Каста недоторканних браконьєрів...

На саміті міністрів екології країн Європи гостро постало питання збереження біорізноманіття на нашій частині планети. Європейська економічна комісія опублікувала спеціальну доповідь про водні ресурси та збереження біорізноманіття у воді. Міністри висловлювали впевненість, що після 2010 року Європа стане частиною суходолу, де не зникатимуть рідкісні види рослин і тварин. Глава української делегації Святослав Куруленко у своїх доповідях неодноразово казав, що в Україні із законами на тему збереження біорізноманіття все в повному ажурі. Правда, прохопився заступник міністра, із виконанням законів у нас ще не все гаразд...

Що «не все», то «не все»: в Азовському морі — колись феноменально багатому на рибу — років сто тому водилося по вісім тонн різних видів риби на один квадратний кілометр. Тепер риби поменшало майже в 30 разів! Це стало катастрофою для місцевих рибалок. Вже відзначалося, що чимало їх перебираються на ловлю в Чорне море. Воно все ж таки просторіше. Хоч і його рибним багатствам часу відведено ще три-чотири роки.

Дуже хотілося б зрозуміти, чому застосування українських законів таке вибіркове: стосовно одних рибалок закон демонструє всю суворість і навіть перегин, а стосовно інших — тих, хто порушує ці закони з особливим цинізмом і в особливо великих розмірах, — не проявляє жодної реакції. Складається враження, що на великих водоймах утворилася каста недоторканних браконьєрів...

Газети приморських областей рясніють повідомленнями про затримання порушників правил риболовлі. Браконьєр із вудкою — один із найпоширеніших героїв газетних репортажів. Наприклад, в одній зі статей севастопольська газета розповідає, як затриманий інспектором рибалка упіймав близько чотирьох кілограмів кефалі (замість дозволених трьох), за що був оштрафований на... 4386 гривень. За рішенням суду, у нього вилучили знаряддя ловлі та засоби промислу. Суд зобов’язав порушника також відшкодувати в повному обсязі завдані збитки.

В іншому випадку, що описується в газеті, славний рибінспектор упіймав любителя підводного полювання, який зав­дав державі збитків на 357 гривень. Найближчим часом цю суму йому доведеться сплатити в бюджет. На жаль, оди во славу нашої доблесної рибінспекції здатні викликати лише гірку посмішку в людей, обізнаних зі справжнім станом справ і з тим, хто і як на Чорному морі нищить рибу.

Після публікації матеріалів у «ДТ» («На безриб’ї... в День рибалки» — 07.07.2007, «Рибальський SOS: врятуйте нашу справу» — 24.09.2007 ) про становище в рибній галузі країни ми хотіли завершити тему, але, мабуть, занадто важливою і болючою вона виявилася для багатьох — у редакцію тижневика стали писати про свої біди чимало читачів із Криму, Миколаєва, Дніпропетровська, Запоріжжя...

Особливо впертим виявився житель Севастополя Андрій Каретников, за фахом — конструктор знарядь рибної ловлі, які не травмують морського дна. Він тричі писав і телефонував у редакцію з проханням передати його матеріали в Комітет рибного господарства України. Мотивував свою впертість так: «усвідомлюю, я настільки дрібна величина, що на прочитання мого листа комітетові шкода витратити три хвилини. Але вам вони не відмовлять — хай хоча б на диктофон висловлять свою думку. Якщо моя пропозиція їх зацікавить, я зразу ж приїду до Києва».

Про те, наскільки актуальна пропозиція конструктора, свідчать результати експедиції співробітників Інституту біології південних морів ім. А.Ковалевського, яка зняла на відеокамеру морське дно в районі Севастополя. Ось як описав враження від цих спостережень заступник директора інституту А.Болтачов: «На глибині від 50 до 60 метрів виявився абсолютно безживний простір, де знайдено лише шматки поліетилену. Зараз там, де раніше відбувалося систематичне біологічне очищення води, мертвий намул. Прямий наслідок безжального тралового промислу — зменшення запасів донних риб, взагалі бентосоїдних тварин.

Є чудова карта Зернова, яка розповідає про біоценози севастопольських бухт і найближчої прибережної зони приблизно сто років тому. Тоді на глибині 40—50 м були розвинені біоценози мідій. Це для прибережної смуги — те ж саме що легені і печінка для людини. Отже, саме наші сучасники знищили цілий світ, цілу екосистему.

Щодоби в море виходять 15—20 суден севастопольських рибалок, які тільки протягом одного тралення нищать колосальні, за нашими підрахунками, площі біоценозу».

«Тралами занапастили дно не тільки там, де вчені досліджували його відеокамерою, — пише нам А.Каретников, — а в усіх територіальних водах України. Причому голосів авторитетних і небайдужих людей, наприклад, того ж таки А.Болтачова, сприймати не хочуть.

Чи знає про це нинішній рибнагляд? Звісно, але боїться зв’язуватися з рибними багатіями і тому ловить «бліх» — рибалок аматорів. Оскільки ж із рибінспекторів вимагають протоколи, вони штрафують навіть невинних рибалок прибережної ловлі, які працюють щадними знаряддями ловлі. І всі ці нерозумні строгості (немає потреби їх перелічувати) застосовують лише до беззахисних рибалок прибережного лову. А тим, хто нищить середовище проживання, — нічого. Вони багаті, у них грамотні юристи, а в державі безграмотне риболовне законодавство».

Незабаром в Україні почне працювати новий уряд. Чого чекати від нього рибалкам? Судячи з усього, зміни нічого хорошого рибній галузі не обіцяють. І річ навіть не в тому, кого персонально буде призначено головою Комітету рибного господарства України. Майбутню політику комітету можна без особливих труднощів вичислити за поведінкою команд, які готуються до управління галуззю: своє завдання вони вбачають у тому, аби вибити з крісел своїх попередників і... продовжувати їхню справу з відкачування коштів із рибної галузі. Вони навіть не намагаються шукати альтернативні шляхи, які вивели б галузь із глухого кута.

Особливість психіки цих людей у тому, що їм, як правило, далекі будь-які ринкові підходи. Вони не проаналізували, як рибалки інших держав виходили з аналогічного глухого кута і які механізми (до речі, ринкові) використовували при цьому, щоб і платежі до скарбниці зросли, і рибні багатства примножилися. Слово «наука», як і взагалі наукові підходи, були чужі старій команді. Немає розуміння важливості такого підходу і в нових команд, які готуються обійняти крісла найближчими місяцями. Від них чуємо одне й те ж: потрібно підвищити роль рибінспекції, посилити боротьбу з рибалками-аматорами...

Яке нині тисячоріччя надворі?.. Ці люди все ще не можуть зрозуміти, що в наших водах уже сталася катастрофа — зникла риба. Її кількість зменшилася у 5,7 разу, порівняно з 1991 роком! Удесятеро — порівняно з 1970-м! А вже як було сто років тому, і повідомляти страшно... Це екологічна катастрофа з далекосяжними наслідками. Недавно президент Асоціації з відродження водних живих ресурсів Володимир Волков писав у «ДТ» про перспективу дебілізації нації у зв’язку з різким зниженням споживання риби у країні, що, своєю чергою, є наслідком різкого зменшення її вилову у водоймах країни.

І все-таки становище можна виправити, вважають учені. Загальна кількість риби у внутрішніх водоймах України, за підрахунками фахівців, становить 18,5 мільйона тонн. Незалежні наукові організації можуть визначити середню кількість риби в кожній водоймі в будь-який момент часу. Це дозволяє, спираючись на точні наукові дані, здати в концесію рибні багатства, призначивши фіксований платіж у державну скарб­ницю. Вже навіть підраховано оптимальний платіж у скарбницю — 10 млн. гривень за один мільйон тонн риби. Рибні багатства країни при цьому приноситимуть до 200 млн. гривень фіксованого платежу в скарбницю.

Можуть заперечити, що приватний власник, отримавши в концесію водойму, буде зацікавлений швидше виловити у ній всю рибу. Проте, як свідчить досвід багатьох інших країн, зокрема Європи, а також Китаю, В’єтнаму та інших, у яких використовують концесійний метод, таким чином можна навіть ефективно нарощувати рибні багатства. Якщо користувач буде впевнений, що в нього не заберуть водойму, він швидко збагне свій інтерес у прирощуванні рибних багатств і робитиме це. Можна перед ним поставити умову — власник концесії зобов’язується прирощувати щороку кількість риби у відданій йому в концесію водоймі, наприклад, на 15 відсотків. Для цього йому доведеться регулярно зариблювати водойму. Виконання цього зобов’язання можна доручити незалежній науковій організації, не причетній ні до Комітету рибного господарства України, ні до користувача. Ці висновки будуть основою для продовження договору на концесію. Така система, вважають вчені і спеціалісти, дозволить за п’ять-шість років вийти на рівень 1991 року. Ось тільки хто візьметься за реалізацію цієї програми?..