До фатальної межі залишилося зовсім мало

Про зміни клімату і причини цього явища говорять сьогодні багато хто. У кожного — своє судження, часто сформоване з повідомлень засобів масової інформації. Та в них легко заплутатися, бо спектр прогнозів практично повний — від настання нового льодовикового періоду до очікування тропічної спеки.

Причини, які визначають клімат, його коливання та зміни, вивчає наука кліматологія, яка налічує понад дві тисячі років. Проте донедавна не доводилося спостерігати особливого інтересу до результатів і висновків кліматологів як із боку звичайних людей, так і з боку політиків. Проте перші прогнози грядущого потепління були зроблені видатним радянським кліматологом М.Будико ще наприкінці 60-х років минулого століття — коли в атмосфері спостерігалася тенденція до зниження температури повітря при поверхні землі! Тоді це сприймали як екзотичні висловлювання, однак тепер не минає й сезону, щоб знову і знову не велися як на побутовому, так і на найвищому політичному рівнях розмови про те, що «клімат теплішає».

Тепер уже достовірно встановлено, що середня температура повітря при поверхні землі справді зростає практично в усіх регіонах світу. У зв’язку з цим в атмосфері відбувається перебудова глобальних процесів перенесення тепла і вологи на всіх континентах, що супроводжується різким почастішанням природних катаклізмів — посух та повеней, тайфунів і смерчів, градобоїв, зсувів тощо.

Суперечки перемістилися в іншу площину: це природні коливання і, отже, рано чи пізно потепління заміниться похолоданням, чи це спрямована зміна клімату, обумовлена втручанням людини у природні процеси глобального масштабу?

Ці суто наукові дискусії ввійшли у звичайне життя з однієї простої причини: почастішання природних катаклізмів призводить до людських жертв і величезних економічних збитків. Так, за даними Мюнхенської страхової компанії, кількість природних катастроф за 1985—1995 роки зросла вчетверо (порівняно з 60-ми роками), втрати в економіці — увосьмеро, страхові виплати — більш ніж у 15 разів. За даними кліматолога Джона Твігга, автора дослідження «Шляхи зменшення збитків катастроф», починаючи з 1970 року, природні катастрофи щорічно забирають у середньому 80 тисяч життів. За оцінками Чиказького університету, стихійні лиха останнього десятиріччя ХХ століття торкнулися приблизно двох мільярдів чоловік — третини всього людства. У 90-ті роки було відзначено 84 великих природних катаклізми — втричі більше, ніж у 60-ті роки. Сукупні економічні збитки від цих лих сягнули 591 млрд. дол., що більш ніж увосьмеро переважає цифру 60-х років (усі підрахунки проводилися в цінах 1998 року). Крім прямих збитків, заподіяних природними катаклізмами, слід також враховувати витрати різних галузей економіки (наприклад сільського господарства) на перебудову виробничих циклів у зв’язку зі зміною звичних кліматичних умов. Таким чином, причин для стурбованості чимало!

Протягом останніх двох тисяч років спостерігалися три періоди потепління і три періоди похолодання, останнє з яких завершилося в першій половині XIX століття. У другій половині XIX століття температура повітря спочатку стабілізувалася, а наприкінці його почалося потепління, що під кінець XX століття становило 0,7—0,8 °С.

Тому, кажуть прибічники природних причин, за періодом потепління настане похолодання — причин можна знайти багато: від астрономічних (зміна параметрів орбіти Землі до зміни світності Сонця) до цілком земних (наприклад, внаслідок ослаблення потужності океанічної течії Гольфстрім, яка «обігріває» Західну і Північну Європу).

Що можуть протиставити цим аргументам прибічники людського чинника нинішнього потепління? По-перше, кажуть вони, раніше не спостерігалося такої швидкої зміни середньої температури повітря — підвищення на 0,7—0,8°С у природі відбувається за тисячі років, а тепер — за 100 років! Останні 15 років додали вагомості цьому аргументу — середня температура змінювалася ще швидшими темпами — 0,3—0,4°С всього за 15 років! Природні чинники не можуть так швидко «розігрівати» атмосферу.

По-друге, доведено, що збільшення вмісту вуглекислого газу (СО₂) завжди супроводжувалося аналогічним підвищенням середньої температури повітря при поверхні землі — всім уже добре відомий парниковий ефект.

Побоювання, що зростання концентрації вуглекислого газу є головною причиною нинішнього потепління, змусило політиків прийняти міжнародні угоди (Рамкова конвенція ООН про зміни клімату 1992 р. і Кіотський протокол 1999 р.) про зниження темпів приросту викидів цього газу в атмосферу. Саме — темпів приросту! Ніхто не сподівається, що вдасться зменшити самі викиди. Якщо розвинені країни останніми роками почали зменшувати викиди парникових газів, то в країнах, що розвиваються (насамперед — Китай і Індія), відзначається протилежна тенденція. Викиди вуглецю в цих країнах під кінець XX століття на 70% перевищили рівень 1986 р. Припускають, що це призведе до зростання викидів в атмосферу вуглецю до 2010 р. на 40%, порівняно з рівнем 1990 р.

Висновок учених: сучасне глобальне потепління, з імовірністю понад 90%, — справа рук людини, а не природні кліматичні коливання. У зв’язку з цим у комісії переконані, що в середньому по земній кулі температура повітря при поверхні землі під кінець XXI століття зросте на 2—4,5°С.

По-суті, наука вперше зіштовхнулася з такою грандіозною за складністю проблемою прогнозу грядущих змін стану природного середовища. Багато важить відповідь на запитання, як відбуватимуться ці зміни: поступово, з приблизно однаковою швидкістю — т.зв. лінійна модель, чи можливий якийсь якісний «стрибок» у швидкості цих змін. Природно, що для людства прийнятний тільки перший, «адаптаційний» варіант, оскільки поступові зміни дають шанс пристосувати економіку, та й у цілому життя, до нових природних умов. Другий варіант — катастрофічний, із ним пов’язані різкі, швидкі зміни умов природного середовища, які нам відомі як природні катаклізми.

На жаль, вчені дедалі більше схиляються саме до другого сценарію розвитку змін у природному середовищі. У січні 2005 року було опубліковано звіт комісії ООН «Перед обличчям кліматичних змін», у якому вперше було оприлюднено можливий критичний показник глобального потепління, в разі досягнення якого у світі розпочнуться швидкі, стрибкоподібні, необоротні зміни. Це підвищення середньосвітової температури повітря на два градуси за Цельсієм, порівняно з 1750 роком (початок промислової революції).

Чому після цієї позначки вже немає шляху назад, чому клімат не зможе повернутися у звичний для нас стан? Річ у тому, що після перетинання критичної межі 2°С «пробуджуються» фізичні механізми, дія яких (уже без втручання людини) призведе до різкого посилення парникового ефекту, тобто розпочнуться необоротні зміни стану атмосфери Землі та пов’язані з цим кліматичні катаклізми.

Із фізики відомо, що розчинність газів у воді зменшується з підвищенням її температури — у діапазоні 10—20°С розчинність СО₂ зменшується на 3% на кожен градус підвищення температури води. У Світовому океані міститься величезна маса вуглекислого газу — близько 140 трлн. тонн: це в 60 разів більше, ніж в атмосфері! Таким чином, при підвищенні температури води океану в атмосферу може виділитися величезна додаткова кількість СО₂, що в багато разів перевищуватиме ту, яка викидається за рахунок діяльності людини. Це різко посилить парниковий ефект, отож температура атмосфери підвищиться ще більше. І далі цього процесу вже не зупинити — за підвищенням температури повітря знову йтиме підвищення температури Світового океану, і знову в атмосферу буде викинуто величезну кількість вуглекислого газу — «маховик» процесу не зупинити!

Ще один фізичний механізм пов’язаний зі збільшенням вмісту водяної пари в атмосферному повітрі при підвищенні її температури. Водяна пара — ще сильніший парниковий газ, ніж СО₂. Отже, при глобальному потеплінні в атмосфері збільшуватиметься вміст водяної пари, що різко посилить парниковий ефект, який призводить до підвищення температури повітря.

Третій механізм позитивного зворотного зв’язку починає діяти при таненні вічної мерзлоти. За рахунок цього процесу на величезних територіях Сибіру та Півночі Канади утворяться болота, один із продуктів життєдіяльності яких — викиди в атмосферу дедалі більших обсягів метану, парниковий ефект якого також набагато перевершує вплив вуглекислого газу. Тобто з’являється ще один механізм розігрівання атмосфери.

Таким чином, варто людині перетнути межу — як далі розпочинається ланцюгова реакція і кліматичну систему вже не вдасться повернути в попередній стан.

Підраховано: з середини XVIII століття середня температура повітря при поверхні землі вже підвищилася більш ніж на 1,2 градуса за Цельсієм — до фатальної межі нам залишилося зовсім мало!

Не менш складна й дискусійна відповідь на запитання: яким же буде клімат найближчого майбутнього? Є багато сценаріїв розвитку подій, які різняться глибиною й інтенсивністю змін, проте важливо зазначити, що всі вони побудовані на сприятливій «лінійній» моделі кліматичних змін.

Наведемо як приклад тільки один сценарій, що стосується Європи після 2025 року.

Північну Європу очікує похолодання, дуже сильні дощі, почастішання штормових циклонів та підвищення рівня моря.

Центральна Європа опиниться між двома кліматичними піками на півночі та на півдні. У результаті погода стане дуже мінливою, потрібно готуватися до будь-яких несподіванок. Згідно з прогнозами, регіон очікує тепліша, ніж тепер, зима, а влітку — зливи.

Західна Європа ризикує позбутися Гольфстріму, що викличе значне похолодання, яке торкнеться таких країн, як Великобританія, Ірландія, Ісландія, Нідерланди, Бельгія, Скандинавських країн, європейської півночі Російської Федерації.

Південні регіони Східної Європи та Середземномор’я очікують тривалі посушливі й дуже спекотні періоди.

У Північній Європі та на західному узбережжі США різко побільшає штормових циклонів.

Згідно з прогнозами, такі циклони, як, наприклад, «Анатоль», від якого 1999 року постраждала насамперед Данія, налітатимуть на Скандинавські країни вдвічі частіше, ніж у XX столітті. У таких країнах, як Іспанія, Португалія, Франція, Греція та Туреччина, східні штати США, Канада, східний Китай дедалі частіше спалахуватимуть лісові пожежі. У зимові місяці випадатиме менше опадів, що позбавить населення можливості поповнювати запаси питної води, яка повинна зберігатися до літа.

У Центральній Європі літні зливи викликатимуть часті повені. Так, на Рейні протягом останніх 15 років було стільки ж повеней, скільки за все століття до того. Снігу не буде навіть в Альпах, де почастішають зсуви та селі.

Пов’язана з глобальним потеплінням зміна глобальної структури атмосферної циркуляції, тобто шляхів переміщення циклонів і антициклонів, призведе в цілому по земній кулі до збільшення площ континентів, схильних до посухи, уп’ятеро. Нині сильна посуха загрожує 2% усієї суші, а до 2050 року вона уразить 10% території. Крім того, зміна кількості опадів торкнеться не лише їх територіального розподілу, а й розподілу за сезонами року.

За дуже обережними оцінками, рівень Світового океану підніметься ще на 30—50 см, що призведе до часткового або повного затоплення багатьох прибережних територій, особливо в Азії, де живе значна частина населення. Понад 100 мільйонів чоловік у світі живуть на висоті менш ніж 88 см над рівнем моря.

Через танення вічної мерзлоти величезні території Сибіру та півночі Канади перетворяться на болота, не придатні для життя людини.

Змінені термічний і водний режими вимагатимуть істотної перебудови структури сільськогосподарського виробництва, посівного матеріалу, умов боротьби зі шкідниками, збирання та збереження сільськогосподарської продукції тощо. Кліматичні зміни істотно вплинуть на умови роботи транспортної галузі. Країни Південної Європи, велика частина економіки яких побудована на індустрії літнього туризму, очікують серйозні економічні збитки. Традиційний для європейців зимовий туризм в альпійських країнах також кане в минуле. Несприятливі прогнози розвитку туризму на Мальдівських і Сейшельських островах — центрах світового туризму.

Прибережні райони традиційно більш економічно розвинені, і можливе затоплення їх у зв’язку з підвищенням рівня Світового океану призведе до величезних економічних збитків у багатьох країнах на всіх континентах. За оцінками ООН, до середини XXI століття очікується близько 200 млн. т.зв. кліматичних біженців, на утримання та облаштування яких знадобляться великі фінансові ресурси.

Підвищення температури, особливо в зимовий період, дозволить комахам та іншим переносникам хвороб розширити середовище проживання. У зв’язку з цим до середини XXI століття прогнозується збільшення захворюваності на малярію на 60%. У багатьох регіонах прогнозують нестачу якісної питної води, що призведе до зростання інфекційних кишкових захворювань. Збільшення вмісту біозабруднювачів у повітрі викличе зростання алергічних розладів, астми, респіраторних та низки інших захворювань.

Кліматичні зміни у найближчі 50 років можуть поставити близько чверті наземних тварин і рослин на межу вимирання. За оцінками учених, до 2050 р. із Землі можуть зникнути до 1 млн. особин флори і фауни. У результаті загине щонайменше одна особина з десяти. Ці втрати неминуче негативно позначаться на умовах життєдіяльності людини.

При цьому більшість втрат практично неминучі, оскільки викид газів, що призводять до глобального потепління, уже стався. Тому першочерговим завданням є розробка заходів із мінімізації цих наслідків. Таку роботу на замовлення урядів ведуть у багатьох країнах світу, але, на жаль, наша країна випадає з цього процесу. Кліматична програма України не фінансується вже понад п’ять років, і всі роботи виконуються на ентузіазмі вчених. У нас у регіоні, як і в цілому в Україні, за звичкою більше пишаються досягненнями, але не фінансують роботу одеських учених. Така позиція може призвести до того, що ми в авральному порядку, із залученням великих фінансових ресурсів, боротимемося з погодними катаклізмами щосезону, а не фінансуватимемо робіт із адаптації до цих умов. Хоча кожен розуміє: другий шлях набагато дешевший!