Європейські річки кришталево чисті? Це можливо!

Хто бодай один раз відвідав Краків чи Варшаву, знає, що купатися у Віслі може тільки божевільний. Як тоді сприйняти твердження, що вже через шість років у центрах цих польських міст красуватимуться розкішні пляжі із сотнями відпочивальників та туристів, які купатимуться в чистій річці? Хоч як це дивно, та саме таку мету поставив перед поляками Брюссель, а якщо досягти її не вдасться, то польські міста і самоврядні громади платитимуть величезні штрафи.

Ідеться про Рамкову водну директиву — євросоюзівський документ, прийнятий у грудні 2000 року і введений до національного законодавства країн — членів спільноти. Загальна мета директиви — довести всі річки на території Євросоюзу до стану, близького до природного, щоб чистота води в них досягла першого класу. Реалізація зазначеної директиви лише в Малопольському воєводстві Польщі коштуватиме аж 250 мільйонів євро, тож можна уявити масштаби поставленого завдання. Що важливо: очищення вод Вісли стане можливим тільки у разі приєднання до цієї програми України, оскільки в Польщу течуть також українські притоки Сяну та Західного Бугу. Не виключено, що поляки за власні кошти побудують очисні споруди на території Львівщині та Волині: такі пропозиції вже обговорювалися і були сприйняті позитивно.

Повна зміна підходу

Що означає поняття «добрий стан річок, близький до природного»? «Цей стан визначають три чинники: хімічна якість води (тобто відсутність забруднень), біологічне різноманіття та природна течія. Тобто на річках не рекомендується будувати штучні гідротехнічні споруди, за винятком добре обґрунтованих випадків, а каналізованим річкам слід повертати природній вигляд, — пояснила кореспонденту «ДТ» Барбара Шами з Регіонального управління водними ресурсами у Кракові. — Водне управління має дослідити всі ріки й визначити такі їх ділянки, яким можна надати статус штучних каналів або сильно змінених річок. Це, наприклад, судноплавні шляхи, штучні озера чи протиповеневі конструкції, які, з урахуванням суспільно-економічних потреб, мають право на існування».

Загалом, упровадження водної директиви в Польщі розпочали з організаційних питань. Євросоюз вимагає змінити принцип управління водними ресурсами: юрисдикція окремих водних управлінь має охоплювати природні регіони (басейни), незалежно від їх адміністративної приналежності. Всі річки поділили на елементарні одиниці завдовжки кільканадцять кілометрів, так звані «частини вод». Потім провели дослідження цих одиниць, щоб визначити їх статус (річка сильно змінена чи ні, гірська чи низинна), а також біологічний та фізико-хімічний стан. Наступний етап — визначення причин забруднень та можливих шляхів їх ліквідації, а також розробка для кожної одиниці програми поліпшення стану вод до 2015 року. Якщо досягнення «абсолютної» чистоти до зазначеного терміну нереальне, можна внести зазначену у водну одиницю до чорного списку частин вод, для яких поліпшення ситуації триватиме довше. Проте на це мусить погодитися ЄС, а водне управління спільно з місцевою самоврядною громадою повинні запропонувати новий графік, розписаний до 2022 року.

Без багатомільйонних інвестицій не обійтися

Що на практиці означає доведення всіх річок до стану, близького до природного?

— Передусім кожне місто й населений пункт, у якому налічується понад дві тисячі мешканців, повинні мати каналізацію, а стоки — очищати, — каже Барбара Шами. — Це завдання для міст і сільських громад. Вони його й виконують: наприклад, Краків кілька років тому запустив другу сучасну очисну споруду для комунальних стоків. Лодзь, Торунь та багато інших великих міст також повністю очищують стічні води. Останньою великою метрополією, яка скидає свої стоки в річку без очищення, є... Варшава. Будувати величезну очисну споруду «Чайка», яка коштуватиме більше, ніж Національний стадіон, і на сьогодні є найбільшою польською інвестицією, варшав’ян примусила лише водна директива.

«Інвестиція буде готова до кінця 2010 року, хоча в цей термін дуже важко вкластися. Однак альтернативи немає, бо якщо спізнимося хоч на квартал, заплатимо величезні штрафи, які відчують мешканці міста у вигляді високих рахунків за воду, — каже Ярослав Судол, керівник варшавської «Чайки».

Та ж таки перспектива високого штрафу спонукала не сидіти склавши руки владу міста Катовиці, яка на пару з сусідніми Мисловицями недавно взялася за будівництво сучасної системи поводження з рідкими відходами.

Значно серйознішу проблему становлять стоки з сільської території. Підключення села до каналізації не завжди можливе, тому ЄСівська директива передбачає альтернативу. В тих хуторах, у яких не буде каналізації, кожне господарство муситиме встановити присадибні фільтри для стоків. З огляду на нинішні реалії, це завдання здається нездійсненним, хоча, з іншого боку, після вступу до ЄС польське село вже пройшло такі перетворення, що все можливе.

Доповненням до цих заходів має стати «екологічне» сільське господарство. Серйозною причиною забруднень є потрапляння до річок надлишків добрив, вимитих дощами з ґрунту. Тому передбачається навчання селян раціонального господарювання та збереження біологічного різноманіття на полях.

Скільки все це коштуватиме? Будівництво очисної системи для двох третин Варшави потягне на 400 млн. євро, близько 60% цієї суми надасть ЄС. Менша очисна споруда, яка обслуговує більш як половину мешканців Кракова, коштувала 85 мільйонів євро, а система для більшої частини сілезьких міст Катовиці, Сосновець та Мисловиці — 30 мільйонів євро. «Гміни можуть отримати дотацію від ЄС на 60% інвестованих коштів. Тим часом для заходів, що запобігають забрудненням у сільській місцевості, дотація з різних джерел, зокрема польських фондів, може становити навіть 100% коштів, — пояснює Катажина Бєгун, експерт з питань водного господарства. — Причому в Польщі практично не буває так, щоб будували якийсь великий природоохоронний об’єкт, спираючись лише на власні фінансові джерела. Тож запровадження водної директиви не буде таким витратним, як це може здатися на перший погляд».

А що ж Україна?

Хоча природа не знає кордонів, годі очікувати, що європейці будуть перейматися станом Дніпра, Дністра чи Десни. Україна може наразі тільки мріяти про такі дотації на очисні споруди чи каналізацію, якими користуються Польща або Словаччина. Однак є виняток — та невелика частина України, яка розміщується в басейні Балтійського моря (майже внутрішнього моря ЄС), на притоках Вісли. Забруднення Полтви (річки, що несе стоки зі Львова), Західного Бугу чи Шкла стають автоматично забрудненнями польської Вісли та, меншою мірою, чутливої Балтики. А це вже стосується не лише України, а й усього ЄС.

Наразі лише шведи зрозуміли, що Україна не здатна самотужки впоратися з цією проблемою. Тож якщо Швеція не допоможе Україні фінансово, забруднення зі Львівщини надалі потраплятимуть у море, а про виплекану шведами чисту Балтику можна буде забути. У вирішенні проблем зі стоками Львова активно допомагає НЕФКО — фінансова корпорація країн Північної Європи. Крім того, Україна може розраховувати на гранти уряду Швеції, Норвезького фінансового механізму та менших фондів, якими управляють окремі фундації. Проте найлегше здобути гроші на неінфраструктурні проекти, зокрема наукові дослідження стану вод українських річок. Такі дослідження, знову ж таки — за шведські гроші, виконує на Львівщині Коаліція чистої Балтики. А в самому Львові, при Університеті ім. Івана Франка, вже майже двадцять років діє відділення Балтійського університету, якому питання охорони західноукраїнських водойм також не чуже.

Як сказав «ДТ» Єжи Греля, директор Регіонального управління водними ресурсами у Кракові, його відомство вже обговорювало питання можливого фінансування польською стороною природоохоронних інвестицій на Львівщині, у притоках річки Сян. Були навіть згода на це Варшави та гроші центрального фонду країни. Проте далі слів справа не рушила.

Зрештою, цих європейських джерел фінансування так мало, що грошей не вистачає навіть на очищення небагатьох українських річок, які течуть у напрямку Балтики. Як тоді вирішити проблему? Передусім, нею слід перейматися, — і це завдання насамперед українських дипломатів та Мінприроди. З Чорнобилем вдалося: тоді Київ таки переконав Європу, що інвестування грошей в охорону природного середовища України — це насамперед інвестування в чисте середовище та безпеку євросоюзівських країн. Такий самий підхід потрібен і до забруднень річок та повітря, а програма «східного партнерства» — найкращий форум для обговорення та вирішення цих проблем.