Чорні хмари під Києвом: погляд із Фукусіми

"Навіть поганий писар досягне успіхів у мистецтві каліграфії, якщо наполегливо вправлятиметься, наслідуючи класичні сувої".

З книжки самурая Ямамото Цунетомо "Хагакуре,
або Записи про приховане в листі" (приблизно 1710 р.)

За вікном університетського офісу заспокійливий пейзаж покритих лісом японських гір. Університет у передмісті м. Фукусіма, за 60 км від аварійної АЕС "Фукусіма-1". Забрудненість уже низька, хоча якби в Японії застосовувалися українські дозові критерії для обов'язкового "післячорнобильського" переселення - 5 мілізівертів на рік, а не "фукусімський" критерій - 20 мЗв/рік, то трьохсоттисячне населення Фукусіми було б відселене (у перший рік тут фіксувалося й більше 5 мЗв). Чому така різниця у підходах до радіаційної безпеки, а також інші уроки порівняння Чорнобиль - Фукусіма - це окрема велика тема. А зараз від аналізу даних для моделі розповсюдження цезію в місцевих річках відволік скайп-дзвінок із Києва. У столиці України настав ранок, друг, прокинувшись, цікавиться екологічною оцінкою наслідків пожежі на нафтобазі під Васильковом.

Марк Железняк біля АЕС

Дзвінок став останньою краплею в ряді подій, яка підштовхнула написати не про вітри, аерозолі та концентрації, не "що відбувається?" (обстановка змінюється швидко), не "хто винен?", - а звернути погляд на "що робити?" Що робити з тим, що населення України, Києва зокрема, позбавлене в цій екстремальній ситуації природного права на надійну прогностичну інформацію про подальший розвиток ситуації - як, коли й куди рушить "дим Василькова", які очікуються рівні забруднення повітря в різних районах міста і області. Як бути з тим, що, у разі серйозної аварії на хімічному виробництві через технічну недбалість або теракт, службі порятунку сьогодні нізвідки отримати докладний прогноз розвитку ситуації, який би дозволив ефективно захистити, евакуювати населення в зоні прогнозованого забруднення з оптимальною витратою ресурсів?

Відповідь: треба лише організувати в Україні державну систему вирішення таких питань, як це зроблено у "правильній країні". У "правильній країні" є:

1) Державне агентство, яке відповідає за аналіз та збір інформації регулярних вимірювань і вимірювань, що проводяться в екстремальних ситуаціях, тобто за обробку даних моніторингу.

2) У керівництві цього агентства - не так політики, як професіонали в галузі аналізу та прогнозу стану довкілля з відповідними освітою і досвідом.

3) У підпорядкуванні агентства, поряд із центром прогнозування гідрометеорологічної обстановки, є підрозділ, який оперативно прогнозує стан забруднення довкілля на основі сучасних моделей та комп'ютерного програмного забезпечення.

4) Інформація відкрита для населення, і спеціалізовані прогнози оперативно передаються всім зацікавленим агентствам та організаціям будь-якого виду власності.

5) Для науково-технічного супроводу Прогностичного центру, за договорами з агентством, у країні постійно працюють наукові колективи сучасного світового рівня, які розвивають прогностичні моделі, адаптуючи їх до регіональних умов.

У "правильних" системах державного управління США, Франції, Японії та інших країн злагоджено працюють усі елементи такої структури, яка діє для спеціалізованого обслуговування відомств та організацій, а також для інформування населення. Після фукусімської аварії у березні 2011 р. Японії знадобився час, аби частково перебудувати свою систему. Після початкового періоду "інформаційної недостатності" було докладено серйозних зусиль до організації безлічі інформаційних каналів донесення до населення інформації про стан довкілля, про можливі ризики та дії держструктур для їх зниження й відновлення життєдіяльності найбільш забруднених територій. Ці зусилля держави окупилися сторицею. На базарах і в торгових центрах Фукусіми купуються свіжі овочі й фрукти, вирощені в цій провінції, і місцеві морепродукти, виловлені біля узбережжя. Адже, коли держава каже, що рівні забруднення жорстко контролюються, - брудним продуктам закрито шлях на прилавок і запроваджені допустимі рівні гарантують низькі ризики впливу радіаційного забруднення на здоров'я, порівняно з нерадіаційними ризиками, - то так і є. Населення довіряє "правильній державі".

А тепер повернімося в Україну і пройдімося по цих-таки п'ятьох пунктах.

1) Держкомітет України з гідрометеорології давно ліквідований "для оптимізації структури держуправління". Спочатку його функції було передано департаменту в Міністерстві надзвичайних ситуацій, а відтоді, як МНС стало Державною службою надзвичайних ситуацій (ДСНС), оперативну діяльність зосереджено в державних підприємствах: Український гідрометеорологічний центр (УГМЦ), який випускає прогнози, взаємодіє з регіональними підрозділами та мережею гідрометспостережень; а підтримання баз даних ведеться Українською геофізичною обсерваторією. Немає у країні органу, який би формував державну політику в цій галузі і був би зобов'язаний організовувати роботу відповідних підприємств у рамках відомчого фінансування.

2) Чи може таку політику формувати ДСНС або Мінекології? Якщо подивитися на освіту й виробничий досвід нинішніх і колишніх керівників цих відомств та їхніх заступників, то, на жаль, усі вони далекі від проблем гідрометеорології. Таке держагентство "правильної держави" має представляти країну у Всесвітній метеорологічній організації, ухвалювати технічно обґрунтовані рішення. Кадровий склад ДСНС та Мінекології свідчить, що такої ролі ці відомства, до того ж перевантажені іншими проблемами, виконувати не можуть.

3) Функції оперативного гідрометзабезпечення та прогнозування у країні виконує Український гідрометцентр ДСНС. Залишається тільки дивуватися, як, попри відсутність органу держуправління з цього напряму, відповідно без нормального цільового фінансування, керівнику УГМЦ М.Кульбіді та його колективу професійних гідрометеорологів вдається практично на голому ентузіазмі продовжувати діяльність на важливих для країни напрямах, у тому числі й тих, котрі не стосуються надзвичайних ситуацій, - як, скажімо, аналіз довгострокових кліматичних змін, обслуговування енергетики, промисловості та сільського господарства. УГМЦ не може виступати замовником серйозних робіт - немає ані держагентства, ані цільового фінансування.

4) УГМЦ викладає на сайті свої прогнози гідрометобстановки, та, оскільки він не має сучасних комп'ютерних систем оперативного прогнозування забруднення повітря, то й не подає розрахункових прогнозів, куди завтра чи післязавтра доберуться хмари від пожежі під Васильковом і які концентрації забруднюючих речовин це обумовить.

5) В Академії наук України після Чорнобильської аварії було проведено серйозні наукові розробки з моделювання та прогнозування забруднень природних систем. З 1986 р. у відділі математичного моделювання навколишнього середовища Інституту проблем математичних машин і систем НАН України (ІПММС) велися роботи з прогнозування забруднення річкових систем у зв'язку з аварією на ЧАЕС та з оцінки ефективності різних варіантів водозахисних заходів. Про деякі роботи підрозділу DT.UA писало у 2012 р ("Велика вода біля нашого порога: запобігти неможливо, підготуватися необхідно"). Ділянка дослідження колективу з часом поширилася на морське та повітряне середовище і продовжується в рамках уже трьох відділів ІПММС. Давно вже працює "морський" відділ, очолюваний професором В.Мадеричем, а недавно з колективу виділився й "атмосферний" відділ під керівництвом І.Ковальця, який пройшов із нами шлях від студента до доктора наук. Про рівень результатів ІПММС свідчить не тільки залучення його представників до наукових досліджень у Японії з проблем аварії у Фукусімі та багатьох міжнародних наукових проектів, включно з проектами 3-7-ї Рамкових програм ЄС та нової програми "Горизонт-2020", а й впровадження розроблених у ІПММС моделей та програм у європейську систему прогнозу і підтримки аварійного реагування при радіаційних аваріях РОДОС.

РОДОС уже діє в центрах аварійного реагування багатьох європейських країн і тепер, за підтримки ЄС, впроваджується і в Україні. Систему, адаптовану для зон впливу українських АЕС, встановлено у кризовому центрі Держатомрегулювання, завершується її впровадження в Укргідрометцентрі і НАЕК "Енергоатом". Після встановлення системи стане можливим прогнозування атмосферних перенесень радіоактивних забруднень, прогноз випадань, перенесення радіонуклідів у річках, водосховищах та в Чорному морі (в разі - боронь Боже! - аварії на ЗАЕС), прогноз доз зовнішнього і внутрішнього опромінення при різних сценаріях контрзаходів. Очевидно, що підходи РОДОС могли б лягти в основу й прогнозування розповсюдження хімічних забруднень, але в Україні немає замовників для таких робіт.

У перші дні після початку пожежі на нафтобазі під Васильковом ІПММС із власної ініціативи, використовуючи модифікацію РОДОС, подав прогноз поширення хмари в кілька відомств. Але при "правильному" підході це не повинні бути авральні модифікації моделей. Створення й удосконалення таких систем має бути частиною постійної роботи з підтримання оперативної діяльності неіснуючого, на жаль, підрозділу прогнозування наслідків радіаційних та хімічних аварій УГМЦ. Неіснуюче в Україні Державне агентство з гідрометеорології та екологічного моніторингу мало б забезпечувати роботу мережі екологічного й гідрометеорологічного моніторингу, заохочувати впровадження в УГМЦ розробок організацій наукової підтримки - ІПММС, Українського гідрометеорологічного інституту НАНУ, Одеського державного екологічного університету та інших нечисленних організацій, які фахово працюють у цьому напрямі.

На завершення сумної теми наведу ще один яскравий приклад загрози національній безпеці через ліквідацію у країні органу державної політики з контролю та прогнозування стану довкілля.

Внаслідок окупації Криму Україна втратила Центр прогнозів стану Чорного моря, який працював у структурі Морського гідрофізичного інституту (МГІ) НАН України. Центр передавав прогнози хвиль, течій, полів температури й солоності вод Чорного та Азовського морів Кримському регіональному гідрометцентру (ГМЦ), ВМФ України і через ГМЦ - торговим морякам та іншим користувачам. МГІ тепер у складі Російської академії наук, і наші колишні колеги вже звітують про роботи Чорноморської прогностичної системи в інтересах ВМФ Росії. Але ніхто в Україні на державному рівні не помітив зникнення морського прогностичного центру. Жодного державного рішення про термінове створення такого центру силами спеціалістів із океанографії та моделювання прибережних процесів, які залишилися в Україні, так і не було ухвалено. Що, з одного боку, начебто й природно - немає ж Державного агентства з гідрометеорології, до функцій якого мало б входити це завдання. Але, з іншого, - вражаюче: це нікого не схвилювало на рівні держвідомств у нинішніх умовах, коли кожен школяр розуміє, що проведення, наприклад, морських десантних операцій у районі Маріуполя прямо пов'язане з прогнозуванням штормів та висоти хвиль у цьому районі. На тлі проблем такої гостроти вже має менше хвилювати те, що Україна випала з регіональних чорноморських проектів ЄС і МАГАТЕ щодо прогнозів та аналізу стану Чорного моря, оскільки, хоч і має відповідних фахівців у Києві й Одесі, але не ухвалила державних рішень про створення центру чорноморських чисельних морських прогнозів.

Залишається все ж таки надія, що на шляху до "правильної держави" у верхах нарешті зрозуміють: скорочення керуючих держструктур може призводити не до оптимізації державного управління, а до практичного паралічу окремих сфер діяльності держави, необхідних її народу. Навряд чи знайдеться у країні людина, котра скаже, що їй не потрібно знати точний прогноз - добереться завтра на її подвір'я дим від чергової великомасштабної пожежі чи ні.

Час уже верхам наполегливо "наслідувати класичні сувої".