МРІЇ ПРО ЖИВУ ВОДУ У ВТРАЧЕНОМУ МІСТІ

Результати Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, що проходив із 26 серпня по 4 вересня в столиці ПАР Йоганнесбурзі, ще довго обговорюватимуть та аналізуватимуть на всіх рівнях. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, підбиваючи підсумки цієї наймасштабнішої в історії зустрічі на вищому рівні, сказав, що про її справжні досягнення ми довідаємося пізніше, коли побачимо реальні дії. «Ми повинні діяти, — підкреслив Кофі Аннан. — Це — не закінчення. Усе щойно розпочинається».

Десять років тому на саміті планети Земля в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) уряди країн світу узгодили «Порядок денний на ХХІ століття» — всесвітню програму з подальшого розвитку. Відтоді словосполучення «сталий розвиток» міцно ввійшло у життя як символ надії на спільне вирішення глобальних проблем. Втім, усі ці роки над розробкою теорій і концепцій працювали в основному чиновники окремих державних і міждержавних відомств, численні наукові заклади, спеціалізовані громадські організації (в основному екологічні), але це поняття не ввійшло в повсякденне практичне життя звичайних людей планети. Зустріч у Йоганнесбурзі мала оцінити зроблене за десять років і забезпечити політичні угоди з реального впровадження в життя принципів сталого розвитку. Одне слово, вона мала стати «самітом імплементації».

Близько 65 тисяч чоловік зібралися тими днями в Йоганнесбурзі для вирішення найживотрепетніших питань. Паралельно з офіційним самітом проходив Глобальний громадянський форум, а також численні конференції та виставки.

Найгостріші питання саміту — як подолати бідність (третина людей на планеті досі, як і в середині 80-х, живе менше ніж на один долар у день) і зупинити неухильне виснаження природних ресурсів. Експерти ООН визнали: основні причини деградації глобального довкілля пов’язані з соціально-економічними проблемами, такими, як злидні, несталі моделі споживання та виробництва, дедалі більша несправедливість у розподілі багатств, нестача ресурсів.

Клаус Топфер, який очолює екологічну програму ООН, заявив: «Необхідно надати глобалізації людського обличчя», оскільки планетарні проблеми, від яких усі ми потерпаємо, потребують глобальних рішень.

Штучний рай

Раптом лунає страшний грім, у скелі над затишним містком страхітливо відкривається вогнедишний отвір, місток покривається тріщинами, вібрує. Звідусіль валує дим — прямо з-під ніг, — нічого не видно, тільки гар, дим, тряска і рокіт каміння.

Це виверження вулкана повторюється багато разів на день, — воно для наївних туристів, навіть не для шукачів гострих відчуттів. Для моторошніших переживань можна зазирнути під склепіння жахливої вогнедишної скелі з зображеннями найгрізніших ссавців планети Земля. Там, у скелі, — чарівна велетенська печера з незліченними скарбами та коштовностями. Це — одне з найпопулярніших у світі казино. А для того, щоб прохолонути, тут-таки, за сотні кілометрів від обох найближчих океанів, Індійського та Атлантичного, є океанське узбережжя з островами і великою хвилею, на якій можна покататися, позмагатися в серфингу. Це — Сан Сіті (Сонячне місто). Сюди приїжджають багаті люди з усього світу — розважитися у вихідні й насолодитися затишком казкового палацу (п’ятизіркового готелю), який, як свідчить легенда, колись був похований під вулканічною лавою, і тому нині це місце називається Втраченим містом.

Все це — скелі, палац, печера-казино, океанський пляж з островами і двометровими хвилями, численні феєрії з води, водоспади, що скочуються з гір, навіть розкішний тропічний ліс — виникли тут, за дві години їзди від південноафриканської столиці, лише 15 років тому. Виключно для розваг збудували це казкове місто, яке нагадує шанувальникам Кіплинга легенду про втрачене у джунглях царство, а втомленим від турбот звичної цивілізації бізнесменам — мрію про недосяжний рай, який можна за гроші отримати на кілька днів.

Вся вода Сан Сіті — океан із хвилями, водоспади, фонтани — дорогі декорації. Насправді її тут ніколи не було. Для того, щоб забезпечити цю пишноту, воду насосами закачують із підземних джерел. Після чого підземні джерела стають, зрозуміло, набагато біднішими. Сан Сіті, рукотворне місто-мрія, якнайкраще демонструє повну протилежність принципам сталого розвитку. Неподалік цього оазису, навіть у самому Йоганнесбурзі, воду лічать по краплях. Для більш як мільярда людей на Землі питна вода недосяжна, понад два мільярди чоловік не можуть бути впевнені у безпеці тієї води, яку використовують для побутових потреб. В основному від нестачі води потерпають жителі сільських районів Африки та Азії. Наявність доступу до питної води та елементарних санітарних умов прямо пов’язана з рівнем життя: чим бідніші люди, тим проблематичніше забезпечення їх водою. Тому питання води — це питання викорінення бідності, питання виживання.

«Вода — це життя!» — кричать рекламні щити на дорогах південноафриканської столиці. У Йоганнесбурзі намагалися вирішити проблему доступу населення планети до безпечної води. Питання добробуту й «аква віта» прямо пов’язані між собою в нашому світі, понад те — з безпекою конкретного людського життя. На відкритті Всесвітнього саміту президент ПАР Табо Мбекі назвав весь наш світ одним великим селом, у якому сусідам слід домовитися про те, як використовувати спільну річку. Чи вдасться справді створити в нашому світі нове глобальне суспільство гуманності, що розвиватиметься у дусі принципів сталого розвитку?..

«Цей саміт зробив сталий розвиток реальністю», — заявив на заключній прес-конференції генеральний секретар ООН Кофі Аннан. Так, План імплементації та Декларацію після десятиденних дебатів ухвалили, вдалося домовитися з дуже складних питань — ліквідації бідності, доступу до чистої води й поліпшення санітарних норм. Уряди домовилися до 2015 р. створити необхідні санітарні умови для 50% тих, хто нині їх не має. Крім того, прийнято ще кілька конкретних рішень: обмежити вплив забруднюючих речовин на здоров’я людей до 2004 р., подолати дискримінацію жінок у сфері освіти і розробити продовольчі стратегії для країн Африки до 2005 р., відродити рибні популяції до 2015 р. Делегати також розробили заходи для збереження біорозмаїття, дійшли згоди щодо необхідності підвищити рівень корпоративної відповідальності, підсилити дію принципів Ріо, включно з принципом обережності й принципом спільної, але диференційованої відповідальності.

Стабільне майбутнє можливе?

Поки уряди сперечалися з приводу кожного пункту підсумкових документів, місцеві екологічні активісти вчили допомагати планеті в найпростіший спосіб. Для цього на всіх майданчиках саміту і громадянського форуму розставили численні баки для роздільного збирання сміття.

Тим часом у виставковому селі Убунту всі бажаючі могли приєднатися до «Місії Антарктики». Коли десять років тому в Ріо мандрівник Роберт Сван заявив про свій намір очистити від сміття Антарктику, на його дивацтво не дуже звернули увагу. Зараз Сван та його команда рапортували Всесвітньому саміту: з острова Короля Георга вивезено 1000 тонн сміття. «Проблема в тому, що світу сьогодні бракує не інформації, а натхнення», — кажуть підлітки, учасники «Місії Антарктики». Вони продовжують конкретну роботу в себе вдома — спільно з однією з найбільших у Південній Африці молодіжних організацій «Любов до життя» проводять антисміттєві кампанії на Африканському континенті. До «Місії Антарктики» приєднується дедалі більше нових країн, і, за словами її нинішніх активістів, їм буде приємно бачити в складі майбутніх експедицій підлітків з України.

Близько 20 тис. чоловік брали участь у марші «Стабільне майбутнє можливе!» напередодні приїзду в Йоганнесбург глав держав. Представники Глобального громадянського форуму хотіли продемонструвати свої оптимізм і віру в можливість збалансованого розвитку на планеті. Втім, песимісти з того ж таки середовища стверджують: бізнес-структури просто приватизували саміт, інтересам громадськості на ньому місця немає. Справді, бізнес-форум проходив за 10 хвилин ходьби від головного конференц-центру в Сандтоні, а Глобальний громадянський форум розмістили за 30 км від нього. Чимало громадських організацій залишилися незадоволеними результатами саміту. Міжнародна екологічна організація Oxam International назвала його «тріумфом жадібності та трагедією для бідних і довкілля». Грінпіс і «Друзі Землі» заявили, що в результаті прийнятих на саміті рішень знищення природних ресурсів триватиме. Вочевидь розчаровані й ті, хто намагався домогтися конкретних рішень зі збільшення частки поновлюваних джерел енергії — попри всі старання, у Плані імплементації залишилася тільки констатація бажання розвивати їх використання, а конкретні цифри й дати зникли.

В останній день саміту після тривалих вагань Росія заявила про намір ратифікувати Кіотський протокол, покликаний зупинити глобальне потепління. Це означає реальне набрання чинності цього документа. До речі, Україна питання ратифікації Кіотського протоколу все ще розглядає, оскільки проти виступають такі могутні структури як, приміром, Мінпаливенерго.

Голос «усесвітнього села»

Президент України Леонід Кучма з головної трибуни саміту запевнив його учасників, що Україна готова зробити все можливе для побудови спільного стабільного майбутнього в тісній співпраці з міжнародним співтовариством. Перші конкретні кроки вже зроблено: оголошено про встановлення екологічного партнерства «Схід—Захід», яке передбачає спільне вирішення транскордонних екологічних проблем країнами ЄС і 12 державами Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії. Міжнародні фінансові структури готові сприяти цьому процесу і матеріально, і новими технологіями, і перерозподілом боргів за схемою «борги-за-природу».

Ще одна важлива для України партнерська ініціатива — запропонована Євросоюзом «Вода для життя», що передбачає співробітництво ЄС із 12 новими незалежними державами та країнами Африки. У нашому світі все взаємозалежне, не можна розв’язати проблеми злиднів, освіти і використання природних ресурсів не в комплексі. Освіта дівчаток, приміром, безпосередньо пов’язана з водною проблемою, оскільки в багатьох країнах світу дівчатка або ходять по воду, або використовують цей час на навчання в школі. Може, нам в Україні й не дуже зрозумілі такі взаємозв’язки, та наше велике «всесвітнє село» уже не може не нагадувати нам про взаємозв’язки і взаємозалежність усього на планеті. Хоч у нас немає реальних війн за воду, але ми вже купуємо воду для пиття, ми починаємо лічити її витрати в міських квартирах, а надлишок пов’язуємо з глобальною зміною клімату. Тому уряди країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії і домовилися на саміті з Європейським Союзом, що ми всі спільно на євразійському континенті хочемо вирішувати проблеми з водопідготовкою і водопостачанням.

— Це означає, що перед нами відкривається можливість, зокрема, використовувати європейські гроші, кредитні лінії для розв’язання наших проблем, — переконана делегат саміту Світлана Слєсаренок, представник української громадської організації «Мама-86» з Одеси. — Питання забезпечення водою мають вирішуватися на місцевому рівні, стале водоспоживання — це коли місцеві компанії беруться за забезпечення жителів нормальною водою, коли їм це вигідно з економічної точки зору. Та ніхто не зможе зробити це за нас. Тому ми виступаємо проти приватизації місцевих водних ресурсів транснаціональними компаніями. Саме місцеві влада й організації мають примушувати фінансові структури дотримуватися принципів Ріо, сталим є лише місцеве використання ресурсів.

Уже сьогодні абсолютно очевидно, що для нашої країни йоганнесбурзькі рішення та домовленості матимуть продовження і розвиток найближчим часом. Так, у травні наступного року Київ прийме п’яту конференцію міністрів «Довкілля для Європи». Вперше за десять років існування цей представницький форум відбудеться в одній з країн СНД. Головною темою київської конференції стане питання інтеграції екологічних процесів з економічними і соціальними, тобто — екологізація спільної політики держав континенту. Таким чином це стане безпосереднім продовженням і розвитком йоганнесбурзьких ініціатив та рішень. На київській конференції мають «народитися» спільна екологічна стратегія регіону, договори з розв’язання водних проблем, карпатська конвенція.

Міністр екології та природних ресурсів України Сергій Курикін:

— Я цілком задоволений підсумками саміту. Очікувалося, що його результатом має стати потужний імпульс для переходу України на рейки сталого розвитку. Цей імпульс виявився ще сильнішим, ніж можна було передбачати. Підписавши підсумковий документ — План імплементації, — ми, по суті, беремо на себе політичне зобов’язання дотримуватися принципів сталого розвитку й реально працювати в цьому напрямі. Міністерство екології та природних ресурсів буде відповідальним за розробку стратегії сталого розвитку, яка повинна стати інструментом реалізації цих принципів на практиці. Тобто ми сьогодні можемо говорити про якийсь план дій, який буде створено найближчим часом. Це — національна стратегія, що враховує національні інтереси та пріоритети, але водночас співвідноситься з основними принципами, відбитими в підсумкових документах саміту. Природно, протистояння між різними країнами триває, тому часто неможливо знайти рішення, які б однозначно задовольнили всіх. Багато формулювань у підсумкових документах компромісні. Безумовно, максималісти, яких чимало, незадоволені. Та це не означає, що документ не реалізовуватиметься, — ми спільно його затвердили й беремо на себе спільну відповідальність за його виконання. А для того, щоб презентовані тут концептуальні партнерські ініціативи наповнилися реальним змістом, ми мусимо дуже серйозно попрацювати до київської конференції.