ДОКИ ПРОСТО ГОРТАТИМЕМО ЧЕРВОНУ КНИГУ…

Пригадую, років зо три тому один мій знайомий під великим секретом повідомив, що йому пощастило знайти в одній із балок солодку голу. Разом з родичем помітили місце, прийшли вдруге вже з лопатою і ношами, обережно викопали трохи грунту з коренями, перенесли і пересадили у двох сусідніх балках. Читачі, напевне, зрозуміли, чому йдеться саме про балку: якраз до такої місцевості найбільше пристосована ця рослина.

Додамо коротку інформацію. Китайська народна медицина ставить солодку голу на перше місце у списку, де женьшень знаходиться на п’ятому. Для лікувальних цілей заготовляється її корінь. Про діагнози, за яких призначається, не говоритиму, бо, по-перше, не все з довжелезного переліку запам’ятав, а по-друге, рецепти навряд чи знадобляться: цінна рослина практично зникла з дикої природи, а в культуру її вводити не поспішають.

Розмірковування мого приятеля про те, що, змінивши ситуацію, ми могли б не тільки не купувати у китайців женьшень, а ще й продавати їм ліки з солодки, видалися мені схожими на знамениті запевнення Остапа Бендера про перенесення частки «Нью-» від Нью-Йорка до Васюків у зв’язку з розвитком там шахового спорту.

Аби закінчити вступну частину, скажемо, що зусилля ентузіастів-природолюбів увінчалися успіхом: тепер замість однієї невеликої є три розширені колонії цінної лікарської рослини. Певна річ, із цілком зрозумілих прагнень їх місцезнаходження не вказується. Однак поговорити нам є про що. Названу рослину разом з багатьма іншими свого часу занесли до Червоної книги. Тепер, згадуючи про заповідники (найзначніші з яких на території Сумщини — Михайлівська цілина, Тростянецький дендропарк та Деснянсько-Старогутський парк), неодмінно вказують, скільки мешканців Червоної книги «прописані» на його території. Принагідно зазначимо: у Деснянсько-Старогутському збереглися цінні види болотяної рослинності, яких, мабуть, ніде більше немає.

Відомий цілитель, автор підручника з фітотерапії для вищих навчальних закладів, Євген Товстуха розповідав, що вирощує двадцять видів лікарських рослин. Травознавець, до якого звідусіль ідуть лікуватися від недуг, змушений цим займатися, бо чимало цінних видів щезають із дикої природи. Нехай і на невеликих — скажемо прямо, навіть мізерних — площах, але все ж уведені Євгеном Степановичем у культуру алтея лікарська, оман високий, перстач білий, габер садовий, родовик лікарський, синюха блакитна та ще деякі трави, яких неймовірно важко дошукатися у дикій природі.

Отже, як бачимо, ентузіасти-одинаки намагаються вдіяти хоч щось, аби зберегти цінні рослини. Та тільки самі вони, хоча це може видатися дивним, Червону книгу вважають зайвою. Точніше, вона потрібна, але лиш як тимчасовий документ-перелік видів, які належить небавом розповсюдити у достатніх кількостях. Погодьтеся, від самого переліку та споглядання становище не зміниться на краще.

У ботанічних садах вузівські науковці можуть розвести окремі види у такій кількості, що їх вистачить для поширення у дикій природі, а деякі можна буде навіть увести в культуру. Але це можливо за відповідної державної підтримки, в тому числі й фінансової.