Грошовий вітер над яблуневим садом

Кому доводилося літати над Німеччиною, той не міг не звернути увагу на незліченні сучасні вітряки зі світлого металу, які групками розкидані по всій країні. Не знаю, як інших, але ця нова «фішка» німецьких пейзажів мене мало надихнула — принаймні не хотілося б, щоб біля мого будинку така гігантська вертуха безперестанку дзижчала своїми пропелерами.

Прикре враження ще більше посилилося, коли біля Ганновера довелося довго перебувати поблизу електроенергетичного вітряка. Після години такого сусідства почало з’являтися неприємне відчуття тривоги і роздратування. Напевно, скарги на дивні відчуття надходили й від самих німців, тому що вітряки досліджували і з’ясували — вони випромінюють небезпечні для всього живого інфразвуки, які не сприймаються нашим вухом, але гнітюче впливають на людський організм, призводять до пригніченості і навіть, за твердженням деяких психологів, у районі по сусідству з ВЕУ ймовірне зростання кількості самогубств. Висувають сучасним вітрякам також інші обвинувачення — наприклад, вони вбивають птахів у польоті, комах...

Німці — народ педантичний. На скарги співвітчизників вони звертають серйозну увагу, тому їхні конструктори одержали завдання розібратися, і невдовзі ті так удосконалили турбіни вітряків (на це було витрачено чималі гроші, які різко підняли в ціні ВЕУ), що цій проблемі, як розповідали мені німці, було покладено край. Тепер вітряки більше не видають інфразвуків під час роботи. Німеччина законно пишається тим, що майже сім відсотків виробленої у країні електроенергії дає безплатна енергія вітру. З часом вони планують цю цифру збільшити.

Втім, чи така вже й безплатна енергія вітру? І чи може вона замінити традиційну — теплову та атомну енергетику? Якими бачаться німецькі досягнення на цій ниві з погляду неупереджених закордонних журналістів, котрі пишуть на тему інновацій?.. У Німеччину, з ініціативи німецького уряду, було запрошено по одному кореспондентові з різних країн, аби показати їм передову інноваційну країну у всій її красі і вислухати, що ті думають про їхні досягнення. Журналістів провезли по найбільш відомих своїми науковими досягненнями німецьких містах — Гамбург, Ганновер, Берлін, Дрезден, Мюнхен — і показали все, чим сьогодні може пишатися передова індустрія Європи. З групою колег проїхався по країні і оглядач «ДТ». Перша демонстрація інноваційних досягнень відбулася в Гамбурзі.

Вранці наступного дня по прильоті в Гамбург перед нашим готелем стояв автобус, у якому ми познайомилися з паном Гейнцем Отто. «Сьогодні, — життєрадісно повідомив наш гід, — ми відвідаємо вітроелектростанцію в околицях Гамбурга. Сподіваюся, що й ви станете такими самими ентузіастами цього напряму в енергетиці, як і я».

Дуже екстравагантною манерою одягатися, життєрадісною товариськістю і неймовірною рухливістю Гейнц більше схожий на вільного митця або актора. Проте нам він відрекомендувався як представник Всенімецької вітроенергетичної компанії. Жовто-блакитний стилізований гвинт прикрашав його капелюх, і спочатку я вирішив, що це якийсь варіант українського прапора, але Гейнц пояснив мені, що це емблема його компанії, яка видається тільки заслуженим вітроенергетикам і з такої нагоди на ній вибивається персональний номер... Напевно, альтернативна енергетика закликає під свої знамена людей, які мало скидаються на традиційних інженерів. У всьому вигляді вітряного енергетика було щось, що дуже нагадувало Дон Кіхота.

Трохи від’їхавши від фешенебельного району навколо озера — визначної пам’ятки Гамбурга, — ми опинилися на автобані, що пролягав серед індустріальних джунглів, які вочевидь вибудовувалися не одне століття. Треба бути великим прибічником урбанізації, щоб отримувати задоволення від споглядання такого нагромадження портальних кранів, закопчених пакгаузів, іржавого металобрухту, рудих суховантажних суден, які очікують завантаження, безмежних заток із берегами, зашитими в бетон і залізо, водою, що вилискує сталлю...

Було таке враження, що пан Гейнц спеціально спланував для нас цю гнітючу урбаністичну прелюдію, щоб потім, коли автобус вирветься за місто, за контрастом продемонструвати нам привабливість природи, не спотвореної індустрією. Тільки-но закінчився Гамбург, за вікном потягнулися двоповерхові котеджі серед садів. Темпераментний німець попереджав нас, щоб ми не розслаблювалися, мовляв, справжнє задоволення нас чекає попереду...

І ось ми досягли мети. Хоча навколо лежав сніг — весна нинішнього року видалася пізня, — ми вийшли на алею вічнозелених рослин. Рододендрони, магнолії, всілякі інші дерева й чагарники з яскраво-зеленим листям створювали абсолютно неймовірне враження літа з деревами під снігом. Алея вела до величезного одноповерхового будинку, вкритого товстелезним шаром очерету.

— На цій фермі використовуються тільки екологічно чисті матеріали, наприклад очерет, природний камінь, дерево, — насолодившись нашим подивом, пояснив Гейнц. — Проте сьогодні знайти в Німеччині майстра, котрий знав би, як крити дах соломою чи очеретом, виявилося дуже нелегко. Довелося шукати фахівців із усієї країни. Інколи їх виписують навіть із-за кордону. Зате в цьому будинку ви ніде не знайдете нічого синтетичного. Використовується тільки те, що створила сама природа.

Минувши будинок, ми опинилися біля ще грандіознішої будівлі з прозорою стіною. Як виявилося, це був холодильник, у якому підтримувалася певна температура для тривалого зберігання яблук попереднього врожаю.

А Гейнц уже вів нас далі — у грандіозний сад із дивовижними яблунями: рівні стовбури, від яких тягнулися тоненькі гілки. Дерева росли щільно одне біля одного і вирощені були на осушеному болоті. Однак найбільш дивне в тому, що серед саду було встановлено сім вітряків — високо над деревами ліниво крутилися гігантські лопаті. Гейнц пояснив, що вітряки приватні. Фермер купив їх у різний час на позички від держави, тому серед них є новіші і старі конструкції. Потім господар, користуючись пільговим «зеленим тарифом», позичку повернув і навіть зібрав за продаж електроенергії якісь гроші. Тепер він не проти купити ще кілька нових вітряків — уже за свої кошти, але не знає, чи збереже новий уряд «зелений тариф», який дозволяє пристойно заробляти на виробленні електроенергії з вітру, що віє над його яблуневим садом...

До речі, у сусідів також крутилися вітряки. Фермери, котрі вирощують тут яблука, теж робили додатковий бізнес на вітрі, яким багаті прибережні землі поблизу Гамбурга.

— Що ж зупиняє фермерів заводити нові вітряки? — запитав я Гейнца.

— Зараз у німецькому суспільстві багато незадоволених тим, що вони змушені сплачувати додаткові гроші в скарбницю за вітряну електроенергію. Відтоді, як «зелені» не потрапили у владу, підтримка цих проектів не така очевидна. Кажуть, що пільговий «зелений тариф» можуть понизити, і тоді «дармова» енергія вітру може виявитися неконкурентоспроможною, порівняно з тепловою, і тим більше з атомною... Але це ж чиста маячня! — обурювався Гейнц. — ВЕУ дешевшають щороку, дешевшає й електроенергія, яку вони виробляють. Тож в недалекій перспективі у вітроенергетики відкриється друге дихання і вона зрівняється за собівартістю з традиційними електростанціями. А зараз недалекоглядна політика економії може новий напрям зрубати під корінь...

І крім того, тільки вітрова енергетика врятує нас від невеселої перспективи виснаження енергетичних запасів. Ви подивіться на плакат на паркані, яким обгороджено сад. Там зазначено, скільки нафти, вугілля або газу зберігають для країни ці вітряки. При цьому чиста енергія, вироблена ними, рятує земну атмосферу від щорічного забруднення десятками тонн вуглекислого газу, від багатьох тонн окису вуглецю, вона звільнила її від сотень тонн пилу та інших прикрощів, які супроводжують традиційне виробництво електроенергії...

Проте багато людей у нашому суспільстві не хочуть чекати високих дивідендів у майбутньому. Вони незадоволені тим, що Німеччина мусить нести на собі важкий тягар освоєння нового виду енергетики. А, мовляв, інші країни через якийсь десяток років, коли вітроенергетика досить розвинеться, індустрія виготовлення ВЕУ навчиться робити дешевші агрегати, — скористаються результатами наших зусиль. Мовляв, навіщо нам бути піонерами...

Гейнц не знаходив слів, щоб описати недалекоглядну політику частини своїх співвітчизників, котрі можуть загальмувати переможну (як він був упевнений) ходу ВЕУ по Німеччині...

ВЕУ — лише частина грандіозної екологічної програми країни. І щоб продемонструвати її розмах, уже наступного дня нас повезли кататися в автобусі, у моторі якого замість бензину працював... водень. З вихлопної труби (вона, до речі, була виведена на дах) цього дива техніки йшла щонайчистіша водяна пара. Жодних інших шкідливих викидів. На сьогодні це був найчистіший автобус у світі. Не дивно, що реалізувати задум у металі взялася фірма «Мерседес». Щоб ні в кого не виникало жодних сумнівів, у якому автобусі ми їдемо, його боки були розмальовані блакитними бульбашками.

Наш шлях пролягав по найбільш напруженому міському маршруту. Люди заходили в автобус як зазвичай. Їх, напевно, не дивувало, в якому історичному експерименті вони беруть участь. Поки що Гамбургом їздять усього два таких автобуси. Чи зможуть вони витіснити з вулиць своїх побратимів, які димлять соляркою і бензином?..

Їхні творці малюють таким творінням блискуче майбутнє. Вони впевнені, що вдасться знайти способи приборкати примхливий водень і створити цілком новий міський транспорт, який не додасть у повітря жодних забруднень, крім хіба що чистої води.

P. S. Харковом років тридцять тому їздив автомобіль. На ньому висіла табличка з написом «водень». Тоді ми були піонерами у справі освоєння цієї новинки. Але скептики в нашому суспільстві виявилися сильнішими — перемогла думка, що краще почекати і не викидати кошти на експерименти з не зовсім очевидним фіналом. Досить сильні позиції скептиків у нашій країні і стосовно вітроенергетики. Ці настрої певною мірою є точним відображенням (тільки з протилежним знаком) незадоволення, яке існує в частині німецького суспільства на адресу ВЕУ.

Ми занадто бідні, можна почути в Україні, щоб прокладати шляхи до енергетики майбутнього. Мовляв, нехай це роблять країни заможніші: Німеччина, Данія, Фінляндія. Вони протопчуть стежки в первісному лісі, а потім туди рушимо й ми... Навіть заплативши роялті, у накладі не залишимося — це все одно буде дешевше, ніж торувати шлях самим...

Зараз на «Південмаші» у Дніпропетровську налагодили виготовлення нового покоління досить потужних ВЕУ. Вітроенергетика виявилася тим високотехнологічним напрямом, який готовий підтримати космічне виробництво, що різко скоротило масштаби. Якщо в нашому суспільстві переможе думка, що можна обійтися і без ВЕУ, — це вдарить і по претензіях України в космосі...