КОМУ ЗА ДЕРЕВАМИ ЛІСУ НЕ ВИДНО?

«Народ вважає вилучення 7606 га та передачу лісових угідь НПП «Гуцульщина» в постійне користування рядом із населеними пунктами, вздовж доріг, ліній електропередач, газових проводів та передачу 20 тисяч гектарів колишніх колгоспних (громадських) лісів злочином проти жителів району», — переконаний депутат Івано-Франківської обласної ради Михайло Данилюк, який сам і голосував шість років тому на сесії Косівської районної ради за створення на території району цього самого НПП, тобто національного природного парку. Останній, згідно із Законом «Про природно-заповідний фонд України», є власністю українського народу. Що ж злочинне угледів народний обранець п.Данилюк у діяльності НПП?

Основне багатство Косівського, як і всіх гірських районів, — ліс. Однак масове вирубування карпатських буків та смерек призвело до відчутного полисіння, як кажуть гуцули, верхів. Так, якщо до 1998 р. розрахункова лісосіка Кутського держлісгоспу становила 7,8 тис. м3, то після 1998 р. вона зросла до 10 тис. м3. А є на папері приріст — отож у лісі можна більше рубати.

Та нарешті громадськість почала вимагати бодай якогось захисту цінних природних комплексів Косівщини від варварського винищення. А тут нагрянули ще й сумнозвісні події в сусідньому Закарпатті. Уже не тільки передова громадськість, а й мешканці найглухіших гірських закутків запанікували. Тим більше що «закарпатський синдром» став проявлятись і на Косівщині. Внаслідок зсуву в урочищі Безулька (с.Яворів) було зруйновано хату, власники якої, на щастя, не постраждали. Потім знову зсув, під горою Сопкою, який знищив кілька гектарів букових дерев. Дедалі норовливішим ставав і Черемош, забираючи сотні гектарів прибережної території. У с.Текучій сумирний з вигляду потічок спромігся замулити кілька господарств, довелося навіть вживати заходів команді з Міністерства надзвичайних ситуацій...

Створення на території Косівського району, згідно з розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 15 липня 1996 р., регіонального ландшафтного парку «Гуцульщина» площею 50 тисяч гектарів зовсім не стало панацеєю від усіх лих. Парк мав фінансуватися з місцевого бюджету (читай — не фінансувався), отож існував хіба що в чиновницьких звітах. Суцільні вирубки лісів тривали. Як висловився один із депутатів районної ради, невдовзі може статися так, що домовини в Косові виготовлятимуть із фанери, оскільки всю ділову деревину переробляють на 150 пилорамах Косівщини і відправляють далеко-далеко.

Ось чому влітку 1998 р. Косівська районна рада одноголосно ухвалила рішення про створення на базі регіонального ландшафтного — національного природного парку. Півтора року пішло на те, щоб таке ж саме рішення прийняла й сесія Івано-Франківської обласної ради. Створення НПП «Гуцульщина» внесли в загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000—2015 рр., прийняту Верховною Радою. А після розгляду всіх передбачених чинним законодавством документів Президент України видав Указ №456 «Про створення Національного природного парку «Гуцульщина».

— Таким чином, — розповідає директор парку Василь Пророчук, — ми вважаємо днем свого народження 14 травня 2002 року, коли було підписано указ, покликаний суттєво змінити лісогосподарську політику в районі.

— І в чому ж мали полягати ці суттєві зміни? — запитую у Василя Васильовича.

— Передусім у тому, — каже,— що ми зобов’язані забезпечувати відповідний режим на всій території, оголошеній національним природним парком. Як установа вже не місцевого, а загальнодержавного значення, ми дбаємо про охорону цінних природних комплексів та об’єктів, виконуємо відновлювальні роботи на землях із порушеними природними комплексами, вживаємо заходів для збереження й відновлення рослинних угруповань, видів рослин і тварин, які зникають.

Слово «режим», правда, дехто витлумачив по-своєму, але про це трохи згодом.

Почали з того, що розбили парк на зони, найбільша з яких — регульованої рекреації — займає 63% площі. Її призначення — служити для відпочинку й оздоровлення населення, задля чого облаштовуються туристичні маршрути, екологічні стежки тощо. Промислове мисливство, рибальство, рубки головного користування в цій зоні заборонено. Наступна зона — стаціонарної рекреації, де можна будувати готелі, кемпінги для відвідувачів. Масиви її, як і зони регульованої рекреації, розміщені здебільшого вздовж автотрас, у доступних місцях. Про призначення третьої — господарської зони — свідчить уже сама назва.

Залишається, отже, четверта зона, яка займає тільки 14% території, що входить до парку з вилученням у землекористувачів. Саме на цю зону й поширюється режим відповідно до вимог природоохоронних заповідників. Адже її завдання — охорона та відтворення найцінніших природних комплексів.

— Торік ми розпочали роботи з підготовки проекту організації території парку, — ділиться планами заступник директора НПП «Гуцульщина» з наукової роботи Юрій Стефурак, — який визначить майбутнє «Гуцульщини» на найближче десятиріччя і розроблятиметься при широкому залученні громадськості. Згідно з цим програмним документом, лише 20% території матимуть особливий заповідний режим, а переважна частина ввійде в рекреаційні зони та зону традиційного господарювання. Природно-заповідні території парку ми розглядаємо не як шлях ізоляції від суспільного життя, а як шлях наближення цілей охорони природи до першочергових потреб людини, поєднання збереження природи з її ефективним використанням.

Однак що таке запевнення науковців, порівняно з її величністю чуткою?! А чутка пішла селами зовсім не про наближення цілей охорони природи до першочергових потреб людини, а про те, що буцімто ніде вже буде гуцулові ні корову попасти, ні жердину для квасолі зрубати... Режим, одне слово. І гуцул охоче повірив депутатові обласної ради Михайлові Данилюкові, який гаряче запевняв його, що новостворений парк хоче підім’яти під себе практично всі лісові угіддя району. І ось уже Бабинська сільська рада категорично виступає проти включення лісових угідь на її території до складу НПП «Гуцульщина», позбавляючи чинності рішення своїх попередників про погодження матеріалів про відведення земельної ділянки під створення парку. І ось уже Шешорська сільська рада виступає категорично проти...

Тим часом що таке для району з майже 45 тис. га лісового фонду 7606 га, які відійшли до НПП? Хто основні лісокористувачі? Кутський держлісгосп, у віданні якого 16041 гектар, РП «Райагроліс» — 20038 гектарів, куди входять колишні «людські» ліси. Це, до речі, саме з держлісгоспу та «Райагролісу» відійшла частина угідь до НПП «Гуцульщина». А ініціатором створення «Райагролісу», до речі, був свого часу вже знайомий нам М.Данилюк...

Тепер Михайло Іванович вживає активних заходів для того, щоб узяти в оренду на 49 років елітний тригектарний масив в урочищі Дубина. Його турботами перейнявся інший депутат Івано-Франківської обласної ради, він же й голова постійної депутатської комісії з питань розвитку промисловості, малого і середнього бізнесу Юрій Романюк. «Враховуючи високопорядну ділову і підприємницьку репутацію п.Данилюка, — пише Ю.Романюк у своєму зверненні до керівників Косівського району і дирекції парку, — звертаюся до Вас з проханням задовольнити подання заявника в повному обсязі».

Тепер ви розумієте, читачу, чому «народ вважає НПП «Гуцульщина» злочином проти жителів району»? І чому обранець народу в обласній раді не проминає жодної нагоди нагадати, що парк існує без державного акту на право користування землею?

Так, акту ще немає, оскільки справа це не одного дня. Кошти з державного бюджету на створення НПП виділено. Працівники парку погоджують із органами місцевого самоврядування межі. А ось те, що такого акту ні в «Райгосплісу», ні в Кутського держлісгоспу немає, М.Данилюка чомусь не бентежить. Хоча держлісгосп здійснює лісокористування вже багатенько років...

У Косівському районі взагалі менше половини землекористувачів володіють державними актами. З однієї банальної причини — у людей немає грошей на виготовлення цього документа, ціна якого, до речі, чомусь вища, ніж в інших районах Івано-Франківщини.

Налаштовуючи жителів Косівщини проти існування парку, М.Данилюк запевняє їх, що на території НПП вирубують цінні породи дерев — дуб, бук, явір...

«Функціонери НПП «Гуцульщина», — твердить М.Данилюк, — почали за безцінь скуповувати будівлі; народ, наприклад, розповідає, що адміністративне приміщення комунгоспу вартістю 270 тис. грн. НПП викупив за 50 тис. грн.»

—Новостворений парк, — коментує начальник відділу НПП «Гуцульщина» Надія Костюк цей випад, — не мав своєї контори, отож торік ми отримали з державного екологічного фонду кошти і придбали приміщення колишнього комунгоспу на вулиці Дружби в Косовому. Воно занепадало на очах, і його готували до продажу приватним особам. Але 270 тис.грн. — це явно завищена сума, все господарство колишнього комунгоспу мало балансову вартість 100 тисяч гривень. Адмінкорпус і склади ми придбали за 80 тисяч. Приватні структури, правда, викупили автогаражі комунгоспу, однак за яку ціну, мені особисто невідомо, ми до них не маємо жодного стосунку.

Активним шукачем криміналу в діяльності НПП «Гуцульщина» зарекомендувало себе також ТзОВ «Аква лтд». Яке теж претендує на 80 гектарів заповідних територій в урочищі Цуханів. Проте скарги директора цього товариства Ігоря Хом’яка на адресу начальника Державного управління екології та природних ресурсів в області М.Приходька, інших високопосадовців виявилися безпідставними. Незаконних рубок, на факті яких так наголошував І.Хом’як, державне управління екології не підтвердило.

Отож чи такий уже й незадоволений український народ створенням парку? Особливо якщо згадати, що утримується «Гуцульщина» з державного бюджету і за останні півтора року в Косівський район надійшло з державного екологічного фонду близько 2 мільйонів гривень. Це дало можливість паркові перерахувати 213 тисяч гривень у районне відділення Пенсійного фонду, майже 100 тисяч гривень податків у районний бюджет, 33 тисячі гривень у фонд безробіття... Слід врахувати й те, що 80 штатних працівників НПП і сезонні робітники також утримуються з держбюджету. Боротися, таким чином, з існуванням парку — це рубати гілку, на якій сидить Косівський район.

Ця боротьба триває під супровід вигуків про нещадне пограбування народу. Найголосніше кричать якраз ті, хто хоче закріпити право власності на землі й природні ресурси за собою. На сьогодні в районі практично не залишилося незайнятих земель, окрім лісових і природно-заповідних територій. Тому й розпочався на них такий шалений наступ. Одного намагаються купити, іншого — залякати, ще іншого — просто обдурити...

Чи не єдиний, хто зберігає в цих запеклих баталіях олімпійську незворушність, — міжрайонна природоохоронна прокуратура. Чи не той це випадок, коли відсутність позиції — також позиція?