МОСКОВСЬКИЙ ПОХОРОН КІОТСЬКОГО ПРОТОКОЛУ?

Проведення в Москві Всесвітньої конференції з питань клімату, що далі, то більше опиняється під загрозою зриву. І все через те, що Росія досі не ратифікувала Кіотський протокол 1997 року.

Ці угоди, зокрема, передбачали скорочення викидів парникових газів до 2010 року до рівня 1990-го. Підписання вищезгаданого договору, виплекане затятим захисником природи Альбертом Гором, котрий обіймав на той момент пост віце-президента США, було цілком закономірним. Так само, як і відмова нинішнього президента США Джорджа Буша, ставленика енергетичних компаній, його ратифікувати. Більше того, навіть недавнє рішення Буша-молодшого піти на поводу в енергетичного лоббі і внести зміни в галузеве законодавство, по-своєму досить зрозуміле. Так поправка, внесена адміністрацією Буша, фактично рятує промислові підприємства від необхідності піклуватися про зменшення викидів в атмосферу: вона знімає вимогу обов’язкового встановлення повітроочисних установок при будь-яких роботах із переоснащення підприємства. Відтепер ця вимога буде справедливою лише при роботах, які на 20% перевищують вартість уже встановленого обладнання. З огляду на те, що ціна такого устаткування може сягати сотень мільйонів, а то й мільярди доларів, неважко зрозуміти, які суми будуть заощаджуватися за рахунок подальшого погіршення атмосфери.

Вимагати від американської адміністрації екологічної відповідальності там, де йдеться про мільярдні прибутки, — справа заздалегідь безперспективна. США, на частку яких припадає 22—23% усіх викидів в атмосферу, не бажають поступатися конкретними мільярдними інвестиціями в енергетичний сектор задля ефемерних змін клімату в кращий бік в дуже віддаленому майбутньому. А інвестиції в енергозберігаючі та природоохоронні технології можуть призвести до зростання споживчих цін, на що адміністрація Буша теж незгодна. Позиція хоч і не дуже гарна, зате зрозуміла. А от міркування Росії зрозуміти складно.

На частку РФ припадає нині 17% загального обсягу викидів парникових газів. При цьому нинішній спад виробництва гарантує: у найближчі 5—10 років ніяких зусиль для того, щоб залишитися за цим параметром на рівні 1990 року, робити не доведеться. Більше того, навіть найгероїчніші зусилля не дозволять перевершити «планку» 1990 року до року 2010-го. Більшість посткомуністичних країн, які опинилися в подібній ситуації, цілком успішно приторговують квотами на забруднення довкілля, забезпечуючи собі мільярдні надходження в бюджет. Але тільки не Росія. Котра, хоч і заявляє про свою готовність ратифікувати Кіотський протокол, усе ніяк від слів до діла перейти не може.

Деякі аналітики пояснюють це тим, що в країні відсутні механізми, що гарантують надходження цих цільових коштів на розвиток природоохоронних технологій. Проте інші схильні приписувати Росії бажання поторгуватися, не обмежуючись суто доларовою компенсацією.

Чудово усвідомлюючи, що ратифікація Кіотського договору для РФ є насамперед політичним актом, певні кола в російському уряді намагаються наварити на цьому політичний капітал. Наприклад, деякі послаблення при вступі в СОТ. Зараз, коли саме позиція Росії виявляється вирішальним чинником у справі набуття чинності Кіотських угод, цей шантаж ще може мати деякий сенс. Але ж США заявили лише про призупинення своєї участі в цій угоді до 2012 року. І хоча більшість розкладів обіцяють збереження влади Буша, вибори 2004 року усе ж несуть із собою деяку надію захисникам природи.

за матеріалами зарубіжної преси