ЧИ ПОЗЕЛЕНІЄ УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД?

Кілька днів тому моя колега прийшла до редакції в розпачі. Подія, свідком якої вона щойно стала, могла вибити із сідла кого завгодно, — новопризначений міністр екології та природних ресурсів подорожував у... метро. Ну якби вона зустріла «людину, схожу на прокурора», десь у готелі, високого урядовця у парилці з дівчатами або екс-прем’єра на лаві підсудних за кордоном, — таке, звісно, нікого б не здивувало, але щоб ось так — українського міністра побачити в метро... Ні, це занадто! Це не для моєї уяви. Адже якщо так піде й далі, то, чого доброго, ми ще побачимо віце-прем’єра, який приїде у Кабмін в «Запорожці»!..

Що й казати, коли наступного дня до редакції надійшов факс (прямо парапсихологія якась), що міністр екології та природних ресурсів Сергій Курикін запрошує на прес-конференцію, я з великим зацікавленням попростував до офісу Партії зелених України, де в невеличку залу вже напхалося журналістів, як то кажуть, під «саму зав’язку».

З тронної промови нового міністра запам’ятались окремі афоризми. Так, Сергій Іванович дуже влучно висловився на адресу українського народу: «Ми довго думаємо і довго йдемо — це добре, бо могли б наробити помилок, які були зроблені в Болгарії, Румунії. Ми поволі, але йдемо вперед».

Не менш високо оцінив Сергій Іванович і тих, хто голосує за ПЗУ: «Електорат, який голосує за Партію зелених, ще більш інтелектуальний, ніж український народ»...

На прес-конференції прозвучало ще багато нестандартних і дотепних висловів, але, як на мою думку, в першому інтерв’ю будь-якого міністра найцікавіше — його ейфорійні обіцянки щось зробити на новій посаді. Звичайно, в медовий міністерський місяць хочеться обійняти всю країну, всім роздати по бублику. Ціни немає таким заявам...

Інша річ, що суворе життя опускає міністрів на грішну землю, де все часто-густо виходить не так, як хотілося, а, на жаль, «як завжди».

Отже, перше запитання новопризначеному міністру.

— Шановний Сергію Івановичу, що ви збираєтесь робити на новій посаді?

— Не відчуваю особливої ейфорії з приводу призначення, бо розумію, за яку складну справу ми взялися. Цьому передувала тривала дискусія в партії. Були навіть думки, що за це не слід братися, бо міністерство перебуває не в найкращому стані, сфера його діяльності надзвичайно широка. Вигідніше сидіти у парламенті і лаяти міністра екології, бо невдовзі вибори. Але це безвідповідально, і якби ми боялися відповідальності, ми б цього не зробили. До виборів ще є час, і можна щось встигнути. Стан довкілля погіршується щодня. Ми не зможемо потім дивитися людям в очі, готові відповідати як за зроблене, так і за незроблене.

Зараз склалася унікальна ситуація: маємо, хоч і нечисленну, але надійну фракцію у Верховній Раді, представник нашої партії очолює парламентський комітет з питань екологічної політики, і тепер я очолюю Міністерство екології. Нарешті ми сконцентрували у своїх руках ресурси, які дозволять проводити в життя принципи, що відповідають нашій програмі і про які ми впродовж багатьох років говоримо.

Головне завдання — забезпечити впровадження інтегрованої екологічної політики. Суть її в тому, що ми не розглядаємо охорону навколишнього середовища як окрему сферу діяльності. Ми мусимо досягти стану, коли екологічні чинники враховуватимуться у діяльності кожного міністерства, відомства, спонукаючи до конкретних дій.

Дуже важливий напрям, який, наскільки пам’ятаю, попередниками практично не розроблявся, — нова якість взаємин з неурядовими, зокрема природоохоронними громадськими організаціями. Саме під їхнім тиском органи влади в багатьох країнах мусили ухвалювати ті чи ті рішення. Важливість цього питання взагалі поза всяким сумнівом у західних країнах — таких як, наприклад, Голландія, Німеччина... Але, крім функції контролерів, громадські організації мають виступати підрядниками деяких робіт.

Третій пріоритет — належне правове забезпечення природоохоронної діяльності. Треба сказати, що українське екологічне законодавство достатньо розвинене і відповідає високим європейським стандартам. Але дуже часто, внаслідок організаційних, адміністративних або фінансових ускладнень, ті чи ті правові акти не працюють. Ми маємо подолати цю перешкоду. Крім того, є проблема (не тільки українська — загальноєвропейська, а може, світова) імплементації міжнародно-правових актів, а також відповідальність за екологічні злочини як цивільно-правова, так і кримінальна.

Четвертий пріоритет — маю намір зробити діяльність міністерства настільки прозорою, наскільки це можливо. Загальний цьогорічний бюджет міністерства 959 мільйонів. На жаль, він витрачався не завжди найкращим чином. Мушу констатувати, що кошти Державного фонду захисту навколишнього природного середовища витрачалися до сьогоднішнього дня також не так, як слід. Думаю, найближчим часом у міністерстві буде проведено фінансову перевірку, яка дозволить виявити факти нераціонального або нецільового використання коштів і дати їм належну оцінку. Попередньо можу сказати, що обсяги коштів достатньо великі для того, щоб говорити про це вголос.

— Крім непростих внутрішніх проблем міністерства, перед вами стоять не менш важкі проблеми подолання наслідків катастроф, наприклад, у Закарпатті. Що і як ви плануєте робити в цьому напрямі? До речі, чи маєте власний погляд на причини виникнення таких катастроф?

— Повінь на Закарпатті спричинена низкою чинників, зокрема хижацьким вирубуванням лісів на схилах Карпатських гір. Якщо зважити на думку фахівців, то однією з причин повені є те, що за рахунок технократичного підходу на деяких ділянках відбулося спрямлення русел маленьких річок. Якщо раніше у них швидкість руху була меншою, то після сплавлення лісу, після того, як берегами потічків вільно їздять бульдозери, трактори,— русла стають штучно спрямленими. Один зі шляхів поліпшення ситуації — будівництво невеликих дамб, які б певною мірою гальмували течію і скеровували її в іншому напрямку. Я не підтримую ідеї створення системи зарегульованих водосховищ. Але так чи так, проблема потребує комплексного розв’язання. І одне з моїх перших відряджень по Україні буде, безумовно, на Закарпаття. Гадаю, після цього відрядження зможу відповісти предметно, на яких засадах міністерство побудує політику щодо цієї конкретної проблеми. Зволікання тут неприпустиме — якщо не вжити заходів у нинішньому році, повінь може повторитися в наступному.

— Сусіди, наприклад, Румунія, теж нам завдають екологічного клопоту. Що робитиме міністерство в цьому плані?

— Думаю, попередній склад міністерства трохи передчасно відмовився від активних зусиль у цьому напрямі. Можу констатувати, що міжнародна правова база, спираючись на яку, ми могли б зараз вимагати компенсації від Румунії за наслідки техногенних катастроф минулого і позаминулого років, досить слабка. Але це не означає, що вона не створює ніяких передумов для роботи в цьому напрямі. Це копітка, марудна і дуже невдячна робота. Як міністр обіцяю — це питання стане одним із пріоритетів міжнародної діяльності міністерства. Все, що можна зробити у сфері міжнародно-правового забезпечення інтересів України в контексті подолання наслідків і компенсації наслідків аварій, що призвели до забруднення Тиси і Дунаю минулого і позаминулого років, буде зроблено.

— Наскільки я зрозумів, на посаді міністра ви плануєте впроваджувати в життя ідеї вашої партії?

— Саме так. Я не збираюсь виділятися з партії жодним чином. Наголошую на цьому...

— У мене не було б наступного питання, якби член ПЗУ очолив МЗС або якесь інше міністерство. Але коли представник саме цієї партії призначається керувати Міністерством екології і заявляє, що він працюватиме на засадах саме цієї партії, — чи не вбачаєте ви обмеження прав громадян, яким нав’язуватимете свою екологічну політику (маю на увазі ваше ставлення до ядерних відходів, ядерної енергії, ГМО і так далі), адже за вашу партію проголосувало всього 6 відсотків громадян? Не може тут виникнути протиріччя?

— Хочу вам поставити зустрічне запитання: а якби на моєму місці була людина, за яку не проголосував жоден відсоток громадян, вам було б спокійніше? Відповідно до чинних нормативно-правових актів, Кабмін — колегіальний орган, крім того, його контролюють Президент, Верховна Рада, і жодних рішень, які б лобіювали інтереси однієї партії, бути не може. При цьому, що стосується природоохоронних питань, наша партія не вигадувала жодних концепцій, які б відповідали лише інтересам «зелених».

Концепцію сталого розвитку (хоч я хотів би назвати розвиток не сталим, а екологічно збалансованим, — це більше відповідає змісту) запропонував попередній склад міністерства, і не тому, що це була концепція якоїсь партії, а тому що сьогодні концепцію підтримує Організація Об’єднаних Націй, вона здобула визнання, зокрема на Конференції з питань довкілля і розвитку 1992 року в Ріо-де-Жанейро. Те, що робитиму я, роблять усі міністри захисту довкілля в Європі і в інших частинах світу. До речі, «зелені» це роблять ефективніше, бо тут необхідність збігається з їхніми переконаннями.

— Досить поширена думка, що ПЗУ — розгалуження міжнародної партійної організації. Наскільки вона самостійна в прийнятті рішень?...

— У Партії зелених не йдеться про мавпування якихось західних підходів або стандартів. Я докладу всіх зусиль, щоб ідея збалансованого розвитку, ідея впровадження інтегрованої екологічної політики стала частиною переконань решти членів Кабінету міністрів, бо тут немає нічого недоступного для розуміння. Переконаний, що глава уряду, віце-прем’єри — люди достатньо сучасні, і оптимістично дивлюсь у перспективу. Гадаю, що в чомусь зможу переконати й інших членів Кабміну. Якщо не зможу, це буде моєю особистою поразкою.

— Не один з ваших попередників говорив про великі гроші, які Україна може отримати на екологію. Де вони?

— З приводу грошей на природоохоронну діяльність у світі. Вони є. А те, що вони не надходять в Україну, значною мірою викликано, можливо, неузгодженням бачення способу їх витрачання тими, хто ці гроші одержує, і тими, хто ці гроші дає. Думаю, ми знайдемо гроші, якщо зможемо обгрунтувати, що заходи, на які ці гроші будуть витрачені, матимуть реальний вплив на довкілля.

— На так званий Кіотський протокол колись покладали багато надій в Україні, але нещодавно США зайняли специфічну позицію. Світове співтовариство вчених з цього приводу розкололося. Якої стратегії у цьому питанні дотримуватиметься український міністр екології?

— Обіцяю докладно відповісти на це запитання на початку серпня, бо цього і наступного місяця в Бонні і Гаазі мають відбутися зустрічі, на яких обговорюватимуться способи виходу з ситуації, що склалася після відомої заяви американського президента.

— На які громадські організації ви спиратиметесь?

— На так званий третій сектор, тобто ті громадські організації, які займаються природоохоронною діяльністю. Коли з’явиться можливість виділяти якісь державні гроші на певні проекти, що відповідатимуть стратегії державної екологічної політики, це буде зроблено. Розподілятимуться ці кошти на засадах відкритого тендеру.

— Яка ваша позиція з приводу добудови реакторів на Рівненській та Хмельницькій АЕС?

— Досі не було в уряді людини, яка б оскаржувала необхідність добудови Рівненської та Хмельницької станцій. З дня указу Президента про моє призначення така людина в уряді є. Це не означає, що я нав’язую цю концепцію Кабміну. Я не знаю, чи підтримуватимуть мене інші члени КМ, але, виступаючи проти добудови, ми висуваємо низку аргументів, як екологічних, так і економічних. І я дуже зацікавлений, щоб хтось спростував наші аргументи. Зокрема аргумент з прогнозованою нестачею води як на Хмельницькому, так і на Рівненському реакторах і загроза гідрологічної катастрофи. І це тоді, коли ми беремо позику 1,5 млрд. доларів, вкладаючи її в добудову двох реакторів. Ми реалісти і ніколи не говорили, що в Україні треба зупинити всі ядерні реактори. Ми виступаємо проти нарощування наявних ядерних потужностей...

— А яка перспектива отримати підтримку у цьому питанні в Україні?

— Коли мені ще навіть і не снилася посада міністра, я при нагоді запитав Президента, яка його позиція щодо загрози нестачі води на реакторах? Президент сказав, що йому про цю проблему не доповідали. Я його особисто просив, щоб, коли документи про кредити вноситимуться до Верховної Ради, йому підготували належну доповідну записку. Я зараз з’ясовую, на якому етапі перебуває робота, і чекаю висновку екологічної експертизи. Проект має так багато слабких місць, як екологічних, так і економічних, що після неупередженого розгляду стає зрозуміло — Україна не вирішує ні екологічних, ні економічних питань. Вона навіть не поліпшує свого енергетичного забезпечення, але заодно влізає в борги, підвищує залежність від зовнішніх джерел постачання енергоносіїв (ядерне паливо) і ставить себе перед загрозою екологічної катастрофи навіть у тому разі, якщо станції працюватимуть без проблем.

— З ядерною енергетикою ваша позиція зрозуміла. А ось як з генетичномодифікованими організмами?

— Характер впливу таких організмів на навколишнє середовище ще не з’ясований остаточно, і сьогодні давати їм зелене світло, м’яко кажучи, необачно. Коли ми, грубо кажучи, завалили проект Закону про біобезпеку в Україні, то керувалися прагненням не узаконити «зелену вулицю» для маловивчених продуктів, а створити систему державного контролю, реальний фільтр, через який усе це пропускатиметься. Ми внесли інший законопроект, і Верховна Рада на наступній сесії його розглядатиме. Очевидно, Комітет з питань науки і освіти вноситиме попередній проект (у чомусь модернізований)...

— У «ДТ» працюють не беззастережні адепти ГМО — просто нам здається, що не далекоглядно лягати поперек дороги процесу, який успішно йде в усьому світі. Чи не так?

— Ми абсолютно не проти прогресу і не виступаємо за заборону лабораторних досліджень. Навпаки, досліджуйте, але дайте суспільству відповідь — чи можуть ці організми призвести до віддалених наслідків, скажімо, генетичних змін, чи не можуть?

— У вас є альтернатива ГМО? Нарощувати виробництво пестицидів і таке інше?

— Альтернатива може бути тільки одна — підвищувати продуктивність сільського господарства, але не за рахунок пестицидів і всього іншого. Проблема, на яку я вже наштовхнувся у своєму новому кріслі, — це ввезення окремих партій несертифікованих пестицидів. Якщо ми збережемо нинішні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, зменшивши обсяги використання пестицидів, — ми вже принесемо народу користь, бо люди більше їстимуть хліба і менше при цьому їстимуть хімікатів...

— Але у Європі й у світі, розвиваючи ГМО, паралельно розвивають і так зване органічне землеробство, при якому взагалі не використовують не тільки пестицидів, а й ніяких мінеральних добрив, навіть органічних з інших господарств. На цих фермах виробляється продукція, на яку є величезний попит у світі. Може, це альтернатива для наших фермерів? Треба тільки організувати авторитетну, міжнародно визнану сертифікацію продукції. До речі, на громадських засадах. Чому ж наші зелені такі активні, коли треба сказати «ні-з-з-я», і такі пасивні, коли треба щось зробити реальне й корисне?

— Характер моєї позиції залежатиме від того, до якого урядового комітету увійде моє міністерство. В попередньому уряді комітетом, у складі якого було міністерство екології, керував віце-прем’єр з аграрних питань Гладій. Якщо воно залишиться в цьому ж комітеті — гадаю, розв’язати цю проблему можна буде дуже швидко. Якщо ні — беру це до виконання.

— Тоді я познайомлю вас із фахівцями Національної академії наук України, які добре розуміються в цьому питанні і потребують допомоги...

— Буду вам тільки вдячний.

— Дякую за розмову, і переконаний, якщо вам вдасться зрушити з місця бодай справу з сертифікацією екологічно чистої продукції — це вже буде великою перемогою. Успіхів у ваших амбітних планах!