МИКОЛА КОЛІСНИЧЕНКО: «УКРАЇНСЬКИЙ ЛІС РІС І БУДЕ РОСТИ»

Лісова галузь — одна з небагатьох у нашій державі, яка за останнє десятиріччя не лише не уповільнила темпів виробництва, у тому числі й відтворення лісів, але й змогла попередити системну виробничу кризу, підтримуючи стабільну роботу своїх підприємств. Це надзвичайно важливо для держави. Бо ліс — це не тільки деревина, а й вода і повітря, а також багато іншого, що необхідне людині та суспільству сьогодні і завжди. Ліс — важливий компонент біосфери, без якого неможливе життя на Землі в планетарному масштабі. Ліс — єдиний природний ресурс, що відновлюється. Хтось із великих учених сказав, що життя є лише там, де є вода. Я б сказав, що немає життя і там, де немає лісу. То ж чи потрібні тут якісь слова і якісь додаткові докази на користь того, що нам, у буквальному розумінні слова, треба молитися на ліс. Якщо завтра зникне нафта, вугілля чи золото, буде погано, але люди якось прилаштуються і будуть виживати, знаходячи нові шляхи для розвитку і продовження роду людського. Але якщо зникне ліс, настане кінець усьому живому на землі. Зрубати ліс — набагато легша і більш прибуткова процедура, ніж його виростити. І саме чи не довкола цього ведеться вся полеміка в галузі?

Напередодні професійного свята — Дня працівників лісу — своїми роздумами щодо формування стратегії розвитку лісового господарства України поділився голова Державного комітету лісового господарства України Микола КОЛІСНИЧЕНКО.

— Є багато охочих поговорити про те, чого немає. Наприклад, про те, що ліс за безцінь вивозиться за кордон. Вищезгадані автори пишуть про хижацьке знищення лісів за останнє десятиріччя, що, мовляв, саме це стало однією з найголовніших причин паводків, селей і зсувів у Карпатському регіоні.

Аби розвіяти песимізм тих, хто виступає з безапеляційними заявами, зауважу: аналіз матеріалів державного обліку лісів, який проведено в 2002 році, свідчить про позитивну динаміку розвитку лісового господарства. Не заперечую — підприємства лісового господарства активно працюють на зовнішньому ринку, що відчутно дозволяє забезпечити їх фінансову стабільність. Пріоритетом галузі завжди було і залишається лісовідтворення і забезпечення потреб вітчизняних споживачів. Тому питома вага експорту становить лише 12—14% деревини від загального обсягу. Орієнтація галузі на внутрішній ринок — це стрімка динаміка розвитку будівництва і деревообробної промисловості. Крім того, постійно збільшується кількість власних коштів, які лісогосподарські підприємства спрямовують на розвиток лісового господарства. Щоб не бути голослівним, додам: у 1995 році питома вага витрат на ведення лісового господарства та природоохоронні заходи Держкомлісгоспу з держбюджету складала 65,3%, і лише 34,7% — власні кошти. У 2002 році ці цифри помінялися місцями. В 2000 році Держкомлісгоспом внесено до державного бюджету та соціальних фондів 211 млн. грн., виділено ж асигнувань із бюджету на ведення лісового господарства лише 69 млн. грн. А вже в 2002 році ці цифри становлять відповідно 278 і 93 млн. грн.

На підтвердження того, що український ліс не варто малювати чорними фарбами, скажу: якщо динаміка загального запасу деревини в лісовому фонді України у 1983 році становила 1240 млн. м3, то через двадцять років ця цифра вже становить 1736 млн. м3. Якщо знову ж таки вести мову про Карпатський регіон, який складає 22% і стільки ж дає лісопродукції, то динаміка запасу його насаджень виросла з 439 млн. м3 у 1983 році до 575 млн. м3 у 2003-му. Це красномовно свідчить про активне відтворення лісових насаджень. До речі, Швейцарія використовує 82% річного приросту деревини, Фінляндія — 73%, Польща — 72%, Німеччина — 53%, Україна — 40%.

Вагомою опорою фінансової стабільності лісової галузі залишається сектор обробки деревини. Сьогодні з 200 деревообробних цехів держлісгоспів, де працюють понад 12 тисяч чоловік, виходить продукції на суму 390 млн. грн. Український і зарубіжний ринок споживає високоякісні паркетні та столярні вироби, різноманітні заготовки, напівфабрикати для столярного та меблевого виробництва. Виручені кошти направляються тільки на фінансування лісогосподарського виробництва, розвиток матеріальної бази та вирішення соціальних питань працівників галузі.

У середині 90-х років ми прийняли Програму технічного переоснащення виробництва. За останні вісім років модернізація виробничого потенціалу торкнулася кожного переробного підрозділу, новим обладнанням переоснащено 130 цехів з переробки деревини. Не менш важливим у цьому плані є те, що завдяки валютним надходженням ми мали змогу не тільки підтримувати в належному стані, але й оновлювати технічні засоби для ведення лісового господарства та лісоексплуатації — тракторний парк, автотранспорт для вивезення лісоматеріалів, бензиномоторний інструмент. Для запровадження екологобезпечних технологій лісозаготівель у Карпатському регіоні були закуплені сім повітряних трелювальних систем. На реалізацію зазначених заходів було витрачено понад 42 млн. дол. США. При цьому основним джерелом фінансування модернізації виробництва були експортні поставки лісопродукції, і лише для закупівлі обладнання Рівненської сірникової фабрики був використаний кредит інноваційного фонду.

Не зайвим буде зазначити, що збори за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення (деревина від рубок головного користування), в розмірі 100% зараховуються до державного бюджету. Збори за використання лісових ресурсів місцевого значення та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей теж зараховуються до місцевих бюджетів. Крім того, наші підприємства в повному обсязі, без будь-яких пільг, сплачують інші податки, та ще й дивіденди з чистого прибутку. В той же час, враховуючи довгостроковість вирощування лісу, більшість європейських країн ввели для лісового господарства пільгове оподаткування. Тому проблема вдосконалення системи оподаткування в умовах обмеженого бюджетного фінансування стає ще більш актуальною.

Однак, маючи на меті наближення національних стандартів ведення лісового господарства до європейських, слід усвідомлювати необхідність внесення доповнень до низки законів України, які стосуються земельних і лісових відносин. При цьому, спираючись на досвід східноєвропейських держав, ми ставимо перед собою важливі завдання: збільшення показників стійкості деревостанів щодо дії абіотичних і біотичних шкідливих чинників шляхом поширення біологічних та екологічних методів охорони лісу, обмеження застосування гербіцидів та інсектицидів, удосконалення методів активної протидії пожежам у лісових масивах, збільшення генетичного і видового різноманіття лісових біоценозів і лісових екосистем тощо.

Окремо хочу сказати про Четверту конференцію міністрів лісового господарства європейських країн, яка проходила у Відні (Австрія) у квітні 2003 року, в якій брала участь українська делегація. Спираючись на матеріали конференції, порівнюючи Україну з іншими країнами Європи, можна стверджувати: лісове господарство України розвивається згідно з європейськими критеріями сталого розвитку, і справи в нашій країні не гірші, а в багатьох випадках навіть кращі, ніж в інших країнах. За показником середнього запасу деревостанів (у кубометрах на гектар) Україна знаходиться попереду таких країн, як Фінляндія, Швеція, Данія, Болгарія, Італія та багато інших. Ці показники вищі лише в країнах, які за природними умовами можна порівнювати з лісами Карпатського регіону, де середній запас на 1 га досягає 300 м3. Закарпатська область за цим показником поступається лише Швейцарії.

Звичайно, в нас є недоліки та проблемні питання. Зупинюсь окремо на проблемі розкрадання лісу. Ніхто сьогодні не приховує цього ганебного явища. Але боротися зі злодійськими операціями без підтримки місцевої влади, силових структур неможливо. Тільки спільними зусиллями можна подолати злочинні угруповання, які мають і техніку, і канали збуту деревини. І таку роботу разом з облдержадміністраціями, міліцією вже проводимо, зокрема, активно і комплексно працюють у цьому напрямку Івано-Франківська та Закарпатська області. Тому в мене немає жодного сумніву, що з цим явищем невдовзі буде покінчено.

Аналіз організації основ лісового господарства України показує: всі методи розрахунків розмірів лісокористування, напрацьовані протягом століть, завжди виходили з того, що процес нарощування деревини повинен бути постійним. Відповідно до цього постачання народному господарству лісової продукції теоретично має бути також безкінечним. Але це за тієї умови, що ліс матиме одного господаря. Тому ми вже закінчуємо роботу над новою редакцією Лісового кодексу України. Там буде записано, що ліс повинен належати державі.

Але з приводу цього треба провести певну роботу. Чому? В регіонах кожен керівник має свою думку. Наприклад: багато проблем у колишніх колгоспних лісах. На нашу думку, їх треба негайно передавати у державну власність. Але це досягається шляхом прийняття рішення на сесії обласної ради. Проте багато чиновників проти такого рішення. Але ж ціна питання — стан та рівень ведення лісового господарства в цих лісах. Тому такі питання ми маємо закріпити в новій редакції Лісового кодексу. Тоді не варто буде когось вмовляти. Я впевнений, що такий важливий документ для нашої галузі незабаром з’явиться, але попереду — нелегка робота з усіма фракціями Верховної Ради.

Не згадати про таку підгалузь українського лісу, як мисливське господарство, те ж саме, що, зваривши юшку, не скуштувати її. Тим паче що мисливські угіддя в Україні складають 48 млн. га., з яких близько 7 млн. га належить нашому відомству. Не без допомоги окремих ЗМІ навколо них створений ореол територій масового браконьєрства і цілеспрямованого знищення лісової фауни. Дозволю заперечити своїм опонентам, і небезпідставно: чисельність мисливських тварин і птахів станом на початок 2003 року загалом по Україні становить близько 90% чисельності 1997 року, а в 15 областях вона вже перевищила ці показники, що говорить про стабілізацію ситуації. Щодо гуманності українських мисливців, то хочеться вдатися лише до одного маленького порівняння: італійці ставлять пастки, французи розкидають сітки, а іспанці намазують гілки дерев клеєм. І це все для того, щоб птахи, які летять шляхами своїх древніх кочувань на зимівлю, потрапили на … тарілку. Розум відмовляється сприймати, але така «національна традиція» далеко не бідних, далеко не голодних жителів цивілізованих країн.

Сьогодні кожен українець знає, що білий лелека, який в Україні не є предметом полювання, багато століть жив поруч із людиною і був улюбленим птахом легенд і переказів. Адже лелеки символізують мир і щастя, «приносять дітей». Та ось білий птах із чорною ознакою почав пропадати, його гнізда, такі звичні на дахах сільських осель, осиротіли. Це було в період масового осушення боліт. У чому тут справа? Все пояснюється дуже просто. Лелеки, хоч і живуть на дахах, а харчуються на болотах, де полюють на жаб і різну болотну живність. Меліорація відвернула щастя від птаха, який сам приносить щастя, і недалеким вже був той час, коли від улюблених птахів могли залишитися лише спогади. Подивіться зараз, скільки лелечих гнізд можна нарахувати навіть на шляху, по якому ви їдете? Але я вам скажу інше. У ті ж роки брежнєвської меліорації, коли болотні птахи, які ще не померли з голоду, збирались на зимівлю в далеку Африку, по дорозі — від Італії до Єгипту — їх підстерігали тисячі мисливців, які вважали доблестю підстрелити безпомічного і знесиленого важкою дорогою пернатого мандрівника.

Окремо хотів би зупинитися на Карпатському регіоні. Руйнівні паводки у Карпатах 1998 і 2001 років зумовили появу величезної кількості статей та монографій про причини їх виникнення. Матеріали грунтуються, головним чином, на здогадках і припущеннях, де проглядається повне ігнорування дійсного стану справ, що базуються на результатах наукових досліджень. За минулі 25 років тут більш ніж на 60 тис. га зросла площа земель, вкритих лісовою рослинністю, на 43% збільшився загальний запас деревини в лісостанах. Останні десятиріччя працівники лісового господарства Закарпаття докладають багато зусиль, щоб виправити помилки повоєнних років та забезпечити економічно збалансоване господарювання шляхом лісовирощування та лісокористування. Уже з 1971 року лісозаготівлі в Карпатах здійснюються в межах розрахункової лісосіки, а з 1991 року їх обсяг знизився до 60—70% науково обґрунтованої норми, затвердженої на державному рівні.

Варто зупинитися також на головних причинах виникнення руйнівних паводків останніх років. Внаслідок довготривалих дощів, а у верхів’ї Карпат — інтенсивного випадання мокрого снігу, 2—8 листопада 1998 року рівень річок Тиса, Латориця, Ріка, Боржава та численних гірських потоків перевищив усі відомі досі історичні максимуми. Рівень води річки Тиса поблизу річки Чоп 9 листопада становив понад 23 метри над умовним нулем. Тривожна ситуація склалася у половині районів Закарпатської області. Які ж особливості визначали формування паводка — про це написано трохи менше, ніж про Велику американську депресію. Жодна компетентна людина не буде заперечувати, що вирубка лісу, тим паче в таких масштабах, як у Карпатах, чи невідповідні для гірських умов технології заготівель лісу істотно впливають на водний режим території. Але в той же час очевидно, що коли впродовж кількох днів на територію регіону випадає 2—3 місячні норми опадів (що складає шар води товщею 20—30 сантиметрів, чи сумарно — 2—3 млрд. куб. м. води), абсурдно робити висновок, що основною причиною повені є вирубування лісу. Водночас хочу заперечити тим опонентам, які стверджують, що, збільшивши лісистість регіону на 15%, можна запобігти повеневому лиху. Навіть стовідсоткова лісистість в осіннє-зимовий період при замерзлому ґрунті не зупинить паводок. Насамперед тут зіграють велику роль кардинальні гідротехнічні заходи: будівництво водозатримуючих ємностей, дамбові споруди, суттєве підвищення культури лісового, полонинського, річкового, а також (у передгір’ях Карпат) сільського, комунального та дорожнього господарств. На такий шлях захисту від повеней давно стали розвинуті європейські країни і США. До речі, після кількох гірких уроків до них приєднується й Україна. Так, між урядами України і Угорщини підписана спільна угода про співробітництво.

Не можу не торкнутися соціальних проблем Українських Карпат, де сьогодні проживають понад 5 мільйонів людей, життя яких прямо чи опосередковано пов’язане з природою цього краю. Тому її збереження — наш святий обов’язок. Принагідно згадаю про такий важливий документ, як «Порядок денний на ХХІ століття», який було прийнято у 1992 році на Конференції ООН із навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро. Значна увага в цьому документі приділяється проблемам сталого розвитку гірських районів. У 1995 році був прийнятий Закон «Про статус гірських населених пунктів в Україні», який визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів. Цей закон є лише першим кроком до розв’язання гострих соціально-економічних і екологічних проблем гірських районів Українських Карпат.

Наступний крок — це розвиток Карпат як краю туризму та оздоровлення. Карпати — унікальний природний регіон України. Гірські краєвиди, заповідні території, неповторні карпатські ліси, розмаїття флори та фауни, бурхливі річкові потоки, самобутність архітектури містечок і сіл, мова і традиції горян, історичні пам’ятки — все це свідчить про широкі перспективи розвитку туристичного бізнесу. Окрім цього, Карпати є одним із найбільш екологічно чистих регіонів України, де розвинута мережа баз відпочинку, санаторіїв, курортів, якими цікавляться громадяни багатьох країн світу. Якщо за ступенем забруднення уся територія України ділиться на екологічно чисту, умовно чисту, малозабруднену, забруднену, дуже забруднену і територію екологічних катастроф, то переважна більшість площі Українських Карпат належить до умовно чистих територій, зі сприятливими природними умовами для проживання людини. Таких територій Україна має лише 8—10% від своєї загальної площі і перебувають вони в такому стані завдяки лісистості. Це ще одне переконливе свідчення того, що сталий розвиток — насамперед соціально-економічне зростання, яке забезпечує ефективне вирішення найважливіших проблем життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації та забруднення навколишнього природного середовища.

Розповідаючи про лісову галузь, не можна не сказати про її золотий фонд — працівників лісу — лісників та лісничих, робітників та інженерів, тих, хто щоденно забезпечує охорону та захист лісу, плекає мільйони саджанців та створює нові ліси. Лісівники нашої держави завжди пам’ятають, що природа — це не лише спадок наших предків, а й кредит, який ми беремо у нащадків.

* * *

Здається очевидним, що негативні розмови про ліс викликані боротьбою за перерозподіл сегменту ринку, а ще більше — форми власності. В світі, навпаки, активно проходить процес реприватизації лісу. В певних колах, які домагаються приватизації українського лісу, точаться розмови, що, мовляв, це з успіхом робиться в Латвії. Справді, там 15% лісу перебуває в приватному володінні, але, як пояснили автору цієї публікації спеціалісти лісової галузі, у цьому випадку відбулася не приватизація, а реституція, за якою була повернута в приватне володіння частина лісів. Польська Республіка, навпаки, викуповує 25% лісу, який був у приватному володінні до 1989 року і перебуває нині. Чи посадить ліс в Україні той, хто зрубає його, отримавши право власності? Питання спірне. А треба думати про те, як його посадити, як зробити лісовпорядкування, як боротися зі шкідниками і лісорозкрадачами, як, нарешті, загасити лісову пожежу.

Тому й нову редакцію Лісового кодексу слід робити довгостроковою, залишивши все добре з того, що ми мали, і доповнивши тим, чого вимагає життя. Адже в основу лісового законодавства усіх європейських країн покладено основний закон (кодекс чи акт), що регулює лісові відносини на національному рівні. Сам процес законотворчості є перманентним. Навіть країни зі стабільною економікою періодично вносять доповнення та зміни в лісове законодавство згідно з тенденціями розвитку або вимогами міжнародних угод. Більшість постсоціалістичних країн протягом останніх десяти років пройшли кілька етапів реформування лісового законодавства. Вивчивши законодавство у цій галузі інших країн, можна знайти шляхи вирішення проблем українського лісу. І голова Держкомлісгоспу впевнений, що такого консенсусу буде досягнуто, а новий Лісовий кодекс врегулює та забезпечить законодавчу базу лісового господарства України.