ЛИШ МОРЕ БУДЕ РОКОТАТИ У СКОРБОТІ...

Азов, Тамань, Темрюк — ці географічні назви кілька тижнів тому найбільш згадувалися в українських ЗМІ. Немов за командою, ці ж топоніми і перестали бути основними об’єктами уваги. Але не для всіх. Для багатьох російських і українських «зелених» слова «Тамань» і «Азов» уже давно асоціюються з поняттями «протистояння», «небезпека», «катастрофа». І не у зв’язку з неясно визначеними державними кордонами (речами найчастіше умовними), а з дуже реальною загрозою всьому живому в Азовському морі. Ім’я цій загрозі — термінали. А оскільки той факт, що екологічні катастрофи меж не визнають, уже не раз перевірено практикою, то й українському населенню не зайво знати, що в наших із Росією «внутрішніх водах» давно й активно кояться речі, у плані екологічної загрози значно небезпечніші, аніж наземна тузлинська дамба...

Спала бойова напруга, уже не рахують репортери метри, що залишилися до змички «відновлюваної» їхньої єдино-неподільної коси з нашим незалежним островом, наші урядові й навколоурядові екологи підраховують збиток, уже завданий азовській біоті сусідською «будовою століття», і прогнозують майбутню. А в цей час практично безшумно (принаймні, в українському інформаційному просторі) на тій же Тамані будується аміачний термінал. Не перший рік тривають роботи корпорації «Тольятті-Азот». У тому самому Темрюкському районі, що нині знайомий кожному політично грамотному українцю. Рішення будувати в перспективному і практично не освоєному в плані туризму та рекреації регіоні об’єкт хімічної індустрії його творці аргументують так: «Необхідність розміщення пункту перевалки аміаку пояснюється тим, що при розпаді СРСР пункти перевалки аміаку у Вентспілсі й Одесі опинилися на території сусідніх держав — і використання їх пов’язане з політичними труднощами». А оскільки, відповідно до ленінського вчення, політика — це концентрована економіка, то і труднощі політичні пояснюються ніби-то просто — тариф.

Донедавна тариф на транспортування аміаку через територію України по аміакопроводу Тольятті — Одеса становив 1,2 дол. за тонну аміаку на 100 км. Тобто, враховуючи, що цей аміакопровід має протяжність по Україні 800 км, російським виробникам аміаку вартість транспортування однієї тонни цього продукту через Україну обходилася в 9,6 дол. Що нібито і змусило корпорацію шукати обхідний шлях — будувати аміачний термінал на Тамані. Це викликало протести місцевих жителів і галас у російських ЗМІ. Ще б пак — адже перспективи після початку експлуатації вимальовувалися похмурі. Навіть озвучені держкомітетом екології Росії висновки щодо терміналу хорошого не обіцяли: «За погодними умовами для проведення вантажних операцій у морі в районі терміналу несприятливими є 146 днів на рік (тобто майже кожен другий день. — О.С.)… У випадку можливих аварій радіуси зон ураження людей із летальним кінцем становлять 14 км; часткова втрата здоров’я — радіус до 4,2 км, площа — до 79 км. У зони ураження можуть потрапити с.Хвиля, станиця Вишестебліївська, станиця Тамань. Розрахунковий час підходу хмари аміаку — 3—5 хвилин».

Прогнози незалежних оцінювачів проекту були значно різкішими: «Повітря Тамані буде забруднене, отруєне. Для ураганних вітрів зимової Тамані термінал стане пушкінським анчаром!». І навіть «...цей термінал, настільки легко доступний із повітря та моря, може стати дуже ласим шматком для всіх бін ладенів світу! Міна розміром із сірникову коробку — і ми отримуємо найбільшу катастрофу століття». Запальний кубанський губернатор Ткачов, той самий, котрий ніби за власною ініціативою вибудував недавно дамбу розбрату, стосовно аміачного терміналу на своїй території був не таким запопадливим: «Потрібно тисячу разів зважити питання економічної доцільності й екологічної безпеки проекту, провести його експертизу на крайовому та федеральному рівнях, зняти всі спірні питання» (з інтерв’ю газеті «Вольная Кубань»).

Економічна ж доцільність стала дуже спірною. Указом Державної податкової адміністрації України з 15 липня 2003 року тариф на транспортування аміаку нашою територією було знижено у чотири рази. Тепер, щоб перегнати тонну цього продукту через нашу країну, російським виробникам доведеться розщедритися усього на 2,4 дол. Для порівняння: за транспортування лише через Краснодарський край «Тольятті-Азот» повинен буде сплачувати 2 дол. за тонну (1 дол. у бюджет Краснодарського краю і 1 дол. у бюджет Темрюкського району, де безпосередньо розташований термінал). Як стверджують екологи, транспортування старим шляхом, тобто Україною, із перевантаженням аміаку в порту «Південний», значно безпечніше від нового проекту — небезпека аварій на трубопроводі незмірно менша, аніж під час перевезення аміаку залізницею через густонаселену місцевість і великі міста, як планує «Тольятті-Азот». «Південний» розташований у закритій, ізольованій від морської акваторії бухті, має 20-кілометрову санітарну зону, у якій немає населених пунктів. Термінал же на Тамані знаходиться в безпосередній близькості від великої кількості населених пунктів, у відкритому морі.

Та, швидше за все, аргументи екологів вагомими не стануть. Українських навіть не слухатимуть, а російських зелених корпорація звинуватила в змові з її конкурентами. Деякі зелені, у свою чергу, запідозрили корпорацію у фінансуванні злощасної тузлинської дамби, котра нібито має убезпечити роботу терміналу. Підтвердити або спростувати цю версію, звісно, нелегко. Зате легко передбачити, що практично готовий аміачний термінал (який його противники, теж жаліючи вбухані гроші, пропонували перепрофілювати під безпечний проект) незабаром почне працювати. Наша сторона в особі МЗС як раз до пуску об’єкта зацікавилася діяльністю сусідів, звернувшись до тих із запитом у стилі «А що це ви тут робите?». Та, певно, запізно. Як наголосили російські екологи, успішна реалізація проекту стала для керівництва «Тольятті-Азоту» уже не стільки жорсткою необхідністю, скільки справою принципу...

На іншому березі Азова, у Таганрозькій затоці, пристрасті вирують значно палкіші. У місті Азов Ростовської області триває спорудження терміналу з перевалки отруйної хімічної речовини — метанолу. Жителі міста протестують проти цього будівництва уже вісім років, більш як 15 тисяч городян поставили підписи під відповідним зверненням. Однак роботи в Таганрозькій затоці практично наближаються до завершення. Але нинішнього літа місто все ж стало об’єктом уваги ЗМІ. Сюди приїхали «Хранителі Веселки» — представники відомого радикального екологічного руху. Акції «Хранителів» кардинально різняться від звичайних акцій протесту, і тому їх люблять журналісти і дуже не люблять усілякі згубники природи.

Жителі міста, котрі борються з терміналом із 1996 року, вже втомилися. Але «Хранителі Веселки» зуміли оживити боротьбу — перший же мітинг, проведений ними, зібрав близько 700 чоловік. Другий — п’ять тисяч, а наступні акції протесту (блокування під’їздів до будівництва, гучні театралізовані ходи, мітинги в Азові та Ростові-на-Дону) привернули увагу ЗМІ: від регіональних газет до НТВ і радіо «Свобода». Так громадськість принаймні дізналася, що компанія «Азов-продукт», фірма з російською назвою й італійським головним акціонером — компанією «Група Трібольді» — будують термінальний комплекс потужністю в 25 тисяч кубометрів метанолу. Намічений обсяг експорту — 400 тисяч тонн у рік.

У грудні 2000-го рада директорів Європейського банку реконструкції та розвитку своїм рішенням року схвалила виділення компанії «Азов-продукт» кредиту розміром 9 мільйонів 200 тисяч доларів на реалізацію проекту «Морський термінал із перевалки хімічних вантажів в Азові». Європа зацікавлена, щоб високотоксична і пожежонебезпечна речовина вироблялася не на її території, а в Росії. Коментуючи катастрофічні наслідки ситуації, яка може статися, якщо танкер із метанолом перекинеться в Азовському морі (глибина якого в середньому 4,2 метра, загальний обсяг водяної маси усього 280 кубічних кілометрів), відомий російський природоохоронець, президент спілки «За хімічну безпеку», доктор хімічних наук Лев Федоров в інтерв’ю радіо «Свобода» зазначив: «Азовське море — море непросте. Я не буду говорити, що це унікальна екосистема... Азовське море — мілке, його середня глибина трохи більше чотирьох метрів. Там виникає такий тип хвиль, які частіше призводять до катастроф суден. Вже було кілька переломів суден. А якщо переломиться танкер із метанолом, то — все: Азовське море можна буде викреслити з карти Землі. Скінчиться Азовське море, усе життя в ньому скінчиться. Я не розумію, чому українські власті не «чухаються», адже катастрофа їх захопить рівно настільки ж».

Чому не «чухаються» українські власті, зрозуміти нескладно. Катастрофа в Азовському морі — це ж не загроза втрати влади...