Хто й що знає про клімат?

Поява матеріалу, присвяченого змінам клімату, на всю шпальту у шанованій газеті та ще й за підписом академіка НАН України, звісно, не могла не привернути уваги тих, кому ця тема і близька, і просто цікава.

Тема, безумовно, актуальна, і заклик не вірити в наближення кінця світу, а вірити в науку, здоровий глузд та берегти природу начебто бездоганний. Але, ознайомившись ближче з викладеними фактами, з манерою посилань на авторитети й джерела, якими ні перші ні другі не є, читач швидко втрачає зроджений було ентузіазм і передчуття можливості дізнатися щось нове.

Після прочитання статті у людини "в темі" і, тим більше, вченого, який безпосередньо займається кліматичними змінами, неодмінно постає запитання - ЯК? Як можна настільки відстати від життя, щоб продовжувати заперечувати факт глобального потепління? Як можна так зверхньо писати про те, в чому не фахівець, спиратися на висловлювання далеких від науки президентів і захоплено смакувати перекручену інформацію? Наводити приклад Джордано Бруно, не розуміючи, що науковий світ уже пройшов стадію заперечення як глобального потепління, так і антропогенного впливу людини на клімат, оскільки обидва факти доведені інструментальними вимірюваннями?

Подив переходить майже в розпач, оскільки в Україні зусиллями окремих учених, переважно з Українського гідрометінституту й Гідрометцентру, активістів і, на щастя, вперше за підтримки уряду України в особі Мінекології тільки-тільки почала з'являтися правдива й професійна інформація про те, що ж відбувається з глобальним і регіональним кліматом насправді, якими можуть бути наслідки та як до них адаптуватися. І раптом, безперечно, розумний, шанований і авторитетний академік публікує таку провокаційну статтю, та ще й у доволі шанованому й авторитетному виданні. Навіщо? За принципом "А баба Яга проти"?

Чи тут справді клімат ні до чого і вся річ у відмові від вугілля й газу, розвитку ВДЕ, "зелених тарифах" та податку на викиди?

Почнемо з позитивних моментів статті.

Згадування про шведську школярку Грету Тунберг та її боротьбу з дорослим світом за порятунок власного майбутнього від глобального потепління - здається, перше в авторитетній українській пресі. Наразі в неї вже по всьому світу сотні тисяч послідовників, які своїми акціями протесту "Friday For Future" в понад 100 країнах світу не на жарт стривожили можновладців цілого ряду розвинених держав. І результати очевидні: в муніципальних утвореннях Великої Британії, Ірландії, Нової Зеландії, Канади, Швейцарії та ще десятка країн, які проголосили надзвичайний стан внаслідок кліматичних змін (climate emergency, див. фото у статті), проживає 135 мільйонів людей. Непоганий результат для 16-річної школярки, чи не так? І у світлі викладеного, номінування Грети шведськими й норвезькими політиками на присудження Нобелівської премії миру здається цілком логічним, про що автор і повідомляє в першому ж абзаці.

Ось тільки незрозуміло, чому на опис синдрому дівчинки, який не має до клімату жодного стосунку, в автора знайшлося вдосталь рядків, а ось про те, що до Міжнародного економічного форуму в Давосі, куди її запросили виступити, Грета добиралася поїздами, місця чомусь не знайшлося. Вже кілька років ні вона сама, ні її сім'я більше не літають літаками. Для пересування використовується сімейний електромобіль, а в решті - наземний громадський транспорт. Принцип "Якщо не я, то хто ж? Хто ж, якщо не я?" авторові вочевидь здасться черговим "шарлатанським методом шведських ліваків". І, до речі, синдром Аспергера, або високофункціональний аутизм, характеризується нестандартністю мислення, колосальною працездатністю та вмінням з головою поринути в улюблену справу - характерні ознаки видатних особистостей, насамперед вчених. А страждають такі люди переважно від того, що не сприймають брехні й фальшу, тому й не завжди розуміють так званих нормотипових людей.

Другим позитивним моментом статті, безперечно, є згадування, що 97% вчених усього світу дотримуються концепції зміни клімату внаслідок діяльності людини. Проблема тут вбачається в тому, що більшість читачів рецензованої статті можуть на цю цифру не звернути уваги, а ось той факт, що впродовж усього кількох тижнів на шпальтах "Дзеркала тижня" був один матеріал, котрий підтверджує концепцію антропогенних змін клімату, а другий - що спростовує її, залишиться в пам'яті у вигляді співвідношення 50% на 50%.

Тепер про твердження й методи подачі матеріалу, до яких удався автор.

"Скажи мені, хто твої авторитети, і я скажу тобі..."

Яким чином в експерти до автора-академіка затесалися нікому не відомі блогери Гері Гіндлер і Френсіс Ментон, а також Владімір Гарматюк із Вологди (основна вища технічна освіта, додаткові - політекономічна й спеціальна юридична, постійний автор ІА "Русские Новости"), але не знайшлося жодного професійного кліматолога зі світовою репутацією, перебуває за межами нашого розуміння.

Очевидно, що свої висновки автор базує переважно на російськомовних джерелах або тих, які перекладені з іноземних мов. При цьому дивно, що вчені таких російських організацій як Гідрометцентр Росії, Головна геофізична обсерваторія, Інститут океанології ім. П.П.Ширшова РАН і, нарешті, Інститут глобального клімату й екології імені академіка Ю.А.Ізраеля, які безпосередньо й професійно займаються проблематикою клімату, не потрапили в поле зору автора, що пише про клімат.

Серед усіх процитованих експертів, мабуть, єдиний справді близький до справжнього вивчення клімату вчений астрофізик Хабібулло Абдусаматов з безумовно авторитетної Головної (Пулковської) астрономічної обсерваторії РАН - особистість добре відома саме тим, що вже кілька десятків років за сонячною активністю прогнозує стрімке насування похолодання.

В Україні такі публікації зазвичай з'являються щороку перед опалювальним сезоном і закінчуються висновками на кшталт "немає альтернативи донецькому вугіллю".

Однак, за даними Всесвітньої метеорологічної організації, 14 із 15 найтепліших років за весь період інструментальних вимірювань (понад 150 років) спостерігалися у ХХІ столітті, тобто обіцяне ось-ось похолодання все не приходить і не поспішає остуджувати розігріту Землю.

Безперечно, Сонце впливає на формування клімату планети. І на ряді глобальної температури завдовжки понад півтори сотні років добре проступають ще й 60-річні цикли, відповідно до яких після 2000-х Земля мала б увійти у фазу відносного похолодання. Але цього не сталося, і останні три десятки років кожна наступна декада тепліша за попередню.

Тут можна згадати твердження автора, що з 1997-го року температура не зростає ось уже 17 років, - це просто неправда й маніпуляції.

До речі, зазначена з іронією величина приросту глобальної температури на 0,8 °C за 150 років уже сягнула 1,0 °C, при цьому останні дві десяті були пройдені всього за 5 років. Для порівняння: так звана природна мінливість клімату, у тому числі й у прогнозах Х.Абдусаматова, коливається саме в межах двох десятих градуса. Обчислити антропогенну складову, вважаємо, читачам нескладно. Перефразовуючи процитованого автором президента Трампа: в людини освіченої й думаючої ця величина, швидше, викличе не сміх, а страх за своє майбутнє та майбутнє своїх дітей.

Тепер про "логічне рішення" Трампа вийти з Паризької угоди.

Як відомо, за прикладом США не пішла жодна країна, навіть на щойно завершеному саміті G20 Трамп знову опинився на самоті, відмовившись визнати зміни клімату проблемою. Бажаючи викликати у читача співчуття до Трампа, який, мовляв, зазнав цькування за це рішення, автор, можливо, не знає, який розлогий список рішень президента США, що ведуть до різкого погіршення ситуації з викидами парникових газів на планеті, і як об'єдналися провідні вчені США, щоби протистояти цьому.

А якщо поглянути на персональний склад призначеної Трампом американської делегації, що прибула на конференцію з реалізації Паризьких кліматичних угод у Катовіце наприкінці минулого року, то не можна не помітити в ній такої одіозної особистості як Марк Морано (Marc Morano). Це про Морано писав у своїй книжці один із провідних кліматологів світу Майкл Манн (США), коли згадував, як його самого та цілий ряд його колег, включно з Джеймсом Хансеном і Беном Сантерою, тероризував Морано своїми електронними повідомленнями, в яких називав кліматологів терористами й шарлатанами.

Втім, судячи з висловлювань автора статті, таких, наприклад, як "замість середньовічних релігійних фанатиків", "деякі діячі (язик не повертається назвати їх вченими)", "ідіоти й шахраї", "апологети теорії глобального потепління, що регулярно обіцяють швидкий кінець світу", для нього Марк Морано цілком собі колега й союзник.

Можна було б дискутувати, практично, щодо кожної тези, висунутої у статті, однак зупинимося докладніше на основному - запереченні антропогенного впливу на кліматичну систему.

Авторство теорії глобального потепління

Для відповіді на запитання "Хто керує кліматом?" треба насамперед знати, що таке клімат. Автор наводить походження терміна: "Стародавні греки словом "клімат" називали "нахил" променів Сонця до поверхні Землі" й припускається неточності: в греків нахил - це "кліма". Дрібниця, але така недбалість і далі за текстом, після чого вже виникають сумніви в достовірності всієї інформації в цілому.

Автор-академік обурюється, що "Всі наукові теорії створені вченими - Ньютоном, Ейнштейном, Максом Планком. А ось теорія залежного від людини "Глобального потепління"… створена не вченими або групою вчених, а бюрократичним інститутом. Цей інститут називається IPCC (Intergovernmental Panel on Climate Change) - Міжнародна комісія зі зміни клімату при ООН". Хочеться вірити, що він ненавмисне вводить читача в оману. Очевидно, автор навіть не потрудився правильно перекласти назву й дізнатися, що ж це за інститут, а просто списав, швидше за все, з якоїсь російської публікації, безліч яких з'явилися перед Паризькою конференцією сторін у 2015 р. Тим часом переклад і назва організації звучить так: Міжурядова група експертів зі зміни клімату. Експертів! Щоб потрапити до їх числа, треба мати принаймні наукові публікації в рецензованих журналах на відповідні теми.

IPCC заснована 1988 р. Всесвітньою метеорологічною організацією і Програмою ООН з питань довкілля у відповідь на запити урядів держав для оцінки ризику глобального потепління, а також його впливу на екосистеми й діяльність людини. Специфікою роботи цієї організації є те, що вона не проводить власних досліджень, приймає фінансування виключно у вигляді благодійних внесків від урядів, забезпечуючи собі незалежність, проводить широкий набір і ретельний відбір експертів, номінованих урядами, для проведення оцінки опублікованих наукових праць у рецензованих виданнях, що стосуються фізичних причин зміни клімату, адаптації до змін клімату і пом'якшення антропогенного впливу на кліматичну систему.

Наразі ця організація справді є найбільш авторитетною з питань зміни клімату у світі й не заслуговує такого, м'яко кажучи, іронічного ставлення автора.

На жаль, у статті перекручена інформація про Нобелівську премію миру 2007 р., оскільки премію присудили насправді Алу Гору й усьому колективу авторів звітів IPCC, а не тільки голові Раджендрі Пачаурі. До речі, якби на той момент серед авторів був учений з України, ми б уже мали свого Нобелівського лауреата. На жаль, Україна активно підключилася до роботи організації з 2013 р. і сьогодні має певні досягнення, про які варто написати окрему статтю. Поки що ж у контексті рецензії зазначимо, що Раджендра Пачаурі з 2015 р. уже не очолює IPCC. Він справді починав свою наукову кар'єру з навчання в Залізничному інституті, де став інженером, але пізніше навчався у США, де захистив магістерську й докторську дисертації з промислової інженерії та економіки, а також зі споживання електроенергії. Він був також професором і директором Інституту енергії і ресурсів, перш ніж розпочав свою роботу в IPCC в 2002 р., а пізніше - президентом Всесвітнього форуму зі сталого розвитку, старшим радником Єльського інституту клімату й енергетики (YCEI). Тож випадкових людей в IPCC не буває.

До речі, 2017 р. Р.Пачаурі брав участь у Київському міжнародному економічному форумі, де дав таких 8 заповідей для поліпшення ситуації з кліматом:

• Відмовтеся від м'яса, нового одягу й автомобілів
• Не ведіться на популізм
• Не чекайте змін, змінюйте самі
• Не створюйте собі кумира
• Децентралізуйте свою країну
• Займайтеся просвітництвом
• Залишайтеся оптимістами
• Перегляньте пріоритети

Можна докладно розшифрувати, що закладено в кожну заповідь, але це краще зробити в окремій публікації, присвяченій трансформації способу життя. І саме в просвітництві можуть зіграти позитивну роль мас-медіа, у тому числі й друковані.

Загалом, слід подякувати авторові за те, що він порушив таке животрепетне питання, оскільки його розмірковування показали, наскільки живучі міфи в суспільстві й наскільки наше суспільство ще далеке від розвинених країн за рівнем поінформованості, принаймні в питаннях зміни клімату. Багато нас обертаються у своїх бульбашках тісного спілкування й не розуміють, що сусідні бульбашки живуть і дихають іншими ідеями. Першим пунктом Надзвичайного кліматичного стану, який нещодавно оголосила група вчених, активістів та артистів у Чернівцях і Києві, стоїть вимога: "Говорити правду про зміну клімату". Це дозволить створити критичну масу в суспільстві, щоб почати діяти й знизити споживання енергії та відповідні викиди парникових газів в атмосферу, а також здійснювати суспільний контроль над проведенням таких заходів.

Тим, хто все ще сумнівається з приводу висміяних і розкритикованих положень про антропогенну природу сучасного потепління, можна порадити пошукати в інтернеті докладні відповіді. Оскільки аргументи автора тягнуться з минулого століття, то відповіді на них давно відомі. Шкода лише, що багато хто воліє цього не помічати або ігнорувати.