підрахунки показують, що задля тимчасової (!) контейнеризації необхідно витратити майже чотири тисячі гривень на кожну тонну «преміксу». Як виглядає кінцевий результат цього заходу, неважко побачити, пройшовшись місцями зберігання цих речовин.

Згідно з наданою одним з місцевих громадських активістів мешканцем села Велика Бакта Миколою Сіренком «Картою місць складування «Преміксу» в Берегівському районі на 1.01.2008» маємо нині таку картину: у селі В.Бакті, після гучної, під спалахи фото- і відеокамер, «спецоперації» бійців МНС із перезатарювання відходів з дірявих мішків залишається 39 тонн (322 бочки); у селі Боржаві — 14 тонн (93 бочки); селі Мужієве (кар’єр) — 6 тонн (59 бочок); місті Береговому, райсільгоспхімія — 11 тонн (76); місті Береговому, АФ «Вікторія» — 208 тонн (1632); місті Береговому, склади райспоживспілки — 183 тонни (1708) плюс 336 тонн не затарених; селі Боржаві — 430 тонн у 16 залізничних вагонах; місті Береговому — 226 тонн у восьми залізничних вагонах; селі Шомі, фундамент школи, — кількість не визначено. Таким чином, згідно із цими даними, усього в Берегівському районі зосереджено 1453 тонни «Преміксу», з них 460 тонн — у 3400 металевих бочках. Саме бочках, бо назвати їх контейнерами можна лише за наявності доброї фантазії. На цих бочках ємністю в 290 кг нетто, можна прочитати, що їх призначено для зберігання концентрату для виробництва фруктових соків. Як саме зберігаються відходи, неважко переконатися кожному охочому. Наприклад, сходивши на екскурсію на територію колишньої меблевої фабрики, нині АФ «Вікторія». Це хоч i околиця Берегового, проте неподалік — залізнична станція, житлові будинки і як апофеоз безсилля держави, за якихось сотню метрів, — будівля Державної податкової адміністрації. Тут зберігається 208 тонн відходів у 1632 бочках. Чимала частина бочок уже «дегерметизована», тобто стоїть без кришок — їх просто вкрали. З інших місць зберігання відходів крадуть і самі бочки, висипаючи їх вміст тут-таки. У відкритих бочках —поліетиленові мішки, вже добряче порвані. Коли ці бочки проіржавіють у вологому закарпатському кліматі — питання часу. Напевне швидше, ніж слідство добіжить кінця. Тоді «контейнеризацію» можна буде починати спочатку. Прямо-таки за Лесем Подерв’янським — «Рух життя, або Динамо». Можливо, не випадково запорізька фірма, яка виграла тендер на контейнеризацію, за іронією долі зветься «Науково-виробниче товариство «Динаміка»?