Гроші, які не тонуть у воді

На півдні Тернопільщини питна вода хоча й не на вагу золота, зате цінність має особливу. У міста і селища це найбільш життєвонеобхідне благо надходить в основному з відкритих джерел. Розвідані запаси підземних вод, за оцінками геологів, дуже незначні, оскільки скелі Дністра, багаті на тверді відклади девонського та силурійського періодів (їм сотні мільйонів років), «підпускають» близько до себе підземні води. Але, власне, найбільша проблема — якість питної води, яка подається населенню кількох райцентрів вже зараз, і якість очистки стоків.

У Чорткові, Борщові, Заліщиках водогін був збудований давно — наприкінці 60-х —на початку 70-х років. До сьогодні майже 20 відсотків водомереж повністю вичерпали свій технічний ресурс і потребують заміни. Коштів у місцевих водоканалах чи комунгоспах, як правило, на такі цілі завжди катастрофічно бракує.

Проводяться лише аварійні ремонти мереж, що сталися внаслідок проривів. А прориви в загаданих містах — явище майже щоденне. Екологічною мовою це перекладається просто: у водогін потрапляє грунт, болото і вода ще більше забруднюється. Отож якість води насамперед погіршується у водомережах.

Стривайте, а хіба визначена потреба в коштах для заміни водомереж чи їх капітального ремонту?

Наприклад, керівники другого за масштабами в області водоканалізаційного господарства — Чортківського водоканалу — так і не змогли відповісти кореспондентові, скільки потрібно коштів для заміни одного, двох чи більше кілометрів водних стальних труб на сучасні поліетиленові, які більш довговічні. Для місцевої влади ця справа теж не першорядна. Міський голова Чорткова Михайло Вербицький довго розповідає, що місцевий бюджет не має грошей, щоб дотувати всі потреби водоканалу, а для підвищення тарифів на водопостачання і водовідведення резерв поки що вичерпано. 2,28 гривні за 1 куб.м — це, як для жителів райцентру, занадто. Називається, приїхали.

Головний Державний санітарний лікар Тернопільської області Степан Дністрян узагальнює ситуацію як вкрай несприятливу:

— Якість питної води, яка подається населенню з джерел централізованого водопостачання, у ряді райцентрів аж ніяк не відповідає Держстандарту №2478-82 «Вода питна». Наприклад, у Чорткові, Заліщиках, Кременці якість води за бактеріологічними показниками у 2—3 рази нижча порівняно із загальнообласним відхиленням (6,6 відсотка), а в Борщові — аж у 6 разів! А за хімічним складом (саме щодо твердості та вмісту нітратів) питна вода особливо «не вписується» у нормативи в Борщові та Заліщиках (відхилення відповідно 33 і 9 відсотків). І хоча завдяки роз’яснювальній роботі серед керівників місцевих органів влади якість води дещо поліпшилася, стан водомереж загрожує санітарно-епідеміологічному благополуччю населення цих міст.

Райцентри у південно-східній частині області опинилися в зоні екологічного лиха ще й з іншої, суміжної, причини. Очисні споруди тут застарілі і майже не працюють. Наприклад, у Чорткові стічні води проходять лише механічну очистку (через піщано-гравійні фільтри). Біологічна очистка досі виглядає як фата-моргана для міста. Не працюють і поля фільтрації. Результат? Стоки просто скидаються в річку Серет. Крім того, уже вісім років неможливо визначити саму якість очистки стічних вод, концентрацію в них завислих шкідливих речовин, бо не діє відповідна лабораторія. А зауважимо, що вона була єдиною серед районних водоканалізаційних господарств…

У промислових зонах міст Тернопільщини досить велика частина стоків йде в колектори, які не під’єднані до загальноміських очисних споруд. У Борщові, скажімо, напірні колектори вийшли з ладу під дією стоків місцевого сирзаводу ще у 80-х роках. І вони досі не ремонтуються — ані за кошти підприємства, ані за бюджетні.

А в Чорткові ситуація з очисткою стоків вже почала вселяти певні надії. Два роки тому три підприємства — м’ясокомбінат, сирзавод і перо-пухова фабрика — вклали гроші у ремонт спільних очисних споруд. І вийшло, ніби лихий попутав! Задоволення проіснувало лічені місяці. Із середини минулого року м’ясокомбінат за ініціативою власника припинив забій тварин. Виявилося, що очистка стічних вод мовби стала й непотрібною. Врешті, взимку очисні споруди замерзли, не працюють. Їм знову потрібен ремонт.

Про перспективні проекти локального очищення промислових стоків, один з яких за сприяння Альянсу за збереження енергії ( USAID) був вперше в Україні реалізований на Львівському дріжджовому заводі і дав змогу зменшити навантаження на міські очисні споруди на четвертину, містам Тернопільщини залишається лише мріяти. У місті Лева проект профінансував солідний інвестор — компанія «Ензим». На Тернопіллі все виглядає доволі сумно. З інвесторами, які думають про розвиток підприємства, проблеми тут виникають немалі.

Місцева влада і керівники комунальних господарств вказаних міст аж нарешті, а точніше — в останні два роки зрозуміли, що нелатання каналізаційних дір — це не вихід. Вкрай необхідна сучасна реконструкція очисних споруд із застосуванням новітніх енергоекономних технологій з високим рівнем очистки стоків. І знову все впирається в їх величність гроші. Все, на що спроможні місцеві бюджети, це виділити по 40—50 тисяч гривень на виготовлення проектної документації. Та й то не в усіх містах!

У Чорткові ще з 2003 року триває листування міської ради із виконавцем робіт — полтавським природоохоронним підприємством «Екологія». Як переконує його директор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Іван Капарник, мерія зволікає досі, вона не надала всіх показників для розробки документації, і тому неможливо виконати замовлення.

Сама вартість реконструкції очисних споруд у цих містах, за підрахунками розробника проекту — полтавського природоохоронного підприємства «Екологія» — наближається до 1,5 млн. гривень. Таких грошей немає ні в міському бюджеті, ані в районному, ані в обласному природоохоронному фонді.

А підтримка на рівні держави стала доволі цікавим явищем. У минулому році на попередження аварій та техногенних катастроф двом містам і селищу Тернопільщини (Збараж, Бережани, Скалат) було виділено лише 500 тисяч гривень. Іншим населеним пунктам не дісталося ані копійки. Міський голова Борщова Іван Башняк байдужість державної влади до регіону пояснює мотивами суто політичними: «Всі народні депутати від області були в опозиції до режиму Кучми-Януковича, з ними ніхто не рахувався, перепадала «дуля» субвенцій з державного бюджету місцевим скарбницям». Однак він не задумується над фактом, що в сусідній Івано-Франківській області, звідки теж рекрутувалися всі «неправильні» депутати, на ці потреби виділено коштів у десять разів більше). Ображені мери, мабуть, забули про розрекламовані у ЗМІ масштаби зловживань у регіонах, коли кошториси реконструкції очисних споруд та інших робіт були у декілька разів завищеними.

Але несподівано виник парадокс: у просуванні реконструкції очисних споруд малим містам Тернопільщини фору дали ще менші населені пункти. Тут капіталовкладення йшли з різних джерел. У Заліщиках із населенням десять тисяч мешканців, скажімо, водогін та каналізаційну систему орендує приватне підприємство «Олімп». Воно за свої кошти частково відновило роботу очисних споруд: відремонтовано машинний зал, компресорні установки, замінено трансформаторну підстанцію. Але, знову ж таки, основні роботи ще попереду. Бо загальна вартість проекту реконструкції водопостачання і відведення стоків досить висока — оцінюється у понад 1,5 млн. гривень.

У маленькому селищі Дружбі Теребовлянського району тягар цієї проблеми взяла на себе місцева влада. Роками неочищені стоки тут просто скидалися в річку Серет, на що справедливо нарікали жителі довколишніх сіл. «Погляньте-но, — благали вони, — гине риба, місця для купання не залишилося!» У 2002 році новий голова селища Володимир Ваньо вирішив: оскільки впродовж року дохідну частину бюджету вдалося збільшити більш ніж удвічі ( до 200 тисяч гривень), то роботу очисних споруд буде відновлено! У надзвичайно стислий термін — упродовж місяця і за незначні кошти — 30 тисяч гривень запрацювали основні споруди і агрегати, стоки проходять біологічну очистку. А за рахунок заміни старих електродвигунів на енергоощадніші, електроенергії витрачається більш ніж на третину менше.

Та загалом у краю гірко жартують: гроші «на воду» ніяк не тонуть у тутешній воді. Бо навіщо ж, підказує уже здоровий глузд, їм іти на дно, коли приватні інвестори та влада ніби змовилися: чим менше клопотів, тим для нас легше.