На порозі біотехнологічної революції на кшталт бразильської

Сьогодні навіть незручно згадувати, що Україна була колись серед лідерів у розробках генно-модифікованих організмів (ГМО). Як зазначив професор Сиволап, «коли ми починали займатися генетикою рослин, японські роботи на цю тему були настільки примітивними, що нас вони відверто смішили. Та відтоді багато води збігло і, погляньте, наскільки тонкі біотехнологічні досліди японці проводять нині!»

Як змінилося все відтоді — сьогодні ми в компанії кількох відсталих африканських країн боремося з біотехнологіями. Логічно замислитися: як у сучасному суспільстві виникають небезпечні фобії?..

Зародження нелюбові до ГМО почалося ніби ненароком. Потім вона оформилася в ефектну фразу, промовлену з трибуни Верховної Ради: «Якщо колорадський жук не їсть таку картоплю, навіщо її їстиму я?». Зрештою, зелені підняли на свій щит боротьбу з біотехнологіями, і покотилося. Останню крапку в цьому процесі, мабуть, поставив теперішній міністр АПК, заявивши, що корисніше вигодувати бичка, ніж українського академіка. Приїхали!..

Сумним наслідком усіх цих подій стало те, що Україну залишило дуже багато чудових спеціалістів-генетиків, біотехнологів, які сьогодні успішно просувають напрям на Заході. А в нас хоч і наплодилося багато борців із ГМО, вже не вистачає фахівців, аби налагодити елементарний контроль ввезеної продукції. Тому український ринок буквально завалений продукцією без жодного маркірування. Ось таким є несподіваний результат цієї активної боротьби.

Учені, які залишилися в Україні, щосили намагаються врятувати ситуацію. Один із важелів її виправлення — конференції Чорноморської біотехнологічної асоціації, що збирають генетиків і біотехнологів країн басейну Чорного моря. Нинішнього року конференція працювала в Ялті. Як розповів її голова, академік НАНУ Ярослав Блюм, «ми кілька років тому організували асоціацію, аби підтримувати розвиток біотехнологій у нашому регіоні, координувати зусилля, закони. Нинішнього року було вирішено провести її в Україні. Вона представлена провідними фахівцями світу».

Оглядач «ДТ», запрошений на конференцію, звернувся до відомих у світі фахівців, аби розібратися: чому ж у всіх чорноморських країнах (переважно сільськогосподарських) біотехнології розвиваються так слабко й яка доля спіткає їх сільськогосподарське виробництво, якщо ситуацію найближчим часом не буде радикально виправлено?

Марко Ван МОНТЕГЮ — один із засновників генної інженерії рослин (Швейцарія):

— Загальна світова тенденція у генній інженерії вже очевидна: навіть коли більшість людей у якійсь країні проти біотехнології, то вони... не праві. Вся природа являє собою пул генів, і не важливо, де вони знаходяться — у мікроорганізмах, рослинах, тваринах. Їх можна комбінувати, досягаючи значущих результатів. Тож людство уже не зійде з цього шляху. За короткий період розвитку напряму можна виокремити три хвилі цього процесу. І з кожною наступною хвилею досягнення стають усе більш вражаючими і глибокими.

— Яка доля спіткає країну, що відмовиться від ГМО?

— Вона прирікає себе на животіння і свідоме знищення найпрогресивніших напрямів у промисловості і сільському господарстві. Напевно, є щось символічне в тому, що найбільше несприйняття біотехнології спостерігається у найбільш відсталих і консервативних країнах, де правлять недемократичні режими.

Іллімор АЛЬТАСАР (Канада):

— У деяких країнах світу люди занепокоєні тим, що при біотехнологічних операціях ми привносимо в організм крихітну послідовність ДНК. Це дивне занепокоєння, адже, якщо ми з’їдаємо немите яблуко, то з ним мільйони мікробів потрапляють у наш організм разом із силою-силенною непотрібної генетичної інформації. А що відбувається, коли ми п’ємо не зовсім чисту воду або беремо руками їжу?.. Це нікого не хвилює! І водночас скільки галасу тільки через те, що біотехнологи внесли якийсь ген у рослину, яка піде в їжу. Ніхто навіть не замислюється над тим, що така рослина корисніша, бо це чистіший продукт — без хімічного забруднення, без вірусів тощо... Ми чомусь не можемо змиритися з тим, що так чи інакше перебуваємо у генному морі, яке споживали, споживаємо і споживатимемо. Треба чесно визнати, що всі гени, які привносять біотехнологи, натуральні. Це не результат хімічного або ядерного синтезу...

— Проте, пане Альтасар, від учених можна почути і про синтетичні гени. Може, саме це лякає людей?

— Це лише фігура мовлення — у ГМО немає нічого синтетичного. Ми копіюємо природний ген із допомогою знову ж таки природних ферментів, конструюємо нові організми виключно з елементів «природного конструктора», тобто діємо в окреслених природою межах.

Юрій СИВОЛАП, доктор біологічних наук, директор Південного біологічного центру, УААН:

— Сьогодні в Україні становище дуже важке. На нас насувається серйозна криза, бо якщо ми вступимо до СОТ, станемо де-юре європейською країною, то бар’єри впадуть, і до нас прийдуть сучасні іноземні сорти, що витіснять вітчизняні. Треба чесно визнати — наше сільське господарство на 15—20 років відстає від світового. Це дуже прикро, оскільки в нас було все для розвитку новітніх технологій. Ми були одними з перших, хто розробляв введення екзогенної ДНК у трансгенні рослини. А коли настав час створення генних конструкцій, уряд перестав субсидіювати ці роботи, оскільки в нас неправильно зрозуміли сигнал, що надійшов із Європи.

Там аби закрити свій ринок від дешевих і ефективних американських, аргентинських, канадських сортів, запровадили мораторій на трансгенні рослини і на продукти трансгенних рослин. Та водночас Європа субсидіювала величезні кошти на створення трансгенних рослин.

А в Україні сприйняли заборону за... чисту монету і взагалі не субсидіювали розвиток біотехнологій. У нас говорили тільки про те, що ГМ-організми — погано і що, мовляв, від них скрізь відмовилися. Цей прорахунок настільки серйозний, що його варто проаналізувати з погляду державної безпеки.

— Тобто ви повністю заперечуєте будь-яку небезпеку, що її може нести ГМО?

— Небезпека є, але вона зовсім не там, де її шукають і не в тому, чим лякають громадськість. Трансгенні рослини можуть потрапляти в природу, тому потрібно грамотно підходити до їх вирощування. Щоб запобігти цій небезпеці, потрібна мережа лабораторій, яка моніторитиме гени. Проте наша наука давно не субсидіювалася достатньою мірою і в нас немає можливості проводити такі роботи. Нині потрібно укласти договори з фірмами про спільне використання того, що вони розробили. Доведеться платити їм певне роялті від виторгу. Ми зобов’язані підключитися до генних технологій ХХI століття.

— Ми вже мали досвід, коли «Монсанта» перенесла сорт картоплі сюди...

— Навіть три сорти. Та вони виявилися нестійкими до фітофтори і, як на мене, були трохи іншого напряму. Проте з такими фірмами, як «Монсанта», потрібно укладати угоди і працювати не на канадських або американських, а на сортах, зареєстрованих у нас, які пройшли тут повну перевірку. До них потрібно додавати генні конструкції, напрацьовані передовими фірмами.

Гадаю, якщо уряд не оцінить масштабів загрози, далі буде катастрофа. Окрім усього іншого, іноземні фірми не працюватимуть із нами, якщо ми не створимо сучасних лабораторій, які дозволять реалізовувати спільні проекти. Не може бути так, що вони фінансують дослідження на мільйони, а ми — на сто гривень.

— Свого часу в Україні були селекціонери, наприклад, знаменитий Ремесло, сортами яких засівали мільйони гектарів. Чому такого немає тепер?

— Сьогодні у розвинених країнах сортів-мільйонників немає. І взагалі, коли певний сорт монопольно займає великі площі — це явний показник низької культури землеробства. Сорти повинні займати невеликі площі і давати при цьому максимальні врожаї. Навіть в Одеській області є три регіони, де мають сіятися різні сорти. Однак щоб їх мати, потрібно добре налагодити роботу з насінництва — ми не повинні цілком покладатися на досвід Заходу, оскільки в нас є гарна основа і для своїх сортів.

Микола БОЙКО («Монсанта-Україна»):

— З висоти сьогоднішнього дня можна сказати, що суспільство в Європі (і в Україні тим більше) десять років тому не було готове до прийняття революційної біотехнологічної технології. Розвиток науки пішов так швидко, що проекти фантастів здалися чимось дуже наївним у порівнянні з тим, що зробили вчені. А люди, особливо неосвічені, не змогли це прийняти. Крім того, заплутати ситуацію допомогли «друзі-конкуренти», котрі розповідають всілякі страшні історії про ГМО. Це була свідома антибіотехнологічна, антимонсантівська кампанія...

— Чому антимонсантівська?

— Та тому, що «Монсанта» була найяскравішим представником цього напряму. Вона — основний гравець на цьому полі. Адже сьогодні близько 90 відсотків біотехнологічного ринку в сільському господарстві зайняте продукцією компанії «Монсанта». У цієї боротьби багато складових: і консерватизм мислення населення, зайнятого традиційним сільським господарством, і побоювання селекціонерів, які залишаться без роботи. На жаль, вони не зрозуміли, що генна інженерія — тільки один з інструментів селекції, і для них роботи в нових умовах тільки додасться. Підклали дров до багаття і хімічні компанії, які бояться позбутися свого ринку. Уявляєте, які доходи приносять дрібні упаковки пестицидів, — і тепер усьому цьому кінець? І плюс відсутність законодавчої бази для нового напряму в країні.

— Але ж у США теж начебто немає такої бази, та це не стало їм на заваді?

— Американці прийняли дуже просте, але мудре рішення — вони почали працювати так, як працювали б із пестицидами. Вимоги в них майже ті ж самі і до трансгенних рослин. Це посприяло швидкому розвитку.

Європа пішла власним шляхом. Вона, навпаки, створила дуже жорстке законодавство, перша мета якого — загальмувати впровадження біотехнологій. За цим був хитрий розрахунок: коли б вони не заборонили, до Європи прийшли б американські фірми, які вже досягли більшого, і захопили б ринок.

— А в Україні сприйняли ці заборони за чисту монету — як боротьбу за екологію, за чистоту природи? Цікаво, як почуваються зелені, котрих так безпардонно використали глобальні компанії?

— Про це вам краще запитати в зелених. У результаті всіх цих подій — наші спеціалісти-біотехнологи працюють по всьому світі. До речі, дуже успішно. Чи не час повернути їх назад і зайнятися повномасштабним розвитком напряму й у нас? Для України це дуже актуально, адже поля засмічені бозна-чим, шкідники і бур’яни вже перетворилися майже на національну катастрофу.

Андре ВІГДОРОВИЧ (Аргентина):

— Є вірусне захворювання, яке особливо часто проявляється у молодих тварин і в дітей, — діарея. Це дуже небезпечне захворювання, оскільки воно спричиняє зневоднювання організму і смерть. Давно відомо, що можна, приміром, відварити волоський горіх і в такий спосіб призупинити захворювання. Ось ці спостереження було покладено в основу ідеології створення нової вакцини з допомогою ГМ-технологій. В Інституті ветеринарії в Аргентині для тесту було взято люцерну, в яку прищепили певним чином білки. (схему автор не розкривав, бо це є секретом фірми. — Прим. «ДТ»). Потім таку люцерну для профілактики давали тваринам. Спочатку вона випробовувалася на мишах, а нещодавно її випробували на великій рогатій худобі. І це спрацювало стовідсотково. Перший успіх дозволяє використовувати такі технології і для створення інших вакцин, які додаватимуть у їжу тваринам. Це допоможе врятувати тваринництво і, напевне, птахівництво, від небезпечних вірусних захворювань.

Дмитро ДОРОХОВ, доктор біологічних наук:

— Погляньмо на речі реалістично — в Україні, незважаючи на заборони, вже вирощується трансгенна соя, трансгенна картопля, почали вирощувати навіть генетично модифікований буряк.

— Ви вважаєте, що це небезпечно?

— Якщо країна розташована у центрі походження і поширення певної рослини, то ГМО потрібно впроваджувати з великою обережністю. Так, соя у дикому стані росте на Далекому Сході і там може бути перенесення пилку.

— Проте для України перенесення генів у природних умовах узагалі не актуальне. Тут майже немає диких родичів культурних рослин. Для нас, напевне, суттєво розв’язати інші проблеми, приміром, чи стануть дикоростучі рослини бур’яном, стійким до гербіцидів?

— У вас актуальне питання лише з цукровим буряком — у нього ефективне перенесення вітром пилку сягає шести кілометрів. Плюс у Криму є дикорослі родичі цукрового буряка. Щоправда, згідно з даними, які одержали мої колеги з Німеччини, ці гібриди непродуктивні, але проблема є, і її потрібно вивчати. Така ж ситуація і з пшеницею. Хоча сьогодні трансгенну пшеницю схвалено до споживання, її на ринку немає.

— А чому її насіння не пустили у продаж?

— Це пов’язано не з побоюванням якихось специфічних небезпек, а з економічними проблемами. Річ у тім, що пшеницю вирощують насамперед такі країни, як Марокко, Алжир, Передня Азія. Поява гербіцидостійкої пшениці порушить зерновий баланс і вдарить по економіці цих небагатих країн, оскільки на неї знизиться ціна. Саме тому поки що прийнято рішення пшеницю не впроваджувати.

— Побоювання, які постійно супроводжують ГМО, дивують. Чому вони не зачіпають інші досягнення нашого часу, наприклад, про небезпечність мобільних телефонів майже не чути, але люди, як і раніше, болісно реагують на досягнення біотехнології?

— Стільникова телефонія прийшла на порожнє місце. Воно ніким ніколи не було зайняте. А біотехнології приходять туди, де споконвіку існують усталені технології. Звісно, почалася війна за місце. Проте новий напрям фактично продовжує те, чим протягом століть займалися селекціонери. Щоправда, на відміну від сучасної біології, у старій ви не дізнаєтеся, де відбувається перебудова в геномі. Для традиційного селекціонера все це трапляється «наосліп». Він добирає лише за результатом, а що відбувається в чорному ящику, не знає.

Водночас біотехнолог точно знає, куди що вбудувалося, скільки утворилося копій і яким є оточення. Він може навіть сказати, якою буде алергенність того чи іншого білка, може все заздалегідь розрахувати і порівняти із сучасними алергенами. Він навіть може перевірити білок на сироватці...

— Тобто в зелених, які воюють із ГМО, немає жодних серйозних підстав для такої війни?

— Зелені — досить широкий рух. У них різні завдання і різноманітні методи боротьби, проте недавня спроба виграти справу в суді у генетиків у них не увінчалася успіхом. Вони подали у Велике журі і програли. Цього і варто було очікувати...

Олександр ГОЛИКОВ, доктор біологічних наук (Москва):

— Україна стоїть на порозі революції, яка вже відбулась у Бразилії. Так, у вас не дозволені законом трансгенні рослини, проте на полях висівається багато трансгенної сої — майже на 200 тисячах га. Повторюється та сама ситуація, що була у Бразилії, де влада заборонила ГМО, а фермери на свій страх і ризик привозили із сусідньої Аргентини насіння трансгенних рослин і сіяли. Зрештою утворилася критична маса непокірливих фермерів, яка змусила уряд скасувати заборони. У вас також уже вирощується величезна кількість генно-модифікованої сої. Ця обставина обов’язково змусить владу прийняти рішення. Воно може бути будь-яким — негативним, позитивним, але вже не можна буде ігнорувати ситуацію. Найголовніше — зробити так, щоб люди, які хочуть працювати, дістали реальну відповідь.

— Але в Росії готується відповідний закон, тож ви, начебто, обігнали нас у цьому відношенні?

— Я все-таки вважаю, що за великим рахунком в України шансів більше, ніж у Росії, оскільки вона менша географічно й у вас комунікації усередині країни відбуваються швидше, ніж у нас. Тому не виключено, що у вас перспективи з розвитком ГМО кращі. Для України введення в культуру деяких ГМ-рослин, наприклад, ріпаку, дозволить забезпечити енергетичну безпеку. Нині у США створили дивовижну кукурудзу. У неї енергетичний коефіцієнт корисної дії 35 відсотків! Це чудове досягнення, і при цьому ще залишається біомаса...

Алла ЄМЕЦЬ, завідувач лабораторії клітинної біології і біотехнології, Інститут клітинної біології і генетичної інженерії НАНУ:

— На конференції ми разом із американським професором Вендом Боярдом представили спільну розробку. Вона присвячена використанню в ролі маркерів для селекції мутантних генів табуліну, які мають рослинне, а не бактеріальне чи тваринне, походження. Це той напрям розробок, що сьогодні хвилює громадськість. Деякі люди не хочуть споживати продукти, які містять чужорідні бактеріальні гени. Ми пропонуємо революційну технологію, що дозволяє використовувати в ролі селективного маркера для добору трансгенних рослин рослинні гени. Лабораторія в інституті НАНУ і лабораторія Венса Боярда об’єднали зусилля, одержали спільний грант, і тепер ми займаємося трансформацією. Вперше в Україні (це велика заслуга Ярослава Блюма) робимо тривимірне комп’ютерне моделювання. Тобто можемо робити експеримент не лише у пробірці, а й передбачати його результат із допомогою комп’ютерних методів.

— На конференції зазначалося, що в країнах Чорноморського регіону біотехнології розвинені слабо. Особливо погано в Україні. У чому причина?

— У нас є чудові вчені, але основна причина недостатнього розвитку біотехнологій — політичні пріоритети держави, що не дозволяють фінансувати науку загалом і відповідний напрям зокрема. А сьогодні всі біотехнологічні експерименти, наприклад, клонування, коштують чималих грошей. Серйозною перешкодою є сприйняття біотехнологій громадянами нашої країни. Важливо, щоб споживач позитивно сприймав рух у цьому напрями. Інакше ми наражаємося на парадоксальні ситуації.

Так, якщо на нашому агроринку набагато вигідніше розвивати хімічний бізнес і продавати населенню пестициди, то навіщо розвивати і купувати прогресивніші продукти? Бізнес швидко орієнтується на споживача. Хочете пестицид — нате вам вашу гидоту. Тому так важливо, щоб публічне сприйняття грунтувалося на грамотному роз’ясненні, щоб журналісти (із допомогою вчених) доносили до широких верств населення правильну інформацію. Тут дезінформація дуже небезпечна.

Микола КУЧУК, доктор біологічних наук, Інститут клітинної біології і генетичної інженерії НАНУ:

— Хоча ми багато говоримо про дивні речі, пов’язані із суспільним сприйняттям ГМО, насамперед усі згадують сільськогосподарське виробництво — про картоплю, стійку до колорадського жука, потім про сою, можливо, про кукурудзу. Цим перелік генетично модифікованих рослин у нас у країні й вичерпується. При цьому забувається те, що генетично модифікована картопля, яка викликала в Україні стільки галасу і пристрастей, насправді була лише першим експериментом. Сьогодні в багатьох країнах цей напрям перетворився у досить дохідну і привабливу галузь сільгоспвиробництва, а ми досі сперечаємося і не визнаємо його.

Водночас у біотехнології рослин за цей час розвинувся й інший напрям. З’ясувалося, що потенціал ГМО для виробництва медичних препаратів є досить великим. Цікаво, що цей напрям біотехнології не викликає побоювань у пересічної людини. Напевне, ситуація пов’язана з тим, що люди більш тверезо дивляться на ліки — якщо їх потрібно одержати, то це потрібно робити — нехай воно тільки буде ефективним. І коли Європа багато говорила про шкоду ГМО і довго не випускала на ринок генно-модифіковану сою, то щойно мова заходить про генно-модифіковані бактерії і про виробництво медичних білків, тут ніяких обмежень нема. Такі роботи бурхливо розвиваються, й європейські компанії одержують багатомільярдні доходи.

Ось і на ялтинській конференції представлена робота аргентинських учених, які одержали люцерну, що синтезує вакцину для тварин. Аргентина і так є найбільшим постачальником і експортером м’яса на світовому ринку, а впроваджуючи нові технології, вона ще далі відривається від тих, хто цим нехтує. Вибракування череди, карантини — відтепер у них цього не буде. Це вже промислова технологія, створена у країні, яка давно підтримує ГМО.

— Проте не виключено, що тепер яловичина з Аргентини менше котируватиметься на світовому ринку...

— Гадаю, вона котируватиметься ще більше, оскільки яловичина стане ще дешевшою. Потрібно зрозуміти: вже давно сучасні продукти харчування без ГМО ніхто не одержує. Те, що їли наші предки, дуже відрізняється від теперішніх харчів. Адже фактично ми лише 200 років їмо картоплю, тобто наші прапрадіди її навіть не куштували. І наш організм зовсім недавно почав зустрічатися з генами картоплі. Проте ми її їмо і вже вважаємо українською їжею, хоча козаки Запорозької Січі її не знали. Вони їли каші — найчастіше гречану, хліб, м’ясо, рибу, дуже багато капусти і різноманітних хрестоцвітих: редьку, ріпу, яка заміняла теперішню картоплю. Причому в таких величезних кількостях, що коли б сьогодні хтось із нас наважився з’їсти стільки ж ріпи, йому стало б зле...

До речі, помідори або баклажани — також нові продукти. Томат — американський продукт, як і кукурудза. Без баклажанів так само важко уявити собі нині українське застілля. А вони прийшли до нас із Туреччини, куди, у свою чергу, переселилися з Ірану. Ось така виходить генетика з географією. Я вже не кажу про останні новинки: ківі, авокадо й інші...

Тож біотехнологічні фобії можуть дуже дорого обійтися нашій державі і її сільському господарству зокрема. Потрібно докласти максимальних зусиль, аби позбутися цієї небезпечної омани.