Глухий кут чи стимул до дії?

Розбалансування кліматичної системи внаслідок глобального потепління призводить до того, що ніхто не може досить точно спрогнозувати, коли і яке несприятливе погодне явище або стихійне лихо вас спіткає.

В Україні практично кожна людина у повсякденному житті чи профе­сійній діяльності сти­кається з проявами глобально­го потепління. Ми всі відчуваємо постійне зростання частоти та інтенсивності аномальних коливань температури, снігопадів, злив, повеней, ураганних вітрів, несприятливого для госпо­дарсь­кої діяльності перерозподілу за сезонами річкового стоку тощо. Минулорічна тривала спека була жахом не тільки для літніх і хворих людей.

Негативні наслідки зміни клімату неминучі. Чи зможе Україна відповісти на цей виклик? Зрозуміло, що потрібна адаптація.

Міжурядова група експертів з питань зміни клімату визначає адаптацію до зміни клімату як пристосовування природних або антропогенних (соціально-економічних) систем у відповідь на фактичний або очікуваний вплив клімату чи його наслідків, яке дає змогу зменшити шкоду або використати сприятливі можливості.

Необхідність і навіть обов’я­з­­ковість адаптації міститься у положеннях Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, стороною якої з 11 серпня 1997 року є Україна. Серед основних зобов’язань, які передбачені конвенцією, є виконання вимог не тільки щодо здійснення і регулярного оновлення націо­нальних програм, які містять заходи із запобігання зміні клімату шляхом скорочення антропогенних викидів і збільшення поглинання парникових газів, а й щодо наявності і виконання націо­нальних програм з адек­ватної адаптації до зміни клі­мату. На­ціо­нальна програма із запобігання зміні клімату та національна програма з адаптації до зміни клі­мату - це різні програми, хоча й пов’язані одна з одною!

Недостатнє розуміння полі­тиками і урядовцями необхідності адаптації до зміни клімату у поєднанні з необ­хідністю розв’я­зувати чималий обсяг соціально-економічних проблем, що накопичились в Україні, та ще й в умовах обмежених фінансових ресурсів, призвело до слабкої кадрової політики з цього питання, недостатнього фінан­сування науково-дослідних робіт у цій сфері тощо. У сучасних умовах практично не можна сподіватися на фінансування з державного бюджету заходів з адаптації. Не доводиться також сподіватися на отримання коштів з міжнародних фондів, наприклад Адаптаційного фонду Кіотського протоколу, адже вони призначені для країн, що розвиваються.

Невже глухий кут? Адже фі­нан­сових ресурсів немає, з тех­нологіями і на­віть з підходами до розв’язання проблеми теж не склалося. Але не все так без­надійно. Аналіз Державного бюджету України, а також діючих державних цільових програм показав, що в країні виконуються (або розробляються чи задек­ларовані) деякі заходи, що підвищують здатність до адап­тації до зміни клімату як на державному, так і на регіональних рівнях. При цьому під здатністю до адаптації слід розуміти здатність природної або ант­ро­по­генної системи пристосовуватися до зміни клімату (включаючи мінливість клі­мату та екстремальні явища) з метою зменшити потенційні збитки, скористатися сприятливими можливостями або подолати негативні наслідки.

Хоча поки що немає єдиної програми, але кожне відомство чи регіон, розв’язуючи свої нагальні проблеми, нарощує потенціал з адаптації. Наприклад, це сто­сується реалізації заходів із за­хисту, відтворення та підви­щення родючості грунтів, се­лекції у рослинництві і тва­ринництві, модер­нізації націо­нальної системи інфор­мування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій, вдосконалення нормативно-правової бази з метою запровадження інте­г­рованого басейнового управ­ління водами, відтворення водних живих ресурсів у внут­рішніх водоймах та Азово-Чорно­морському басейні, заходи зі збереження природно-запо­відного фонду тощо.

За координацію цих проектів могло б відповідати Державне агентство екологічних інвестицій, щоб забезпечити єдність підходу до координації вирішення більшої частини проблем, пов’язаних зі зміною клімату.

Держава в особі президента України та Кабінету міністрів вже дала завдання відповідним органам влади найближчим часом розробити Національний план з адаптації до зміни клімату.

На нашу думку, цей план має грунтуватися на таких принципах:

- визнання того, що адап­тація до зміни клімату є невід­дільною складовою стратегії сталого соціально-еко­номічного роз­витку держави і від­повідає основ­ним цілям і завданням на­ці­о­нальної екологічної полі­тики;

- розробка такого плану на основі діючих державних цільо­вих програм, які містять заходи, що прямо чи опосередковано спрямовані на підвищення здат­ності до адаптації;

- подальша інтеграція питань адаптації до зміни клімату в секторальну політику;

- регулярний перегляд і оновлення плану у міру отримання нової науково обгрунтованої інформації щодо сценаріїв зміни кліматичних пара­метрів для території України на середньо- та довгострокову перспективу, передових технологій з адаптації до зміни клімату, оцінки ризиків, враз­ливості до зміни клімату населення, секторів економіки, екосистем;

- постійна наукова підтримка з урахуванням існуючого на сьо­годні високого ступеня невиз­наченості щодо масштабів, строків і регіо­наль­ного розподілу зміни клімату і, відпо­відно, наслідків цієї зміни;

- міжсекторальне партнерство та залучення до розробки, перегляду і реалізації плану адаптації до зміни клімату всіх зацікавлених сторін, включаючи місцеві громади, з метою комплексного включення проблем зміни клімату в ширший контекст прийняття рішень;

- створення економічних і правових умов для стимулювання заходів з адаптації;

- підвищення обізнаності громадськості з питань вразливості до зміни клімату, ризиків і адаптаційних можливостей.

Головна проблема, яку на сьогодні важко розв’язати, - це фінансування заходів за Націо­нальним планом з адаптації до зміни клімату. Годі й сподіватися на повне фінансування за рахунок державного бюджету. Ресурси є у великого бізнесу, але немає розуміння, що втрати від наслідків зміни клімату можуть бути величезними вже зараз.