Кохання і гас

Кияни, котрі старші, ще пам’ятають несамовитий крик, який лунав уранці в міських дворах: «Г-а-а-а-а-а-с». Так гасівники (була й така професія) повідомляли городянам про те, що привезли найважливіший продукт столичного побуту, без якого ні зварити їжу на примусі чи модерному винаході — керогазі, ні почитати книгу або газету на ніч при світлі гасової лампи, було просто немислимо. Гас був такою ж незамінною рисою тодішнього побуту, як сьогодні газ й електрика разом узяті. Тоді була у Києві й вулиця Гасова...

— Немає вже ні тієї вулиці, ні професії гасівник. Відтоді багато що змінилося. І коли у нинішнього покоління немає підстав шкодувати про зникнення гасу, то про деякі інші зникнення не можна згадувати без болю. Ну кому, приміром, заважала науково-популярна література, настільки затребувана колись у молодого читача?

Тому особливий інтерес викликає чудово видана недавно книжка польсько-українського колективу авторів «Нариси історії (Нафта і газ Прикарпаття)». Не упевнений, що вона побачила б світ, якби Україна не взялася за реалізацію «проекту століття» — будівництво нафтопроводу Одеса—Броди. Однак нафтопровід пройшов регіоном, котрий споконвіку був лідером і піонером у багатьох справах, пов’язаних із переробкою та використанням нафти. Проект мимоволі витягнув на світ Божий і книжку. У ній зібрано історії, від яких справді перехоплює подих. Серед них і розповіді про дивовижне вміння наших предків, що з’явилося ще за часів Київської Русі, видобувати «кам’яну олію», як тоді називали нафту, і з допомогою відстоювання в глечику протягом кількох місяців позбавлятися неприємного запаху. Так вдавалося тоді отримувати в’язку рідину для змащення чопів коліс возів, просочування деревини, котра після цього могла роками стояти у воді й не гнити. З її допомогою лікували шкірні і навіть внутрішні хвороби людей і домашніх тварин.

У книжці розказано про галичанських винахідників, які відкрили і перегонку нафти в кубах, і видобуток її з глибоких криниць. Ну а історія зі створенням у Львові першої гасової лампи (на що в позаминулому столітті львів’янином був отриманий австрійський патент) за загальнолюдським значенням відкриття і за драматизмом доль героїв цього наукового епізоду — справжня перлина в історії науки України та Польщі.

«Тісні контакти між нафтовиками України та Польщі, — розповів професор Юрій Зарубін, заступник генерального директора НДІ нафтогазової промисловості, — почалися на практичній конференції з обміну досвідом. Там у невимушеній обстановці виникла ідея написати книжку про те, що в українців і поляків є чималий спільний історичний досвід у видобутку нафти. Адже промисловий її видобуток у світі починався в трьох місцях: у США, Баку та Прикарпатті. На жаль, про це мало хто знає, але на території наших двох країн можна знайти багато такого, що цілком заслуговує на слова «вперше у світі».

Далі була важка спільна робота, складні узгодження поглядів, з’ясовування того, хто ж був автором відкриттів. Знайдено унікальні фотоматеріали. Книжку надруковано. Засмучує одне — її видано крихітним накладом у 2 тис. примірників. Та й за змістом вона радше являє собою збірник наукових статей, скрупульозно вивірених спеціалістами, аніж захоплююче чтиво для широкого кола допитливих читачів. Залишається тільки сподіватися, що грунтовна праця українських і польських геологів послугує відправною точкою для створення справді захоплюючих книжок, телефільмів, DV-дисків про геологів, хіміків, інженерів, підприємців із Галичини — істинних першовідкривачів, які серед перших показали світу грандіозні перспективи використання нафти.

Батьківщина гасової лампи

Початок цієї історії був більш ніж буденним. У 1852 році два дрібні галицькі бізнесмени Шрайнер і Штієрман привезли з Дрогобича до Львова кілька бочок дистильованої нафти. Власник львівської аптеки «Під зорею» Петро Миколаш вирішив придбати два центнери цього надзвичайно смердючого дистиляту.

А навіщо стільки нафти одній аптеці? Є свідчення, що її власник сподівався вигнати з неї чистий спирт. Це грандіозне завдання він поставив перед завідувачем лабораторії магістром фармацеї Яном (Йоганном) Зегом. Той, будучи непоганим хіміком, разом зі своїм асистентом Ігнаці Лукасевичем узявся до роботи із запалом. Він сподівався, що досліди з нафтою дозволять виправити його незавидні матеріальні справи. А це було ой як доречно — Яну важко було утримувати на платню фармацевта красуню дружину.

Досліди, на щастя, незабаром дали результати — вдалося знайти метод очищення нафти хімічним способом. Продукти, отримані після дуже хитромудрих хімічних маніпуляцій, давали змогу використовувати їх для різноманітних технічних цілей. Приміром, пити було не можна, але гас не коптив і дозволяв застосовувати його як для освітлення, так і для просочування шкур. Навчилися колеги по аптеці одержувати з нафти бензин, з допомогою котрого чудово виводилися жирні плями з одягу, і ще чимало інших корисних речей. І хоча жаданий спирт одержати не вдалося, зате відтепер можна було відмовитися від дорогих виробів із нафти, які доти завозили з Італії.

Те, що наукове досягнення Яна Зега було цілком оригінальним, підтвердив авторитетний австрійський патент. А згодом на виставці в Мюнхені роботу львів’янина відзначили спеціальною грамотою. Це вже було міжнародне визнання.

Однак головне чекало попереду. Чутка про надзвичайні особливості гасу, котрий виходив зі звичайної нафти, видобутої в Карпатських горах, розійшлася досить широко. Зацікавився гасом і львівський бляхар із золотими руками та ясною головою Адам Братковський. Він був людиною не без інженерної жилки, і придумав, як використовувати гас для освітлення приміщень. Каганці з гнотом на той час уже були добре відомі. Адам удосконалив їх так, що гніт можна було за необхідності з допомогою нехитрого пристрою підкручувати. Це дозволило регулювати яскравість світла в лампі і легше заміняти згорілий гніт. Але головна ідея Адама Братковського полягала в тому, що він помістив гніт у скляну оболонку особливої форми. Себто він винайшов скляний димар для гасового вогника, який фокусував світло і спрямовував потік повітря так, що вогник горів рівно і не блимав. Лампа стала горіти набагато яскравіше й давала більше світла.

Природно, що перша гасова лампа освітила вікно аптеки Петра Миколаша на вулиці Коперника у Львові. Її переваги відразу ж оцінили львів’яни, котрі використовували гасову лампу для освітлення коридорів, кухонь. Недорога і зручна, вона набула особливої популярності у студентів. Утім, найширшу відомість винаходові принесло використання лампи у львівському госпіталі, де при світлі гасових ламп було вперше проведено нічну хірургічну операцію апендициту.

Життя після слави

Ян Зег був незмірно щасливий. Уперше матеріальна незалежність замаячіла на горизонті львівського аптекаря. Він організував невелику крамничку на вулиці Краківській. Тут його дружина Дорота разом із молодшою сестрою Герміною почали продавати гас для освітлювальних потреб львів’ян і бензин для очищення одягу від жирних плям. Торгівля йшла досить жваво. Однак біда вже стояла на порозі в подружжя.

Трагедія сталася, коли до крамниці привезли нову партію гасу. При перевантаженні із зіпсованої бочки (у той час гас возили в дерев’яній тарі) вилилося трохи гасу. Далі події розгорталися ніби в банальному протипожежному фільмі — повз крамницю проходив курець. Він кинув недопалок у розлиту калюжу. Зайнявшись, полум’я миттю охопило крамницю. Обгорілі останки дружини та її сестри прибитий горем винахідник поховав на Личаківському кладовищі. Дотепер тут зберігся пам’ятник, на якому зображено двох жінок, що обійнялися, охоплені полум’ям...

Після цих подій доля у Яна Зега, як то кажуть, пішла косо-криво. Певне, він втратив смак до експериментів, збагачення, та й до життя теж. Будучи чудовим винахідником і вченим, він усе ж не був видатним підприємцем, для якого пристрасть до наживи могла б стати сенсом життя. Ян повернувся в аптеку. Щоправда, цього разу місце йому знайшлося в Бориславі. Тут, у місті нафтовиків, він міг бачити, як його винахід дедалі ширше завойовує популярність у людей. Втім, це вже не могло його втішити...

Зовсім інакше склалося життя Ігнаці Лукасевича. Він був надзвичайно енергійною людиною і щасливим підприємцем. Йому вдалося нажити чималі статки. Ігнаці чимало зробив для організації видобутку нафти. Це не без його участі Галичина вийшла на третє місце у світі з видобутку нафти! Вдячні поляки ще за життя випустили пам’ятну медаль із його портретом і написом: «Творцю нафтової промисловості, 1878. У 25-ту річницю промисловості».

Сам Ігнаці Лукасевич усвідомлював значення подій, безпосереднім учасником яких він був. Тому в центрі створеного ним нафтопромислу в Бубрці він установив кам’яний обеліск із табличкою, на якій було вибито такі слова: «Для увіковічнення в пам’яті створеного проміслу скельної оливи у Бубрці в році 1854. Ігнаци Лукасєвич».

Згодом підприємцю та винахіднику було встановлено пам’ятник, у Бубрці створено спеціальний музей, в якому історія створення гасової лампи посіла ключове місце. А ім’я Лукасевича міцно зайняло місце в історії розвитку нафтової промисловості.

Не менш дивовижною є доля і конструкторського винаходу Адама Братковського. І от парадокс — що більш переможно його дітище крокувало по світу, то менше люди пов’язували створення гасової лампи з ім’ям цього талановитого й винахідливого львів’янина. А коли у Відні з її допомогою освітили вокзал і госпіталь, за лампою взагалі закріпилася... назва «віденська лампа».

Коли ж «віденська лампа» перетнула Атлантичний океан і освітила Нью-Йорк, за неї взялися американські винахідники. На всілякі пристрої до неї й удосконалення було видано близько 50 патентів. Після цього в дещо зміненому вигляді лампу стали величезними тиражами випускати за океаном. Звідси її стали привозити до Європи. Тут стару знайому — гасову лампу — чекало друге народження. Вона буквально заповнила міські будинки, сільські садиби, провінційні міста. Тепер її називали не інакше, як американська лампа. Півстоліття вірою й правдою вона служила людям, поки на зміну їй не прийшли досконаліші джерела світла...

Ця історія та роль у ній львівських винахідників так і залишилися б однією з тих темних плям, яких чимало в нашому історичному минулому. Однак зовсім недавно, завдяки зусиллям двох істориків — Софії Гургули, працівника аптеки-музею Львова, та її чоловіка Олександра Павенцького — в Австрійському державному архіві вдалося знайти патенти, котрі цілком підтвердили авторство Яна Зега. Це певною мірою відновило історичну справедливість. У кожному разі, хоча б у себе на батьківщині у Львові.

«Недавно, — розповів професор Юрій Зарубін, — за фінансової підтримки мера міста пана Загороднюка було відкрито меморіальну дошку на тому будинку в Личаківці, де в госпіталі у Львові майже сто п’ятдесят років тому провели першу нічну операцію апендициту при світлі гасової лампи».

У зв’язку з цією драматичною історією згадується, як колись головний архітектор Львова розповів мені, що 75 відсотків усіх пам’яток культури, котрі охороняються в Україні, розташовано у Львові. На моє здивоване запитання: «Як таке може бути?», він пояснив: «Упевнений, що у вас у Києві їх не менше, але ви просто не знаєте про це і вже точно не охороняєте їх. Українці чомусь мало цікавляться своєю історією». До речі, чи згадали б ми про львів’янина — винахідника гасової лампи, — якби поляки не подали приклад такого зворушливого і дбайливого збереження пам’яті про свого учасника цієї видатної роботи і не доклали зусиль до увічнення внеску свого народу в технічний прогрес людства?..

Післямова: клуб «Гасова лампа»

Цю історію ще не закінчено. У неї увесь час з’являються все нові й нові багатообіцяючі продовження. Як розповів голова правління «Укртранснафта» Олександр Тодійчук, незабаром тепле світло гасової лампи зігріє клуб нафтовиків, який от-от відкриється в Києві. Він так і називатиметься «Гасова лампа» і, звісно ж, цей чудовий винахід, фотографії та документи про його авторів буде використано при оформленні інтер’єру.

Необхідність такого клубу назріла давно. «Гадаю, людям, які приходять у клуб (особливо іноземцям), — вважає пан Тодійчук, — потрібно ненав’язливо дати зрозуміти, що геологія та нафтовидобуток в Україні має давню і славну історію. Це, принаймні, позбавить нас необхідності розповідати їм про це. Адже іноді виникають кумедні й безглузді ситуації, коли ми зустрічаємося із закордонними колегами. Буває, вони починають нас вводити в курс... нафтовидобутку здалеку, ніби ми країна, котра ніколи не бачила нафти. Нам доводиться розповідати, що на нашій території вже 152 роки тому переганяли нафту, що газ ми качаємо понад 60 років...

Тоді вони дивуються й вибачаються, оскільки не підозрювали, що Україна має таку чудову історію й у цій галузі. Тому ми хочемо створити клуб нафтовиків, зібрати в ньому енергетиків — патріотів галузі, які продовжують сьогодні великі традиції. Це особливо важливо нині, адже в нашому суспільстві склалося враження, що в середовищі нафтовиків панує суцільна корупція, творяться якісь незрозумілі прибутки і вершаться темні справи. Це зовсім не так.

У світі є багато подібних клубів, громадських організацій, чому ще немає у нас?»