ЧИ ПОТРІБНА УКРАЇНІ СЕРТИФІКАЦІЯ ЛІСУ?

За даними Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) і прогнозами FAO UNO (продуктова й сільськогосподарська організація при ООН), за останнє століття площа лісів земної кулі зменшилася вдвічі. 2040 року дефіцит деревини становитиме 250 мільйонів кубів щорічно.

— Лісова галузь в Україні є однією з небагатьох, що за останні десять років не тільки не знизила темпів виробництва, у тому числі відтворення лісів, а й змогла запобігти системній виробничій кризі, підтримуючи стабільну роботу своїх підприємств, — сказав кореспонденту «ДТ» перший заступник голови Держкомлісу, доктор економічних наук Орест Фурдичко. — Проте нині чинний «скороспішний» Лісовий кодекс України (1994 року) не дає прав регіональним адміністраціям самостійно розпоряджатися лісовими ресурсами, у той час як органи виконавчої влади, в яких є це право, не мають робочих механізмів його реалізації. Все це різко ускладнює залучення інвестицій для підтримки галузі за нинішніх умов господарювання. Практичне здійснення заходів для її підтримки вимагає вирішення цілого ряду організаційних, економічних, технічних і фінансових завдань на рівні органів законодавчої та виконавчої влади.

У контексті принципів сталого розвитку в Україні вже розробляють нову політику щодо лісової галузі, — продовжує О.Фурдичко. — Постановою Кабміну України від 29 квітня 2002 року №581 прийнято державну програму «Ліси України», яка передбачає здійснення розвитку лісового господарства в напрямі збільшення лісистості в природних зонах до оптимального рівня, поліпшення якісного складу лісових насаджень. Та невідкладним питанням залишається своєчасне вирішення проблем організації процесу сертифікації українського лісу.

Сертифікація — процес, за допомогою якого третя незалежна сторона дає письмове свідчення того, що послуга відповідає встановленим вимогам. Стимулом для розвитку сертифікації на міжнародному рівні стала заборона на експорт лісу та продукції з нього з тих країн, де ведення лісового господарства не відповідає економічним, екологічним і соціальним стандартам. Першими на собі відчули бойкот деревини тропічні країни. Пізніше цей контроль поширився і на лісопродукцію не лише бореальної та помірної зони, а й системи ведення лісового господарства в країнах Європи.

В Україні сертифіковано лише 203 тисяч гектарів лісів. Піонерами цієї інновації, сертифікованої ЛОР (Лісова опікунська рада) як міжнародної організації зі сформованим ринком стали чотири лісогосподарських підприємства галузі — Тетерівський дослідно-виробничий держлісгосп Київської області, Баранівський, Білокоровицький і Ємільченський держлісгоспи на Житомирщині.

Що дає сертифікація лісу в Україні?

— Як показав наш трирічний досвід роботи з сертифікованим лісом, — розповів директор Баранівського державного лісомисливського господарства Анатолій Остудімов, у майбутньому найпопулярнішою схемою в практиці ведення сертифікованого лісового господарства за умов України буде ЛОР — проведення сертифікації третьою стороною з екологічним маркіруванням продукції. Здійснюється вона добровільно, за бажанням лісокористувача, із метою створення сприятливих умов на ринку лісоматеріалів. Сертифікація першою стороною являє собою внутрішнє оцінювання підприємством своїх власних способів управління, інша сторона оцінює роботу замовника, третя ж сторона ставить за мету здійснення оцінювання на підставі загальновизнаних стандартів.

На сертифіковану продукцію на ринку є великий попит: за даними FAO, не менше 7% т.зв. круглого лісу, до 25% пиловника й продуктів із нього, а також 35% вторинної сировини йде на експорт. Вартість світового експорту лісопродуктів оцінюється сьогодні в 115—120 мільярдів доларів США. П’ять розвинених країн світу імпортують 50% лісоматеріалів. Це красномовно свідчить про значимість експорту для України. З огляду на те, що здебільшого сертифікована продукція коштує дорожче і щорічно, починаючи з 1999 року, пропозиція сертифікованої продукції зростає на 50—70% і найближчими роками її попит може перевищити пропозицію, зволікати нам із питанням сертифікації не можна...

Частка експорту на сьогодні істотно не впливає на задоволення попиту в деревних ресурсах із боку внутрішнього споживача — він становить лише 16% від загального обсягу заготівлі деревини. Однак на експорт деревини й продукції її переробки припадає близько 40% коштів, які заробляють лісові господарства України. За умов неплатоспроможного внутрішнього ринку лісоматеріалів експортні валютні надходження є майже єдиним стабільним джерелом фінансів.

Більш того, сертифікація набуває особливого значення для тих підприємств лісового господарства, що розташовані на територіях, забруднених радіонуклідами внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Вітчизняні та європейські споживачі не вірять на слово щодо позитивних тенденцій самоочищення лісової екологічної системи — сертифікація українського лісу дасть змогу розвіяти ці сумніви.

— Переваги сертифікації не підлягають сумніву, — каже Анатолій Остудімов. — Ми підвищили конкурентоспроможність продукції і отримали прибуток від зовнішньоекономічної діяльності, постійно апробовуємо нові технології лісоуправління, підвищуємо довіру до екологічної політики України не лише в нас, а й за межами країни.

Тому головними принципами впровадження сертифікації лісу має стати розробка системи національних принципів і критеріїв цієї інновації, вважає він. Проте складність викликає не стільки сама розробка цих принципів, скільки відсутність практичного досвіду нинішніх управлінських кадрів галузі з питань формування і застосування прозорих процедур цього процесу.

Сьогодні точиться чимало суперечок щодо вартості сертифікації, більшість із них не на користь останньої. Відсутність позитивної інформації лякає консерваторів у гіршому значенні цього слова, тих, хто державним добром набиває собі кишені. Трирічний досвід роботи з сертифікованим лісом дозволяє заявити: складність полягає лише в оцінюванні можливих витрат, що підуть на упорядкування практики лісового господарства й лісокористування згідно з вимогами наявних нормативів. На сьогоднішній день у світі ще не було випадку, щоб лісопромисловець зазнав збитків від сертифікації. Витрати на її проведення незабаром окуплять себе, адже сертифікована продукція коштує на 12—15% дорожче за звичайну, не кажучи вже про інші її переваги.

У жовтні минулого року в Києві відбулася конференція, присвячена актуальним проблемам лісової сертифікації. Ініціаторами її проведення стали Національний аграрний університет, Держкомліс України, інші організації. Її учасники дійшли висновку про необхідність створення робочої групи для розроблення національних стандартів, які мають бути адаптовані до найпоширеніших схем лісової сертифікації в Європі.