На дачі свердловина, а в Києві дядько

Бажання висловити свій погляд викликала публікація ін­терв’ю з міністром охорони нав­колишнього природного середовища України В.Джарти («ДТ», №6, 2007 р.).

Поважаючи позицію і принципи кожного громадянина, незалежно від посади, дозволю собі торкнутися частини інтерв’ю сто­совно видачі спеціальних дозволів на користування надрами.

Неодноразово мені доводилося брати участь у полеміці з цьо­го питання в регіональних ЗМІ, на круглих столах, прес-конференціях і в прямому ефірі. Шкода, правда, що саме з представниками та керівниками Мінприроди обмінюватися думками не доводилося. Проблема має глибоке коріння, час минає, а позиція міністерства не змінюється незалежно від керівників.

Коротко про суть проблеми.

1. Нерозуміння різниці між продажем спецдозволів і ринковими відносинами.

2. Суто бюрократичний під­хід до вирішення питання — «Давайте всіх до нас, а ми тут у Києві розберемося!».

3. Або відірваність від ситуації в регіонах, або імітація незнання й замовчування реальної картини. Іноді складається враження, що чиновник, сидячи в Києві, щиро думає, що, не видаючи спецдозволу, він реально керує ситуацією з надрами, а тисячі людей на місцях нічого не роблять і дивляться з тугою на Київ — коли ж почнуть видавати?

Проблема зі спецдозволами фактично абсолютно штучна, яка нічого спільного з державними інтересами не має. Із дрібної дозвільної дії організували кризу галузі. Це моє глибоке переконання (не хочу забирати час теоретичними обґрунтуваннями, посиланнями на пункти і статті законів та нормативно-правових актів). Повірте, усе це ігри на плутанині між юридичними термінами «дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів» і «ліцензія» та винаходом геологічного відомства — «спецдозвіл на користування корисними копалинами». Можна безболісно скасувати видачу цього документа, і ніхто не постраждає.

А якщо не імітувати благополуччя, а сказати відверто, то ті ж таки «несанкціоновані розробники» їх давно вже для себе й скасували, винайшовши систему гнучку, надійну, доступну. Для держави, на жаль, тіньову. А відповідати за неї, на мій погляд, мають саме ті, хто протягом останніх десяти років цю систему надміру ускладнював, «удосконалював», «наводив лад», — чиновники.

Відомству слід визначитися, які цілі, продаючи спецдозволи, воно собі ставить? І яке «право на право» з аукціону ви хочете про­дати? Якщо йдеться про пер­вісний інвестпроект зі створення нового гірничорудного підприємства, так ви й беріть на себе всю стадію підготовки вихідної інформації, погоджень і продавайте «комплект під ключ». Виграв аукціон, заплатив — і працюй.

Якось у бесіді з одним підприємцем почув: «Якби я знав з самого початку, що після отримання спецдозволу мене чекає ще й розробка чотирьох різних проектів, не менш як сім експертиз (усе за гроші, й чималі), виділення землі з нуля, і що все це триватиме три роки, — з місця б не зрушив».

І ще. Скільки потрібно отримати підписів чиновників від початку і до моменту отримання законного права на розробку надр? Де можна про все це дізнатися, щоб прорахувати свої дії заздалегідь, усі ризики, плюси, можливості? А ми з вами розводимося про прозорість і доступність!..

Нині законодавство перекладає саме на місцевий рівень вирішення питань розвитку територій, залучення інвестицій, розміщення нових підприємств, розвитку малого і середнього бізнесу. Принаймні я ніде не побачив, щоб на Мінприроди покладалася функція перешкоджати цим процесам. Але ж невидача спецдозволу після всіх погоджень конкретною перешкодою і є.

Доходить до смішного. Так, будь-яка свердловина, глибша за 20 метрів, незалежно від обсягу видобутку потребує спецдозволу: «До Києва — там розберуться!». Ресурс державний, на місцевому рівні не вирішити (це я про контроль). А порушників! Залиши­лося дачами пройтися, криниці й свердловини порахувати.

Здоровий глузд підказує організовувати аукціони не в Києві, а в регіонах. На ресурси місцевого значення. Не довіряєте місцевому самоврядуванню? У такому разі делегуйте певні повноваження своїм територіальним органам. Посилюйте контроль, запитань немає. Адже в міністерства є ще серйозний важіль — видача ліцензій на вид діяльності. А це набагато істотніше й реальніше для впливу на суб’єктів ринку. А то все геть чисто зарегулювали.

Я уважно стежу за вебсайтами як Мінприроди, так і Держ­геолслужби. Скажіть, як ставитися до вивішеного 24.01.07 р. для обговорення проекту постанови Кабміну (з приводу спецдозволів), але «нібито» із датою від 27.12.06 р.? Начебто випадковість, але, з огляду на те, що зауваження й пропозиції приймаються до 29.01.07 р., ситуація сприймається по-іншому. І про щирість і прозорість теж... Тим паче, що знову в проекті суцільна централізація.

А взагалі інтерв’ю цікаве. Глобальність підходу тішить. Але для мене «пересічного громадянина» буде зрозуміліше, якщо ви, шановний міністре, вникнете в цю «дріб’язкову» проблему. Підіть назустріч регіонам, прове­діть експеримент, зрештою, тоді й у глобальних своїх планах матимете гарантовану підтримку територій.